Про нового президента і старі проблеми

У відставку головний антикризовий менеджер Банкової, як називали Віктора Івановича перед його призначенням на пост голови СП, подав весною 2009-го. Своє небажання й надалі працювати в офісі №1 Балога пояснив категоричною незгодою з рішенням Віктора Ющенка вдруге балотуватися на посаду президента. Між тим, пішовши з Секретаріату Президента, він, на відміну від багатьох інших екс-соратників лідера Майдану, не став "добивати" Ющенка якимись сенсаційно-провокаційними заявами або що. Проте й сходити на політичну обочину Віктор Іванович не став. Досить оперативно він створив у Верховній Раді групу Єдиний центр, а згодом — народилася й партія (лідер — Балога) з такою ж назвою.

Єдиноцентристи братимуть участь у травневих виборах до місцевих рад та ймовірних дострокових парламентських. Про політичні плани загалом та кар’єрні амбіції зокрема Віктор Балога розповів у своєму першому поствиборчому (до оголошення результатів першого туру виборів пан Балога зайняв позицію вичікування) інтерв’ю.

Як гострі стосунки між Президентом Віктором Ющенком та прем’єр-міністром Юлією Тимошенко відобразилися на результатах голосування. Детальніше про це — в інтерв’ю Віктора Балоги "Дню".

— Україна без Ющенка. Яка вона в вашому тактичному, стратегічному політико-економічному баченні? Чи є наразі сильною "третя, альтернативна сила", яка може бути свого роду запобіжником ймовірної подальшої владно-політичної монополії БЮТ і ПР?

— Коли кажуть: "Україна без Ющенка", хтось у це словосполучення вкладає тривогу, хтось — зловтіху. Комусь у формулі "Україна без чергового президента" вчувається безнадія, комусь — пересторога. Коротше, смислові відтінки різні. От, мовляв, не буде Ющенка, і трапиться... Подальшу картину малюють залежно від політичних кольорів і особистих симпатій.

Згадайте, так казали за часів президентства Кучми його наближені. Та й він говорив те ж саме, з нотками провидця. І що? Уже правління наступного — третього — президента вийшло на фінішну пряму, а Україна як була, так і залишається. І в тих же кордонах. І її столиця — Київ. Тобто у вислові "Україна без (потрібне вписати)" прізвища змінні, а країна — постійна. Ось це найголовніше.

Важливо не те, якою буде Україна саме без Президента Ющенка, адже він, як і будь-хто інший, не уособлює всю країну. Важливо, чи бодай частково будуть вирішені колосальні проблеми в державі, які є незалежно від того, хто сидить у головному кріслі. Саме під таким кутом слід прогнозувати процеси в Україні та весь набір зовнішніх чинників.

Упевнений, що перші екзамени в нового президента будуть із економічних дисциплін: пікіруючий ВВП, мінусовий бюджет, нулі на казначейських рахунках, захмарні внутрішні й зовнішні борги. А за газ Москві треба платити день у день, і не золотим запасом чи грошима МВФ, які треба направляти в реальний сектор економіки, а з доходів, які повинен заробити "Нафтогаз України". І зарплати з пенсіями та стипендіями людям не зайві. І підвищені соцстандарти записані в законі, який потрібно виконувати. І Євро-2012 плаче — мільярдів просить.

Будь-кому, хто заступить на "пост номер один", негайно треба буде вдихнути життя в економіку. Інакше фінал президентської кар’єри може настати невдовзі після інаугурації. Подальші кроки будуть похідними від економічної реанімації. Необхідно дуже швидко прийняти реально діючі антикризові рішення. А для цього потрібно ще швидше зробити парламент і уряд своїми партнерами. Тобто запропонувати їм безвідмовні пропозиції та чіткі зобов’язання. На цій основі сформувати в Раді нову коаліцію з гарантованим мінімумом у 226 голосів. Шляхів її створення два: з тих фракцій і депутатів, які вже сидять під куполом, або після чергових дострокових виборів. Перше неможливе без роз’яснення Конституційного Суду щодо статусу тих депутатів, які не входять у жодну з фракцій. Зараз їх шестеро, а може бути й більше. Щоб піти другим шляхом, потрібні підстави для розпуску парламенту й згода головних політичних гравців на перевибори. Однак у обох випадках залізною умовою повинна бути конституційна бездоганність процедури. Звісно, президент може спробувати знехтувати Конституцією. Однак, по-перше, на таку авантюру підуть далеко не всі депутати, і ризик зриву тут величезний. А по-друге, скроєна у незаконний спосіб владна комбінація рано чи пізно сама себе зруйнує.

Тому сьогодні я б не говорив про монополію БЮТ і ПР у політиці й у владі. Якби ця монополія була, то нова конфігурація влади, під президента, була б утворена на "раз, два, три". І ні Януковичу, ні Тимошенко зараз не потрібні були б Тігіпко з Яценюком. Водночас не варто переоцінювати і їхній результат на виборах. Поки, як не крути, вони — лише окремо взяті особи. Без партій, які мають хоча б досвід місцевих виборів, не кажучи вже про представництво у Раді, вони лише асоційовані партнери у великій політиці. Однак їх треба залучати у владу, і тому їх відмова вести будь-які переговори явно поспішна й не розумна.

— Який ваш особистий "внесок" у нинішній, м’яко кажучи, слабкий виборчий результат фаворита електоральних симпатій зразка 2004-го. Чому внесок у лапках? Тому що, подобається вам це чи ні, але факт є фактом: саме за вашого керівництва в СП заданий був старт холодної війни з прем’єром Тимошенко. Крім негативних для країни й українців наслідків цих "міжусобних війн" Банкової і Грушевського, це мало вплив і на падіння рейтингу пана Ющенка, погодьтеся.

— Розберемося по порядку. Нагадаю, що Президент Ющенко звільнив з посади прем’єра Тимошенко у вересні 2005 року. Гадаю, вона була від цього не в захваті, принаймні сліз радості на її обличчі ніхто не бачив. Тобто відлік того, що ви називаєте холодною війною між Ющенком і Тимошенко, слід вести від тієї дати. І точно не Президент почав, продовжуючи воєнну аналогію, бойові дії з "килимовим бомбардуванням" голослівними закидами до всього, що робив Ющенко.

Також треба чітко розуміти, що майже три роки на Банковій я працював на Президента, а не навпаки. Усілякі порівняння мене з "сірим кардиналом" не приймаю. Моя діяльність на тодішній посаді, як і всього Секретаріату під моїм керівництвом, була публічною, рішення оголошувалися відкрито й були широко відомі ЗМІ й громадськості. Зрештою, чомусь забувають, що Банкова не менш гостро критикувала багато рішень уряду Януковича. Мабуть тому, що він не переводив критику в особисту площину.

Зауважте: Тимошенко не спростувала по суті жодну тезу з офіційних заяв Секретаріату. Її відповіді зводилися до багаторазових заклинань "мені заважають працювати" або до формули "цього не може бути, бо не може бути ніколи". Хто зараз продовжує вважати, що ми купуємо російський газ за прийнятну ціну? Однак коли Банкова з цифрами й фактами доводила, що газовий контракт із Росією вкрай невигідний для України, прем’єр казала про угоду, як про перемогу. Вже невдовзі цей міф почав розсипатися, і я не виключаю, що країна ще матиме неприємні сюрпризи від тієї "перемоги".

Від того, що Ющенко критикував Тимошенко, рейтинг Президента впав хіба що серед її затятих фанів. Причини поступового всихання популярності глави держави зовсім у іншому. Однак навіть тоді, коли соціологія показувала невтішні для Ющенка цифри, він зі своєю командою вперше в новітній історії України зміг провести позачергові вибори парламенту. Цим він зберіг державу й довів, що є гарантом Конституції і нікому не дозволить її порушувати. До речі, в ті дні рейтинг Президента помітно зріс, а результат його політичної сили був вищий, ніж очікувалося.

