Жили-були на Закарпатті два брати. Один - футболіст

«Мамо, я - футболіст!» - вигукнув з порога геть щасливий семирічний Степанко. «Та ну!» - не повірила Верона. «Не віриш? Завтра граємо у Горянах. Приїзди - побачиш!» - тріскотів дітлах, спаковуючи в сумку кеди та спортивку. Мати посміхнулась. їй згадався тренер, який навідріз відмовив хлопчикові у проханні займатися у міській ДЮСШ. Та куди, мовляв, вашому хлопчикові з-мізинчикові до футболу, коли його з-під стільця не видно. Підросте - візьмемо!

Степанко, справді, росточком видався манюсіньким. Більше падав, аніж ходив. Але піднімався й торував. Зате характеру! Чим же він переконав тренера, що той не встояв і записав його у групу з футболу?

Наступного дня мати й собі рушила в місто. На футбол. Погледіти на того горе-футболіста й досхочу посміятись. Для цього вона придбала собі спеціально велосипед. Та на гру спізнилась. А на стадіоні крик, гам. Тренер бігає навколо якогось дітлаха, лементує по допомогу. У Верони тьохнуло серце. Чи, бува, раптом це не її «футболіст»?

Підбігає, а в Степанка геть закривавлена голова, обличчя жовте! Травмованого хлопчика з мамою хутко посадили на мотоцикл із люлькою, і в - Середнє, до лікарні. «А Степанкові гірше й гірше, - хвилюючись, розповідає мати. - Кровотеча не припиняється. Дивлюся, хлопець помирає!»

Як пізніше з'ясувалось, під час гри в одному із зіткнень переросток ненароком наступив бутсою Степанові на голову. Лікарі швидко прооперували хлопчика. А матері - як по-живому.

Черговий лікарні глянь у її бік, а Верона - без тями, на підлозі. Лікарі давай рятувати матір!
Наступного дня Степанко отямився. «Ну, що і далі гратимеш футбол? - суворо перепитує пацієнта геть розхвильований лікар. А якщо б голову відірвали?». «Хай голови не буде, тільки б не було гола! Але гратиму!» - спересердя втнув забинтований герой, знову втративши свідомість.

«А, що був неслухняний! - перевела, сміючись, платівку ювілярка. Це було влітку, під час шкільних екзаменів. Мати нарядила школяра у білесеньку сорочку, новий Костюм. А той через
годину прибігає додому геть у грязюці захеканий і... щасливий! Верона ледь не зомліла.

«Мамо, вгадай, що я вам приніс? - загадково забелькотів схвильований Степанко. «Ну стривай,
шибенику, візьму тільки-но батьків пасок й відразу відгадаю!» - розлютилась мати. Та не тут-то було. Степанко хутко перескочив тин, а звідти випірнув з он такою щукою! Мати від подиву аж завмерла.

А було це так. Шлях до школи проходив через річку. Степан глянь у річку, а там, на мілині,
велетенська щука борсається! Ну, й хлопець, не роздумуючи, кинувся у костюмі у воду. Та щуку так просто не впіймаєш. Почалася боротьба. Це побачила юрба хлопчаків та учитель. Він, роздягнувшись, кинувся Степанові на допомогу. Так і витягнули на берега рибину. Ощасливлені удачею, всі сміються. Тільки головному рибалці не до сміху. Ох, і відшмагає матінка за костюм!

«Ой, що рибак був, а що грибник - не відбереш!» - не нахвалиться мати за Степана. - Та найспритніший був на щук. А першу свою щуку він упіймав, коли йому не було й дев'яти. Я ще тоді, пам'ятається, у лікарні лежала. А до нас гості - з Америки. Й таку, що нагодували й гостей, й усіх сусідів! А потім Степ.ан мерщій побіг у ліс по гриби. Й знову удача - повний кошик».

...У каміні потріскують дерева. Сміємось. Марта з донькою підливають чайку.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати