Закарпаття стало лідером у Всеукраїнському каталозі викрадених культурних цінностей

Видання складається з 9-ти розділів з фотографіями  викрадених культурних цінностей: архівні документи, друковані видання та фотографії, зброя, музичні інструменти, предмети декоративно-ужиткового призначення, нумізматика та боністика, образотворче мистецтво, предмети  релігійного культу, фалеристика, геральдика.

Гортаючи каталог, приходиш до сумного висновку -  за останні роки зросла цікавість до музеїв  не тільки у можновладців, але й у чорних колекціонерів. В першому каталозі була представлена  інформація за 14 років( з 1984 до 1998 року)  - тоді  викрали   з 23 державних  музеїв  лише 106 експонатів.  За останні ж 10 років було скоєно понад три тисячі пограбувань в 55 музеях  та приватних колекціях і вкрадено майже 1000 одиниць українських раритетів.

Найбільше всього постраждали Закарпатська область. Пік музейної злочинності випав  на 2000, 2002 та 2008 роки – тоді поцупили з музейних та приватних колекцій  від 200 до 300 цінних екземплярів за рік.

Крадії  забирають все, що погано охороняється:  і  перехідні прапори радянських часів, і настільні медалі, і ювілейні значки та медалі, і нагрудні почесні значки.

Список  художників, яких полюбляють крадії, очолює Ерделі А.М., Бокшай Й.Й.,  -  найпопулярніші митці сьогодення.

Ринок диктує і замовляє.  А незахищені  музеї – клондайк для колекціонерів.

Звичайно,  поява такого каталогу потрібна – після виходу першого довідника  до музеїв повернулось три предмети: ікона XVI  століття "В‘їзд  в Єрусалим" та дві композиції західноєвропейського живопису.

Видавці каталогу  сподіваються, що після його виходу до Одеси  повернеться Мікеланджело,  до Ужгорода  - Бокшай … Подивимось…

Хоча, статистика музейних крадіжок занадто  сумна. Про музеї багато говорять, навколо них  красиво піаряться,  навіть,  заробляють гроші. А  головне так і не зроблено: нема департаменту музеїв, нема нормальних менеджерів, які почали б  вирішувати проблеми музейної галузі, розробили  стратегію, вивчили закордонний досвід, організували навчання і перепідготовку кадрів… Зрештою, й досі нема нормального і стабільного фінансування, а значить – нема надійної  охорони.