Країна на "У"

Тепер питання можна поставити: „Назви анекдотичну країну, що починається на „У”. Відповідь буде не „Угорщина”, не „Уругвай” і навіть не „Уганда”. „Україна, Бога їй”.

Ну, справді смішна країна. Суд у Мукачеві вирішує повноваження спікера Верховної Ради, суд якогось із районів Києва тлумачить справу про законність відставки Міністра закордонних справ, а Конституційний Суд – це щось таке, як Дід Мороз: про нього всі чули, всі його бачили, хоч у природі його не існує.

Знов повернуся в студентські літа. Якось у Києві я побачив чергу під книжковим магазином. Продавали томик тоді невідомого для мене поета Саші Чорного (псевдонім Олександра Глікберга). Я купив книжку, і потім ми гуртом читали його сатиричні вірші. Досі пам’ятаю сатиру на діячів Тимчасового уряду Росії Гессена та Мілюкова:

Гессен спросил его тихо, как Авель:

„Есть ли у нас Конституция, Павел?”

Долго сидели в партийной печали.

Партійна печаль перетворилася в сльози, які настільки розчулили Мілюкова, що він зізнався: ніякої Конституції в них, кадетів (конституційних демократів), нема. Але треба вдавати, що вона є.

Коли дивишся на дії нинішнього парламенту, обраного за партійним принципом, складається враження, що в депутатів, незалежно від їхньої партійної незалежності, Конституції як такої просто немає, бо ніхто гаразд не знає, котрі з останніх поправок до неї законні, котрі протизаконні. Гаранту Конституції самому невтямки, скільки він має влади, а діждатися членороздільного рішення Конституційного Суду не менш проблематично, ніж прижиттєвого рішення Божого суду. Президент видумав собі універсал, не проконсультувавшись до пуття, що воно таке і з чим його їдять. Так, видавали польські королі й українські гетьмани універсали, але з конкретних питань, наприклад, військових, майнових, до того ж універсали не підлягали жодному погодженню чи обговоренню, вони вимагали беззастережного виконання. Універсал нашого Президента лише насмішив світ, адже з самого початку було видно, що його ніхто не збирається виконувати. А як ми, виборці, сприйняли цей дивацький хід Президента? А як іще це можна сприймати – тільки як черговий крок до здачі України своїм опонентам, як виправдання політичного імпотента.

Останнім часом прем’єр на словах називає Президента главою держави, а водночас усе робить, аби посада Ющенка стала декоративною. І в цьому б не було нічого страшного, он великобританці Президента взагалі не мають, а Королева в них також декоративна, проте держава від цього не стала слабшою. Біда не в тому, що в нас Кабінет Міністрів перебирає всю виконавчу владу на себе, біда в тому, що у нинішній українській владі нема нічого українського. За Конституцією, джерело влади – народ. Отже, влада мала би дбати про своє джерело. Проте і парламент, і Кабінет Міністрів, а тепер уже й Президент відділені від свого народу прірвою. То під час виборів кожен кандидат співає народові „я до твого серця кладку прокладу”. А прокладають потім кладку до народної комори. Відлучивши народ від народом створених багатств – школу відлучення трудівників від результатів праці пройдено ще в соціалістичний час.

Кажуть, у політиці моральних засад не буває, є тільки інтереси. Однак уточнення: не шкурницькі, а державні інтереси. А про які державницькі засади може йти мова, коли в парламенті диктують свою волю сили, котрі кілька років тому в Сіверодонецьку оголосили Україні війну. Тоді вони вирахували, що їм до Росії набагато ближче, як до Києва. Звичайно, за нормального розвитку подій після Майдану найкращим виходом для них була б утеча в Росію. І серед утікачів мав бути тодішній і нинішній Прем’єр-міністр: адже здійснив антидержавний вчинок, перебуваючи на відповідальному за державу посту.

Але, як то було в 17 столітті, як то було в часи державницьких змагань України після Жовтневого перевороту в Росії на початку минулого століття, – „самі себе звоювали”.

У понеділок в телепередачі „Епіцентр” на питання журналістів відповідав Міністр закордонних справ, що нині перебуває у підвішеному становищі, Тарасюк. Поводився він гідно, а подумалося про інше: йому нічого робити в нинішньому Кабінеті Міністрів, як і Міністрові збройних сил Гриценку. Визначальний рівень нинішнього нашого міністерського корпусу – то наш краянин Нестор Шуфрич.

Тим часом Партія регіонів позбулася свого мозку Кушнарьова. Отже, з інтелектом там стало зовсім туго. Може, ситуацію порятував би колишній лідер соціалістів, а нині заложник регіоналів Мороз, та його інтелект після входження в так звану антикризову коаліцію придатний лише для внутріпарламентського вжитку. Його колишні прихильники з народу вже в нього не повірять.

Отже, маємо небувало низький рівень державницької свідомості у самій владі. Про нашоукраїнців говорити не будемо, адже саме вони зі своїм почесним лідером Ющенком віддали владу, вручену їм Майданом, у руки нинішньому міжпартійному зброду.

Влада з таким рівнем національного мислення, будемо вірити, приречена, інакше приречена сама держава Україна.

Нині по-різному оцінюють голосування заодно з „антикризовиками” БЮТівців. Будемо вірити Юлії Тимошенко, що за останні закони вони голосували зовсім не для януковичів, а для себе.

А Президента нині може врятувати єдиний крок: розпуск парламенту. Та чи знайдуться тепер для цього достатні законні мотиви? Чи не упущено момент, коли таких мотивів було вдосталь?

Останнім часом нашого гаранта Конституції опоненти починають звинувачувати взагалі в антиконституційних кроках. Що ж то за Конституція, в якій заплутався сам Гарант?

А нам, рядовим громадянам держави Україна, взагалі не зрозуміло, чи є у нас діючі закони, чи існує в нас неодмінна в демократичній державі незалежна судова влада. І взагалі, що то за країна, де народний обранець чи просто чиновник має зарплату у десятки разів вищу за „жалованье” (не російське слово тут не замінити) простого виборця. Про обкрадання держави іншими, потайними методами говорити на цей раз не будемо, бо то ціла епопея з циклу „Дияволіада”.

Лідер партії кадетів, до речі, лютий російський великодержавник, Павло Мілюков закінчив своє життя в еміграції.

У світі є чимало країн, де люди не вдоволені властями. Але назвіть мені країну, в котрій при владі внутрішня еміграція. Починається на „У”.

Правильно: Україна, Бога їй!

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати