Верховинка союзного значення

З дитячих років Ганна Петрище змушена була заробляти на прожиток у заможніших сільчан. У 1930 році закінчила вісім класів сільської народної школи. Була високої статури, енергійною, завжди спілкувалася з молоддю та дорослим населенням, займала активну життєву позицію. За чехословацької влади у 1932 році в сімнадцятирічному віці вступила в комуністичну спілку молоді, часто брала участь у демонстраціях, які організовували комуністи у Воловому (нині Міжгір’я) під гаслом “Долой фашистов”.

В роки окупації краю угорськими фашистами активістка таємно організовувала сільську молодь на боротьбу з ненависним ворогом, особисто ходила до місцевого бирова Івана Лолина жалітися на знущання чужинців над земляками, брала участь у підпільній антифашистській роботі, а коли в краї почав поширюватись партизанський рух, всіляко сприяла народним месникам у боротьбі з фашистською нечистю, у 1943 — 1944 роках зустрічалася з розвідниками Червоної амії.

Після визволення Закарпаття від коричневої чуми двадцятого століття Ганна Іванівна у 1945 році стає членом КПРС, працює завідуючою відділом Волівського окружкому партії по роботі серед жінок. У 1946 році ділову та енергійну верховинку трудящі Закарпаття обирають депутатом Верховної Ради СРСР другого скликання. Після цього вона навчається у Львівській дворічній партійній школі, а в 1950 році обирається секретарем Волівського окружкому партії, де займається питаннями будівництва доріг, розвитку освіти, медицини, культури та торгівлі. 

Патріотка Срібної Землі неодноразово обиралася депутатом Волівської окружної та Закарпатської обласної рад, декілька років підряд очолювала Закарпатську громадську організацію спілки жінок України. 

В наступний період Ганна Іванівна часто хворіла, однак до виходу на персональну пенсію працювала завідуючою бібліотекою у Міжгірському райкомі партії та санаторії “Верховина”.

За багаторічну трудову діяльність нагороджена орденами Трудового Червоного Прапора та “Знак Пошани”, багатьма медалями. 

Померла Ганна Іванівна Петрище у листопаді 1977 року і похоронена на сільському цвинтарі в Лозянському.

^{Марія Тайстра, Василина Линь (Леньо), Гафа Попович, селянки з с. Лозянського Волівської округи}

Якось після однієї з розмов на краєзнавчі теми колега по роботі в редакції районної газети “Верховина”, відомий журналіст Василь Белень із власного архіву приніс у колектив для ознайомлення пожовклий від часу примірник “Закарпатської правди” за №29 (229) від 10 лютого 1946 року, де на другій сторінці розміщено фотографії чотирьох перших кандидатів від Закарпаття у депутати Верховної Ради СРСР — І.І. Туряниці, І.М. Ваша, В.П. Русина та Г.І. Петрище. Під портретом уродженки Лозянського Г.І. Петрище її односельчанки Марія Тайстра, Василина Линь (Леньо) та Гафа Попович надрукували про свою ділову та активну землячку розповідь під заголовком “Наша Ганна”, яка подається без змін.

“НАША ГАННА”

“Ми пам’ятаємо тяжкі минулі роки. Здавалося, що завжди лежать на наших крутих узбіччях сірі патлаті хмари й немає ні сонця, щоб просвітило їх, ні вітру, щоб розвіяв їх.

Жилося важко, гірко. Своїх чоловіків ми кожного понеділка до світанку відправляли на роботу в ліс, а повертались вони додому пізно в суботу, деколи тільки через два тижні. Не один наш бідняк шукав щастя в бельгійських та французьких шахтах. Та щастя не було. Вони повертались на рідну землю без долі, й нам знову доводилось горювати.

В такі тяжкі суворі роки ми збиралися часто на вечорниці до нашої селянки Ганни Петрище. Хата в неї невеличка, але в ній ми знаходили відраду, поділяли горе і відчай.

Допізна пряли ми повісм’яне волокно, а Ганна читала нам газету, розповідала про життя в радянській країні.

Та ніколи ми не забудемо один день у квітні 1935 року.

Вечоріло. Ми зійшлися до Ганни напередодні першого травня, щоб порадитись про демонстрацію, яка мала відбутись у Воловім.

Молодої господині ми не застали вдома. Її сестра Василина покликала нас до хати. Розсілись ми і розмовляємо. А погода надворі така гарна, тепла. Потік Лозянець весело пливе, а над ним верби свої зеленолисті гілки розпустили.

Ну, думаємо, хороший день буде завтра. Та раптом прийшла і Ганна. Спід пахи вона вийняла згорток. На її обличчі було помітно хвилювання і радість.

Ганна урочисто поклала пакуночок на стіл, подивилась на нас і, посміхаючись, промовила: — Ну, що ж, демонструватимемо завтра, подруженьки. До того ж з новим прапором.

Ганна розпакувала згорток. Ми побачили велике червоне полотнище, а в ньому — завиті жовті нитки, перепрядені золотом.

Того вечора ми сиділи далеко за північ. Вже другі півні співали, а ми з Ганною все ще вишивали. Яка радість була дивитись на вишиті нами слова: “Пролетарі всіх країн, єднайтеся!” Ганна вишивала в лівому кутку прапора п’ятикутну зірку, серп та молот.

Наступного дня всі наші селяни прибули у Волове. Як не метушились і гнівались жандарми, а вулицями Волового гомінко йшли колони робітників та селян.

Пліч-о-пліч, святково одягнені, йдучи вулицями, співали ми радянські пісні, демонстрували нашу готовність боротись за свої права.

Яке щастя було дивитись на великий червоний прапор, що майорів над нами й на якому були слова, вишиті нашими руками!

Минули роки. Нашу країну загарбали мадярські пани. Життя стало ще тяжче.

В ці роки Ганна знову вітала нас у своїй хатині. Разом з нею ми мріяли про радісні сонячні дні. Ганна організувала нас на допомогу партизанам, її мужності багато заздрили, у неї вчились, як треба боротись проти ворогів.

Минули тяжкі часи, які залишили на нашому чолі глибокі зморшки, віднесли в землю десятки наших чоловіків, зробили сиротами багато дітей. Ці роки порили нашу землю траншеями, зорали гарматами, засіяли свинцем та залізом. Але вони ніколи не повернуться!

Тепер всі ми щасливі. Сьогодні, в день виборів, віддамо свої голоси за нашу любиму подругу — дочку бокораша Ганну Іванівну Петрище.

Теги: Лозянський, КПРС, депутат, СРСР,

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати