Перед початком презентації фільму вібудеться прес-конференцію архієпископа Мукачівського і Ужгородського Високопреосвященнішого Феодора.
Презентація художньо-документального фільму "Ключі від брами Господньої"
м. Ужгород, 4 лютого 2010 року
2010 і 2011 роки для Мукачівської Православної єпархії будуть ювілейними. У 2010 році виповнюється 650 років від першої документально зафіксованої історичної згадки про Мукачівський Свято-Миколаївський монастир. У 2011 році виповниться 100 років з дня народження відомого духівника, аскета, історика, богослова, археолога, лінгвіста і подвижника благочестя Православної Церкви на Закарпатті у XX столітті архімандрита Василія (Проніна) (08.09.1911-†05.01.1997).
Віддаючи шану цим подіям за благословенням архієпископа Мукачівського і Ужгородського Високопреосвященнішого Феодора було відзнято художньо-документальний фільм "Ключі від брами Господньої".
Стрічка висвітлює життєвий шлях духівника Мукачівського Свято-Миколаївського монастиря архімандрита Василія (Проніна). Авторським колективом фільму зроблена спроба показати в доступному форматі для загалу подвижницький шлях практично одного з наших сучасників, ім’я якого золотими буквами викарбуване в пам’яті людській.
Фільм було створено за підтримки Високопреосвященнішого архієпископа Мукачівського і Ужгородського Феодора. Автор сценарію Дмитро Кешеля, режисер Олександра Мазар, редактор фільму Наталія Шпак, режисер монтажа Світлана Томорі, звукорежисер Олег Шарков, оператори Бейла Балла, Юрій Купар, Володимир Дуда. Наукові консультанти фільму: кандидат історичних наук УжНУ, доктор філософії, доцент кафедри історії України УжНУ Юрій Васильович Данилець, кандидат Богослов’я МДА, протодиякон Олександр Монич.
Архімандріт Василій (Пронін) (у миру Володимир Васильович Пронін) народився 8 вересня 1911 року в місті Києві. За своїм походженням належав до древнього дворянського роду Проніних.
У 1917 році, після більшовицького перевороту багато вірних Богові синів і дочок були вимушені покинути свою батьківщину. Серед таких вимушено виявилася і сім’я Проніних, яка емігрувала спочатку до Молдови (тоді територія Румунії), а потім до братської, Православної Сербії.
Після закінчення навчання в початковій школі міста Кишинева Володимир вступає в тому ж місті в гімназію, де вчиться до 1929 року. Жадання Бога і прагнення до пізнання істини привели випускника гімназії спочатку в духовну Семінарію, а потім і в Білгогородський університет на Богословський факультет. Молодий богослов будучи кліриком Сербської Православної Церкви, після закінчення навчання був направлений проповідником Слова Божого в Мукачівсько-Пряшівськую Православну єпархію, яка у той час була в юрисдикції Сербської Православної Церкви.
10 березня 1939 року єпископ Володимир (Раїч) (1938-1945) в місті Мукачеві, з ім’ям Василь постригає Володимира в малу схиму. Той же єпископ висвячує монаха Василія в сан ієродиякона, а згодом і в сан священнкиа.
Після коротких перебувань на приходах Мукачівської єпархії в 1940 році ієромонах Василій (Пронін) був переведений на пастирське служіння в місто Ужгород.
Важливою обставиною в біографії батька Василя, яке підкреслює його самовіддане служіння Церкві і людям є факт прямого відношення батька Василя до організації на Закарпатті всесвітньо відомого своєю добродійністю Червоного Хреста. Відомо, що в 40-х рр. ієромонах Василь (Пронін) очолював Червоний Хрест в місті Ужгороді. Завдяки його старанням під час війни (в кінці літа 1944-го) були врятовані евакуйовані "діти війни".
24 червня 1950 року, ігумен Василь був звільнений від настоятельства в Свято-Покровському храмі міста Ужгород і призначений духівником Свято-Успенського жіночого монастиря в селі Домбоки, Мукачівського району. У грудні 1950 року ігумен Василь (Пронін) був переведений у Мукачівський Свято-Миколаївський жіночий монастир. Саме тут, одному з небагатьох монастирів Закарпаття, не закритому в роки хрущовських гонінь, отець Василій прожив другу половину свого життя. Саме тут суджено йому було стати "старцем" - людиною, до якої стікалися за порадою і допомогою безліч людей.
У 1958 році за наукову дисертацію "Історія Мукачівської єпархії (з давніх часів до Першої Світової війни 1914 р.)", Вченою Радою Московської Духовної Академії йому було присвоєно науковий ступінь кандидата Богослов’я.
Отець Василій був людиною високоосвіченою. Володів 14 мовами, досконало знав латинську, грецьку, читав і розмовляв на англійській, французькій, німецькій, словацькій, угорській, румунскій, сербській і інших мовах.
15 квітня 1958 року архієпископом Варлаамом, ігумен Василій був возведений в сан архімандрита. За свою чистоту і смирення архімандрит Василь 21 лютого 1962 року указом єпископа Миколая був призначений на почесну посаду єпархіального духівника.
Останні роки свого життя архімандрит Василь був прикутий до ліжка, але не дивлячись на це продовжував нести свій чернечий подвиг. Отця архімандрита відвідували люди різного положення і з різною освітою. З його келії люди виходили утішені, відроджені духом і вдячні Бога за такого великого праведника і подвижника благочестя через якого можна прийти до Бога. До серця кожного батюшка знаходив дорогу і з любов’ю лікував їх душевні недуги.
Перед Різдвом Христовим 1997 років духівник різко ослаб. За декілька днів до смерті він повідомив сестер про свою кончину і вони попрощалися з ним, узявши останнє благословення. В ніч з 4 на 5 січня 1997 року архімандрит Василь (Пронін) помер.
Чин чернечого поховання, яке відбулося 6 січня 1997 року очолив архієпископ Мукачівський і Ужгородський Евфімій (Шутак).
У 2008 році з благословення Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви було звершено перепоховання нетлінного тіла архімандрита Василія до Свято-Миколаївського храму Мукачівського монастиря.