Будні й свята закарпатських скаутів

Через це багато людей сприймають її крізь призму якихось стереотипів і чуток. Хтось уважає, що це ледь не мілітаристська структура, яка готує солдатів із малих дітей, чи що це ті самі піонери, тільки на сучасний лад (хоча в часи, коли зародився український скаутський рух, піонерів не існувало й близько). Доводилося навіть чути, що батьки "Пластом"... лякають своїх дітей. Мовляв, будеш неслухняний – віддам у "Пласт"!

Зрозуміло, що все це через брак інформації, іншими словами – піару не вистачає. Виправити таку не надто радісну ситуацію намагається голова закарпатського осередку Андрій Ребрик. Про святкування й будні українських скаутів ми й поспілкувалися з ним.

– Отже, Андрію, розкажи трохи, як проходили урочистості з нагоди 20-річчя відродження українського скаутського руху? 

– Так, 1989 року у Львівській області скликали перший пластовий табір після предовгої перерви. Щоправда, його розігнали силами, очевидно, спецслужб. Але відтоді завдяки підтримці канадської, американської діаспор "Пласт" розпочав своє відродження. Тому всі заходи, які проводила організація торік, починаючи зі всеукраїнського Свята весни, були приурочені цьому ювілею. Можна підсумувати, що в принципі вдалося під гаслом відродження об’єднати всі обласні осередки організації.

12 квітня, що вважається днем заснування української скаутської організації, ми провели великі масові заходи у Львові та Києві. Львів уважається колискою "Пласту", тому не дивують урочистості в цьому місті, ну, а Київ – це столиця, тому хотілося показатися і його жителям, і органам державної влади та потенційним спонсорам.

Отож у місті Лева в святковій ході від собору Святого Юра до Личаківського цвинтаря взяли участь близько півтори тисячі людей. У Києві ж учасників було 3–4 сотні. Річ у тім, що коли у Львові такі ходи пластунів звичні й сприймаються нормально, то в столиці людей можна поділити на дві категорії. Одні ставляться вороже чи взагалі ніяк, мовляв, що  за піонери вийшли. Інші ж активно підтримують те, що молодь виявляє активність.

– Попри урочистості, одними з найголовніших заходів "Пласту" є табори. Чи влаштовувалися вони торік?

– Так, і немало. 2009-го організували їх близько 100, зокрема, сім загальноукраїнських та два (Школа булавних та Лісова школа) міжнародних. Особливо приємно, що пластові табори були в Одеській, Луганській, Сумській областях – тобто в тих регіонах, де "Пласт" менш розвинений, але нині набирає обертів.

Ще однією подією стало Друге всеукраїнське джемборі. Перше відбулося на Закарпатті 1996 року, і ось тепер, після тривалої паузи, провели друге – в Тернопільській області. Туди з’їхалися, окрім пластунів, скаути з Грузії, Алжиру, Польщі тощо. Звісно,  знач¬на перерва між заходами такого масштабу далася взнаки – були деякі недоліки в організації, однак 2012-го святкуватимемо 100-річчя від заснування "Пласту", тож джемборі стало, зокрема, й підготовкою до цієї події.

У цілому, нині в нас, на жаль, спостерігається деякий підупад організації у зв’язку з тим, що багато колишніх членів відійшли від "Пласту", втратили до нього інтерес, десь розчарувалися. Але попри песимізм чимало людей залишається, займається безплатно з дітьми.

– Яким був цей рік для Закарпатського осередку?

– Ми організували літній табір в Дубриничах на Перечинщині, до якого залучили пластунів із нових осередків, зокрема з Іршавщини, де нині "Пласт" є в Загатті та самому райцентрі.
Табір був присвячений правильному використанню часу. Провели багато гутірок (занять) про те, що кожна хвилина нашого життя є дорогою, тому ми повинні впродовж неї чомусь навчитися. Крім того, організували день батьків – на Івана Купала, щоб вони змогли побачити на власні очі, як працює пластова система. З відгуків: дорослим усе дуже сподобалося, бо зрозуміли, що їхні діти чомусь навчилися. Вважаю, цей табір можемо занести собі до позитиву.