— Ви, до речі, в період виборчої кампанії закликали Яценюка, Гриценка, Костенка, Ющенка до об’єднання. Не зреагували. Але ж очевидно, що без Тимошенко перемога над "Майданом навпаки" є нереальною. Тим не менше ви не стали називати в контексті об’єднання ім’я чинного прем’єра. Чому?

— Гадаю, не варто через призму демократії ділити суспільство на "майданне" і "не майданне". Хоча б тому, що у декого з тих, хто стояв на трибуні Майдану, погляди на демократію, скажімо так, прикладні й зі справжніми демократичними правилами не мають нічого спільного. Більше того, їхня політична й державна практика більше підпадає під термін "авторитаризм". Це очевидно не тільки в нас, в Україні, а й у поважних зарубіжних столицях. Зверніть увагу, що на цих президентських виборах демократичний Захід не поставив на конкретного кандидата й зайняв нейтралітет. Це пояснюється тим, що і в Брюсселі, і у Вашингтоні не вбачають у жодному з претендентів переконаного носія демократичних цінностей. І якщо стосовно Януковича, напевно, спрацювала інерція ставлення до нього в 2004 році, то прохолода демократичного світу до Тимошенко вельми промовиста.

Коли я запропонував, на мою думку, реальний спосіб об’єднання кандидатів від демократичних сил для спільних дій на виборах, то виходив із очевидної загрози встановлення в країні авторитарного правління. Після першого туру вона не зникла. А Тимошенко серед названих політиків не було тому, що вона вже давно виокремила себе з табору демократів. Ще тоді, коли публічно заявила про перехід в опозицію до Президента Ющенка. І як, скажіть мені, можна було вести переговори про спільні дії, коли дня не проходило без критичних випадів Тимошенко в бік того ж Яценюка? Цілком зрозуміло, що з нею ніхто з названих кандидатів не захотів мати справу.

У підсумку ініціатива про об’єднання розчинилася в амбіціях тих, кому вона була адресована. Вони не склали тест на демократичність, на здатність подолати в собі гетьманство на користь вищих інтересів. На мою думку, провальні результати Костенка та Гриценка, двократне падіння рейтингу Яценюка не в останню чергу викликано саме тим, що виборці побачили їхню нездатність домовлятися.

— Багато хто з політиків і політологів говорить про ваші, скажімо так, дружні стосунки з одним із лідерів Партії регіонів — Борисом Колесніковим. До речі, в розмові з "Днем" сам Борис Вікторович ухилився від чіткої відповіді, мовляв, політика по-українськи — це апріорі перемовини, співпраця (щоправда, як правило, кулуарна. — Авт.) з опонентами. Але питання в наступному. Як ви вважаєте, розмови БЮТівців про те, що Ющенко і Янукович таємно домовилися про об’єднання в боротьбі проти Юлії Тимошенко на виборах-2010 мають підгрунтя? Яка кінцева мета?

— Передайте політикам і політологам, що я не дружу з Колесніковим. Не ворогую і не ставлюся до нього з неприязню, але наші стосунки далекі від того, що нормальні люди називають дружбою. Для того, щоб мати такі взаємини, потрібна гармонія думок, поглядів, переконань. Її між нами немає, і причина цього — в світоглядних відмінностях. Утім, у разі потреби ми офіційно зустрічаємося, але це суто робочі контакти, нічого особистого.

Що ж стосується другої частини запитання, то відсилаю вас до вашого ж формулювання — "розмови БЮТівців". Як правило, це пусті балачки, беззмістовні й безпідставні. В одному випадку це прояв фобій, в іншому — технологічні виверти чи ще щось подібне. Скажу так: якби Ющенко і Янукович насправді домовилися, тобто уклали конкретний пакт і жорстко виконували його, то в другому турі Янукович був би точно, а Тимошенко втішалася б хіба що телеграмами співчуття.

— На вашу думку, чи переговори між головними політичними фігурами, у тому числі між фаворитами президентської кампанії, взагалі можливі? На якій основі вони могли б проходити?

— Стрілка взаємної недовіри зашкалює. Це прикра правда. Градус амбіцій — у червоній зоні, а у декого вже зірвало клапани. Усе це, як ви розумієте, довірі й конструктиву явно не сприяє. Але вихід є. Новий президент має пропонувати як платформу переговорів не портфелі, сфери впливу й тортики із залишків державної власності. Глава держави повинен чітко сказати, що він хоче зробити для країни, які в нього пріоритети, які він бере на себе зобов’язання і які висуває зустрічні умови. Якщо президентське бачення першорядних завдань для влади буде сприйняте — далі справа за політичною логістикою, за корекцією влади, за конкретними рішеннями. Я не вірю, що можливості для реалізації такого сценарію втрачені остаточно.

— Ви в 2005—2006 роках були міністром з надзвичайних ситуацій в "помаранчевому" уряді. Як гадаєте, НС матимуть місце (судові війни, вуличні акції тощо) після другого туру зокрема, і в 2010 загалом. Тут, до речі, варто згадати про парламент, а конкретно — його долю, його відносини з новим президентом. Якщо будуть дострокові вибори, яка ваша в них роль, і загалом — ваші плани на майбутнє.

— Так багато вкладено в одне запитання! Відповідаю по черзі. Переконаний, що той кандидат, хто поступиться на президентських виборах і після цього піде в суди й на майдани, сам собі поставить жирний хрест на політичній кар’єрі. Бо це ознака слабкості. Бо повторити Майдан-2004 неможливий, навіть за грубі гроші. Бо судова тяганина лише виснажить суспільство і владу, але ні до чого не призведе. Бо вся ця вакханалія ще більше поглибить апатію людей, ще більше ослабить країну, ще більше відкине нас назад у світових рейтингах. Президент, який у сумнівний спосіб видряпає собі перемогу, не потрібен ні в своїй країні, ні за її межами. Йому вдасться протриматися років два, не більше.

Президентові насамперед треба буде особисто зайнятися створенням нової якості влади. Поле для ініціатив тут досить вузьке — або мати справу з цією Радою, або переобирати її. Або зробити ставку виключно на свою команду і з неї формувати виконавчу вертикаль, або залучити в уряд тих, із ким змагався на виборах. Вважаю, що свого часу Ющенко дуже й дуже помилився, коли у перший рік своєї каденції ізолював від влади і свого суперника Януковича, і політиків з табору "біло-блакитних". Це спричинило тривалі детонації і у владі, і в політичних процесах на всі наступні роки президентства Ющенка. Конфлікт став перманентним, а війна завжди руйнує, а не створює.

Тому вже від того, як поведе себе в перші дні новообраний лідер країни, чи запропонує він діалог, чи перетворить вчорашніх конкурентів на партнерів, залежатиме якість влади й управління країною. Порядок формування влади має бути змінений, друзям і кумам там немає чого робити. От зараз все гучніше лунають заяви про ще одні дострокові вибори парламенту. Що ж, може бути потреба й у цьому. Однак і Ющенко, і Янукович, і Тимошенко в один голос говорили про запровадження відкритих списків. Проте останнім часом щось цю тезу не чути, вона загубилася десь у політичній доцільності. Але, шановні, ви ж ішли з цією обіцянкою на вибори — то виконуйте її! І не потім, коли нову Раду виберуть за старими правилами, з тими ж "водіями-секретарками-масажистами", а вже зараз! І це питання буде хорошою ілюстрацією того, наскільки відповідальною буде нова владна команда.

Найближча політична кампанія — це місцеві вибори в травні. Єдиний центр, який я очолюю, вже готується до участі в них. Ми вже маємо досвід перемог, найвідоміша з яких — друге місце на виборах до Тернопільської обласної Ради. Наша партія запропонує виборцям якісну і, головне, реалістичну програму дій. Результат голосування покаже, наскільки ми сильні. Єдиний центр має підстави сподіватися на успіх. А перемоги партії — це й мої перемоги.

Теги: Балога, Ющенко, вибори, Єдиний Центр

9 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати