Про перші враження від нового клубу, від українського чемпіонату і про плани на майбутнє він розповів в інтерв'ю кореспонденту "Молдавського спорту".
- Твій перший гол у складі "Закарпаття" вийшов типовим для центрального нападаючого?
- Так, згоден. Партнери розіграли комбінацію на фланзі, я вдало відкрився в центрі, отримав м'яч і пробив у дотик. Потрапив вдало і забив.
- На "Закарпаття" ти приїхав напередодні старту весняної частини чемпіонату, але зігравши всього 2 гри, вже відзначився голом. А як взагалі враження від нової команди?
- Перші враження дуже хороші. Команда непогана, думаю, що займає не своє місце в чемпіонаті. У грі ми повинні бути вище, але у футболі важливий результат.
- Яке завдання стоїть перед командою?
- Зараз завдання втриматися у вищій лізі. Поки що все в наших руках, але потрібно набирати очки. Дуже важливою в цьому плані буде наступна гра з "Зорею".
- Як тебе прийняли в новій команді?
- Прийняли нормально. Тут хороший колектив, та ще й два земляка в команді - Вадим Бологан та Ігор Андронік. Плюс Хауш, з яким грав разом в Рибниці. Та й з іншими партнерами немає проблем.
- З Бологаном і Андроніком був знайомий раніше?
- Звичайно, з Вадимом взагалі багато грали разом у різних юнацьких і молодіжній збірних.
- Земляки допомагали освоїтися в Ужгороді? Як тобі до речі місто?
- Та я не особливо їх напружував цим. Без проблем зняв квартиру і живу спокійно. Місто поки толком не бачив. У мене поки один маршрут - між будинком і тренувальною базою, ну іноді заїду в магазин за продуктами. Містечко невелике, затишне, кажуть, коли все розцвіте, буде дуже красиво.
- Як тобі тренер Ігор Гамула? Судячи з виступів у пресі - веселий мужик?
- Він і в житті такий. На тренуваннях теж чимало жартує і піднімає всім настрій. Він дуже простий у спілкуванні з усіма, з усіма знаходить спільну мову, що з місцевими, що з легіонерами. І це має в своєму розпорядженні.
- Перед сезоном ти був в Нефтчі, чому там не залишився?
- Так склалися обставини. Чесно кажучи, не дуже хотілося залишатися в тамтешньому чемпіонаті, так що не шкодую. Читав у пресі, що нібито в зриві трансферу винен агент Іван Карп. Це не так, його провини в трансфері, що не відбувся, не було. Повірте, я сам не дуже хотів там залишатися. Зате тепер я граю в Україні.
- І як тобі український футбол? Порівняємо з швейцарським?
- Український футбол поки до кінця не зрозумів, хоча, судячи з перших суперників, чемпіонат сильний. Зі швейцарським ж мені важко порівнювати, адже там я більше лікувався, ніж грав.
- Не шкодуєш про час, проведений в швейцарському Аарау?
- Не шкодую, це був дуже корисний в усіх відношеннях досвід. Звичайно, залишилося якесь відчуття незавершеності. Але мені дуже допомогло, що я там побував. Мало хто знає, але весь останній рік мене турбувала травма, ще з минулого лютого. Ще в Рибниці тренувався і грав через біль. І тільки коли в "Аарау" восени прийшов новий тренер, він дуже мені допоміг, розробивши спеціальну програму відновлення, за що я йому дуже вдячний. Так, у Швейцарії я мало грав, але я радий, що зараз все гаразд, і я знову отримую задоволення від футболу, можу без проблем тренуватися і грати. Ну а до Європи, думаю, ще повернуся.
- Зараз же можна подумати і про повернення в збірну?
- Я думаю, у Молдові про мене вже забули. Ну нічого, моя справа працювати і, може, випаде шанс повернутися в збірну.
- З нинішнім тренером збірної Габі Балінтом ти вже працював в "Шерифі". Які залишилися про нього враження?
- Які можуть бути враження про людину, що дала мені путівку у великий футбол? Мені було лише 16 років, коли він запросив мене в "Шериф". Я тоді був на сьомому небі від щастя. Часто згадував потім його поради і не міг собі уявити, що він ще повернеться до Молдови. Сподіваюся, що за збірну в нього все вийде.