Крім того, провели серію вишколів для дітей і потенційних виховників в Іршавському районі на базі в Осої. Нині, на жаль, досить складно знайти людей, які б долучилися до виховної справи.

Крім того, хочемо активніше залучати дітей до зовнішніх акцій, зокрема, заходів до чергової річниці Карпатської України, Дня "Пласту". Торік День "Пласту"  провели в Ляльковому театрі й зробили виставку фотографій, завдяки якій люди могли дізнатися про нашу організацію. Нині маємо кілька центрових акцій на Закарпатті, у тому числі Свято весни й мандрівку, яка називається "Трактор стій". Вона створена для того, аби діти самостійно могли вправлятися в подорожуванні та картографії. Маршрут мандрування розробляємо самі, але керувати доручаємо дітям: вручаємо їм карти, і вони ведуть нас, старших, ну й самих себе горами. Приємно, що юнь із цим завданням упоралася. Такий захід потрібен: адже слід дати можливість молоді діяти самостійно. Це неабиякий виховний момент. Повернувшись додому, вони зможуть застосувати нові знання.

Ще один традиційний захід – коляда. Цього Різдва наші юні ужгородські пластуни вперше за останні роки організували  її самостійно – без усякого втручання старшини. Зібралися, оновили сценарій, склали маршрут колядування.

– Один із основних напрямків діяльності "Пласту" – юнацькі гуртки. Скільки закарпатських дітей у них займається?

– В Ужгороді нині діють чотири дівочі гуртки в курені № 38 ім. Миколаї Божук та два – в  хлоп’ячому курені № 45 ім. Федора Корятовича. Тобто маємо два курені чисельністю 30–35 дітей. Також є близько 13 старшопластунів. У цілому, разом із кількома пластунами-сеньйорами, в обласному центрі маємо близько 50 чоловік. В Іршаві діють два дівочі гуртки і два хлоп’ячі – разом до 30 дітей. У Рахові є дівочий і змішаний гуртки. Ще один діє у Виноградові.

– Як щодо інших районів? Чи є спроби впровадити "Пласт" і там?

– Зізнатися, не дуже активно. Однак на лютий в Ужгороді заплановано вишкіл пластової підготовки. Фактично ми через управління освіти звертатимося до представників районів про залучення їхньої молоді. Підготували видання "Батькам про “Пласт”", яке б можна розповсюджувати централізовано. Тож, сподіваюся, люди дізнаються про нас і, можливо, зацікавляться.

Ми дістали велику підтримку в Рахівському районі. Там проходив презентаційний виступ організації, на який керівник Рахівського "Пласту" Ольга Шкуро запросила місцевого депутата й бізнесмена. Він настільки зацікавився, що погодився віддати кімнату в готельному комплексі, який наразі будує, під офіс організації на меценатських засадах. Це дуже добрий прецедент. Сподіваюся, знайдуться такі люди і в інших районах.

– Доводилося чути, що батьки нарікають: мовляв, віддали б до "Пласту" своїх діточок, однак новацьких гуртів, в яких могли б займатися діти 6–7 років, у нас так і не створили...

– Справді, це наша одвічна про¬блема... Торік для виховників новацтва провели вишкіл у Львові, де мали бути й люди з Ужгорода, але не змогли поїхати. Нині старші пластуни мають вже своїх дітей, яких би хотіли віддати до організації. Таких пропозицій маємо з десяток, тобто міг би зібратися повноцінний новацький гурток. Я вірю, що виховники із Закарпаття таки поїдуть на вишкіл і матимуть можливість займатися з новаками. До того ж у нашому дівочому курені в двох гуртках є дів¬чатка 9–10 років, які, за пластовими мірками, є юначками. Вважаю, що для їхніх виховниць – це досвід у роботі з новаками. Влітку вони зможуть поїхати на новацький табір й здобути там знання, які з часом зможуть використати для роботи зі ще меншими дітьми.  Питання з новацькими гуртками можна було б вирішити вже цього року, наприклад, восени, залучивши, зокрема, дорослих пластунів. Звісно, це потребує серйозних зусиль, але не бачу нічого неможливого.

Теги: Пласт, Ребрик, скаути, пластуни

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати