Закарпатець вирощує у своєму саду екзотичні фрукти

Весна владарює. Всі ґазди вже обрізали й сформували дерева. Зокрема й доктор сільськогосподарських наук, 73-річний професор Василь Заяць із помічниками впорядкував свій величезний 6-гектарний сад плодових культур у Медведівцях Мукачівського району. "Персики й абрикоси я вже й обприскав 3-процентним розчином мідного купоросу. Загалом без своїх дерев не можу жити, та й без думок, що і як буду продовжувати селекціонувати", – наголошує дід.
 
"Я вивів чотири чудові сорти персика"

– Інтерес до садівництва я виявляв змалку, хоч, звичайно, багато чого не розумів. А захопився, здається, у 7 класі, зробивши в Іванівцях перше схрещування плодових культур. Під наглядом батька, котрий був фанатом своєї справи, зокрема й привозив усілякі сорти персиків, яблунь із різних республік Радянського Союзу, – пригадує Василь Заяць. – У старших класах Лохівської середньої школи остаточно вирішив, що вступатиму на біологічний факультет, аби займатися селекцією плодових культур, вдосконалювати навички. Я тоді вже мав кілька сотень гібридів, постійно експериментував. З 1959 до 1964 року – сумлінне навчання в університеті. Згодом написав листа заві¬ду¬вачу кафедри селекції Інституту садівництва в Києві Олександрові Родіонову, мовляв, маю тисячі різних гібридів, велика частина яких гине, тож не знаю, що робити. Відомий науковець мене, підтримав, дав цінні поради. Коли працював учителем біології в школі в Медведівцях, написав кандидатську дисертацію на тему "Селекція яблуні, персика й мигдалю". Далі усвідомив просту реалію: аби досягти високих результатів у науковій діяльності, треба йти в Ужгородський університет. Довелося працювати на кафедрі ботаніки, директором ботанічного саду, кілька років очолював кафедру плодоовочівництва й виноградарства. Ясна річ, селекція плодових культур залишалася сенсом мого життя.

Найдовше, тобто близько 40 років, досліджую персик. У середині 90-х років мав 850 його сортів. Тоді в Україні розмаїті¬шою колекція була – десь 1600 сор¬тів! – хіба що в ялтинському Нікітському ботанічному саду. Колись часто їздив за кордон на міжнародні конференції, звідки правдами й неправдами привозив усілякі сорти. Не дивно, що й свою докторську дисертацію присвятив персику. Врешті мені вдалося вивести чотири нові унікальні сорти. Приміром, Медведівський Жовтий. Це столовий високоврожайний сорт. Плоди достигають у другій половині липня. З одного гектара можна збирати від 250 до 400 центнерів. Середня маса персика – понад 110 грамів, але при невеликому навантаженні можуть важити й 180. Кісточка від м’якоті відділяється дуже добре. Другий свій сорт я охрестив Парацельс – на честь світознаного швейцарського вченого-лікаря. Особливо цей різновид цінується за надраннє достигання – від 10 до 20 червня. Плоди дрібні, середня вага – 50 грамів, щоправда, дуже соковиті, з приємним гармонійним смаком, м’якоть не відділяється від кісточки. Урожайність дерев дуже висока – від 260 до понад 300 центнерів із гектара. Третій сорт називається Еритрокарпа. Як відомо, існують персики з білою, жовтою м’якоттю і з темно-червоною. Про останні знають здебільшого спеціалісти. Цей сорт має як харчове, так і дієтичне, лікарське значення. Його плоди середньосоковиті, важать 180–220 грамів, опушені, кісточка велика, добре відділяється від м’якоті. Найраніша форма   достигає на початку, а найпізніша – у другій половині вересня. Особливого догляду не потребує, а врожайність дуже висока. Захищаю їх від кучерявості листя, це хвороба майже всіх сортів. Треба обприскувати розчином із мідного купоросу й вапна. Пригадую, що в середині 2000-х я збирав 300–350 центнерів із гектара. Четвертий сорт – Фодор. Це пам’ять про мого вчителя, доктора біологічних наук Степана Фодора. Плоди достигають у другій половині серпня, важать 200–250 грамів. Смакові властивості – чудові, тобто з гармонійним поєднанням цукру й кислоти. Урожайність – висока, навіть дуже, – від 250 до 330 центнерів. Усі свої сорти я запатентував. До речі, нині з різних причин моя персикова колекція налічує лише  250 сортів.

Де найліпше в Закаратті вирощувати персики?

-У низовинних, передгірних зонах, наприклад, Берегівському, Ужгородському, Мукачівському районах. Наші персики завдяки вологому клімату смачніші, ніж, приміром, в Італії, де клімат надто сухий. Щоправда, в дослідженнях сортів Рим мінімум на десятиліття випереджає Київ. І це стосується будь-якої культури. Там для вчених створені всі потрібні умови. Попри все веду до того, що на Закарпатті на персиках можна пристойно заробляти – треба лише мати голову на плечах і, звичайно, любити свою роботу, знати її. Часто живці дерев даю фермерам і за "дякую", лише молоді саджанці продаю.

"Сливи обприскую один раз, під час цвітіння"

– На моїй ділянці ростуть десятки сортів яблунь, слив, груш, черешень, вишень. Там натрапите й на екзотичні культури – зизифус (інша назва – унабі), мигдаль, кизил, ківі, – продовжує Василь Андрійович. – Приміром, доглядаю за 40 сортами абрикос. Можливо, й більше половини привіз із Чехії, завдячуючи контактам із тамтешніми науковцями, які свої колекції поповнюють із Америки. Ось такий ланцюжок. Абрикоса – культура ніжніша, ніж той же персик. Та ще й раніше цвіте, погано переносить різку зміну температури, часто гине. Завважте цікаву деталь: за останні 40 років цвіт персика не витримав приморозку лише один-єдиний раз – у ніч на 1 травня 2007 року, натомість абрикоса гинула разів сім. А пристойний урожай вдається зібратираз на три роки. Отже, на абрикосі заробляти – справа ризикована, навіть невдячна. Фінансово вигідно культивувати сливи. Абсолютно невибаглива культура. Свої 70 сортів обприскую раз – під час цвітіння. А хвалений персик треба кропити три-п’ять разів.

Маю дяку розповісти й про хурму, щоправда, це вже хобі. Перше деревце сорту Кавказька привіз із Криму на початку 70-х років. Плодами не дивувало – важили максимум до 100 грамів. Затим звідти ж пощастило дістати Росіянку – смачну й морозостійку, третій сорт – Будапешт – з’явився з Угорщини. Так назбирав 12 сортів. Бувало, по 20–30 кілограмів зривав з одного дерева. Щоправда, в Ялті поодинокі сорти дають і 100–150 кілограмів. Їсти хурму бажано, коли плоди добре пом’якнуть. Тому на кілька днів розкладаю їх на підлозі в кімнаті. З листя, багатого на вітаміни, звик заварювати чай. Загалом хурма дуже корисна для здоров’я. Обрізувати культуру бажано в лютому. А от обприскувати не треба: шкідники її оминають.
Узагалі, про кожну культуру  ще півдня можу вам говорити. Та ліпше наприкінці похвалюся і своєю надзвичайно роботящою 74-річною дружиною Анною. Якби не вона, навряд чи б у житті я так себе реалізував. Ми обоє народжені для роботи на землі, з деревами. На жаль, сини Василь і Віктор не пішли по наших стопах. Я ще сподіваюся, водночас усвідомлюючи, що марно. Знаєте, як добре було б, аби моя справа продовжувалася!..

Теги: Василь Заяць, сад, дерева, фрукти

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати