Олександр Духнович народився 24 квітня 1803 року в селі Тополя Гуменського округу на Словаччині в сім'ї сільського священика. Батько його був прогресивною людиною і намагався виховати сина якнайкраще. Навчаючись в Ужгородській гімназії, Олександр мав намір вступити після її закінчення до технічної школи і здобути освіту інженера-землеміра. Однак, важке матеріальне становище після смерті батька в 1816 році змусило обдарованого юнака поховати свою мрію. По закінченні філософських студій в Кошицях та богословських в Ужгороді його призначили службовцем єпархіальної канцелярії у Пряшеві.
Про цей період життя Духнович писав: "Тяжкою була моя доля в єпархіальному уряді. Бо хоч я працював дуже старанно, не дістав я ні одного динара нагороди і зазнав тяжких злиднів. Вже й одяг мій подерся, і я не раз сидів дома босий і все ж таки старанно писав. І за все це дивної вдачі єпископ (Г. Таркович) з чистої скупості ще й харчі і кімнату відмовив мені. Нічого не допомогли прохання, пролиті сльози, нічого не принесла сумлінність. Тому в кінці жовтня 1830 року з позиченим одним флореном, обірваний і напівбосий, як злодій, я залишив місце муки і прийшов до Ужгорода".
У 1838 році Олександра Духновича призначають нотаріусом Мукачівської консисторії, а через шість років знову повертають у Пряшів. Там він розгорнув широку культурно-освітню, літературну і видавничу діяльність, цікавився станом та розвитком народної освіти, писав і видавав літературні альманахи, народні календарі, шкільні підручники, записував усну народну творчість, працював над своїми літературними творами, заснував перше літературне товариство "Литературное заведение Пряшевское". У Пряшівській гімназії викладав російську мову, допомагав бідним студентам матеріально.
На роки перебування Духновича у Пряшеві припала революція 1848-1849 років в Угорщині. З одного боку, Духнович співчував національно-визвольному рухові своїх земляків, але, не розуміючи реакційної політики російського царизму, вітав прихід в Угорщину російської армії, як визволення від колонізаторів.
За видання "руських книжок" 27 квітня 1849 року Духновича заарештували угорські гонведи і, знущаючись над його людською гідністю, босоніж погнали від Пряшева до Кошиць, у тюрму. Репресії, переслідування "русскости" не зменшили його активність у громадській і літературній діяльності. Перебування російських військ в Угорщині і деяке послаблення національного гноблення після революції 1848-1849 рр. Ще більше спонукало його до праці.
Улітку 1851 року О.Духнович приїхав з Пряшева в Ужгорода наміром заснувати руську друкарню, де можна було б друкувати не тільки церковну літературу, але й підручники для шкіл, світські книги. Йому здавалося, що вже ліквідовано усі перешкоди і таку друкарню можна буде відкрити в Мукачівському монастирі, за лучивши до цієї справи тамтешніх монахів. Він погодив питання з єпископом Василем Поповичем, з яким раніше працював у Пряшівській капітулі. Та в єпископській капітулі його задум не підтримали. Приголомшений Духнович, забравши свої речі з Цегольнянської фари, виїхав з Ужгорода.
Навесні 1858 року єпископ Й. Гаганець і О. Духнович знову відвідали Мукачівський монастир на Чернечій горі. Але на відкриття там друкарні О. Духнович дозволу не одержав. Монастиреві він залишив свої рукописи та книги з автографами.
Олександру Духновичу належить центральне місце в розвитку літературного руху в середині XIX століття між українцями Закарпаття і Східної Словаччини. Як у тогочасній журналістиці, так і в організаторській і видавничій діяльності - всюди зустрічаємо ім'я О.Духновича. Пам'ятаючи про умови, за яких Духновичу доводилося працювати, - не лише написати й за свої гроші видавати книжку, а потім роздавати сільським дітям, та ще часто бути покараним - схиляєш голову перед його великою любов'ю і безкорисливістю.
Відстоював Олександр Духнович інтереси простої людини, жив її життям, оспівував її в своїх творах. Він був людиною великого природного таланту і різнобічних здібностей, завдяки чому став видатним діячем у галузі культури і народної освіти. Завдяки наполегливості й працездатності Олександр Духнович опанував філософію, історію, літературу, юриспруденцію, педагогіку та ряд інших наук. Він оволодів латинською, грецькою, угорською, німецькою, чеською, словацькою, польською, не кажучи вже про російську та українську, мовами, про що свідчать його численні твори з літератури, історії, етнографії, філософії, педагогіки та публіцистична, культурно-освітня і педагогічна діяльність.
Велику спадщину О.Духновича українською, латинською та угорською мовами ще повністю не вивчено. Навіть у Пряшеві, де видаються його твори в 4-х томах, зібрано не все, що залишив нам поет, публіцист, педагог, культурно-освітній діяч.
BUDYTYLJU 2010-03-29 / 03:16:00
Ljub svuj narod ne za to zhe je tvuj a za to zhe je slavnyj .......
RUSYN 2010-03-28 / 15:32:00
Ljub svuj narod ne za to zhe je slavnyj a za to zhe je tvuj .......
SLAVA NASHOMU BUDYTYLJU I PROSVITYTELJU!