Міжгірський дядя Стьопа - палочка-виручалочка

Майже все своє трудове життя шоферував у різних фірмах. Щоправда, доводилося і мандрувати у далекі заробітки, де “довший” карбованець випадав для працелюбного закарпатського люду. З півтора десятка літ тому три роки “шабашив” у Естонії. Якось у Талліні увагу верховинця привернула вервечка черги народу, що вишикувалася біля легковика. Виявилося, що її водій на ходу в салоні виготовляв клієнтам… ключі-дублікати. Зацікавився устаткуванням. Майстер-прибалтієць погодився на розсекречення механізму лиш тоді, коли наш “іноземець” забесідував з ним на його мові, яку встиг сяк-так завчити.

За повернення на батьківщину засвіжо намалював ескіз обладнання, який напередодні скопіював… очима, і на райцентрівському заводі “Селена” з допомогою інженерів виготовив аналогічний апарат. У пригоді стали і заготовки, які вагою майже у 80 кг приволік у торбі з колишньої союзної республіки. За дебюту виточив ключ для власних потреб — справа вдалася без нервових мозолів! Відтак почав набиватися у ремісники. Запропонував знайомому колезі по баранці безплатну послугу, хоч той мав їх аж три в резерві. Треба ж було шліфуватися у майстерності та й давати про себе знати клієнтурі. І пішло-поїхало на мазі діло, бо подібним кустарним виробництвом у районі не пахло досі.

А без нього, що не кажи, а не обійтися. Всяке трапляється за суєтного життя — одні гублять, інші ламають ключі. До всього стаються і парадокси: в автівці, скажімо, забудькуватий водій зачинив салон із засобом замикання і відмикання замка… Якби не дядя Стьопа — так ласкаво його величають знайомі — то міжгірчанам “тьопати” б аж у Хуст за порятунком. Витрати були б ого-го, а сяк, не марнуючи час, здавалося б, за пустяком, є можливість за “смішну” ціну — бере по-божому за замовлення, як правило, Гренджа — вирішити складність без проблем. Бувають і мудрі та практичні візитери майстерні: запасаються додатковими ключами, бо, як кажуть, чим чорт не жартує…

— Оголошення мені не треба, — гонорово сповіщає ключник. — Приходять з Прислопа, навіть Завійки.

Це — з глухомані, до якої теж докотилося відлуння про корисне підприємництво у верховинській “столиці”.

— Ти де? — по мобілці питає дружина.

— Сама знаєш, що не в мавзолеї біля Леніна, а в гаражі роблю своє діло, — відповідає жінці, яка приготувала обід за суботи (вихідний буває лиш за неділі), з підвального автомобільного “ангару”, який сумісно слугує і за майстерню-ключарню, де кожна річ акуратно знає своє місце розташування.

До речі, на 33-річному білого кольору “Москвичу” неодноразово йому доводилося виїжджати і на термінові виклики. Інколи — із-за кумедних випадків: хтось із-за поломки замка чи ключа застрягне у душовій або туалеті…

Якось прибігли відвідувачі, бо зник ключ від церкви. Зробивши копію примірника, резонно порекомендував не афішувати про пропажу — світ злодійський, нечестивці можуть скористатися моментом.

Любо стрічатися з паном Степаном. І не тільки тому, що він дуже доброзичлива людина, але й фанатично любить природу. Птахи — то його любимчики. Розвішавши годівниці, з дня в день турботливо піклується про їх ситий раціон. Годинами може розповідати про повадки пернатих, навчившись за дружби з крилатими навіть прогнозувати погоду на довгий час.

А ще захоплюється рибальством. Від “а” до “я” має під руками знаряддя для цієї втіхи, яка знімає втому від різних клопотів і додає настрою на старості.

Теги: Міжгір'я, ключі

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати