Тисячолітня пам'ять Соборності

Пам’ять про цю єдність жила протягом багатьох століть, проте шанс для такого об’єднання з’явився лише після розпаду спочатку Російської, а згодом Австро-Угорської імперії. І хоч потім визвольні змагання зазнали поразки, а українські землі знову було розділено, тепер уже між чотирма державами, день 22 січня 1919 року назавжди залишився в історії українського народу як свято Соборності України.
За радянських часів згадувати про цю подію було заборонено, проте естафету пам’яті гідно несли українці вільного світу. Ця пам’ять, зокрема, відобразилася в численних випусках поштових марок. Приміром, у 1949 році в Мюнхені серію марок, присвячену 30-річчю Соборності, випустила Українська національна рада, у 1958 Закордонний відділ Підпільної пошти України видав пам’ятний блок до 40-річчя цієї події, у 1967, 1968 та 1969 роках марки на відзначення 50-річчя Соборності, було випущено товариством приятелів капели бандуристів у Детройті та українським архівом-музеєм у Денвері (США)... Після здобуття незалежності естафету пам’яті підхопила й українська пошта, випустивши в 2004 році, до 85-річчя Соборності, державну поштову марку.

Як творився Акт злуки

1 грудня 1918 року. Фастів

На початку листопада 1918 року у Львові було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР), а вже наприкінці місяця її уряд відрядив до Києва делегацію, уповноважену укладати будь-які угоди. А 1 грудня 1918 року повноважні представники УНР та ЗУНР підписали у Фастові передвступну угоду про майбутнє об’єднання. Дуже рельєфні спогади про ті події залишив член західноукраїнської делегації Лонгин Цегельський, котрий обіймав посаду керівника Секретаріату закордонних справ ЗУНР. Оповідаючи про початок переговорів з членами Директорії Винниченком, Андрієнком, Макаренком та Швецем (за відсутності Петлюри, котрий перебував на фронті), Цегельський згадує про дискусії стосовно повноважень делегації, оскільки відбула вона до гетьмана Скоропадського, а прибула вже після приходу до влади Директорії. Проте після приїзду до Фастова Петлюри цю проблему було вирішено за кілька хвилин. "Не робив він ніяких проблем із наших повноважень, кажучи: "Це ясно. Якби ви застали гетьмана при владі, ваші повноваження були б добрими для нього. А що ми опинилися при владі, то вони добрі і для нас". Оскільки Петлюра незабаром мав знову відбути на фронт, то він наполягав, "щоб угоду про злуку підготувати до підпису негайно". Місія з написання тексту була покладена саме на Л. Цегельського, і вже через деякий час історичний документ був готовий. "Не пам’ятаю, хто підписав першим — ми, галичани, чи Директорія. Досить, що було це 1 грудня 1918 року близько полудня, в історичному Фастові, де між Галичиною і Україною була укладена перша угода про злуку", — зазначав Л. Цегельський. Угода ця передбачала, що ЗУНР увійде "з усією територією й населенням як складова частина державної цілости в Українську Народну Республіку". На згадку про ті події в сучасному Фастові встановлено меморіальний музей-вагон, бо саме на залізничній станції, у вагоні, творився цей історичний документ.

3 січня 1919 року. Станіслав

Цього дня Українська національна рада в Станіславі (нині Івано-Франківськ) ратифікувала ухвалу про злуку ЗУНР із УНР в одну державу, затвердила передвступну угоду та доручила уряду негайно розпочати переговори з урядом УНР стосовно її реалізації. "Українська національна рада у повному складі. Головує на засіданні сам президент Петрушевич. Побіч нього у президії на подіумі за зеленим столом — на знак того, що засідання має історичну вагу, — всі віце-президенти. Кабінет державних секретарів також тут... Галереї переповнені. Настрій святочний. Тихо як у церкві. На вулиці гурми людей, що не змогли дістатися до будинку... Від імені Кабінету державних секретарів має слово секретар закордонних справ доктор Цегельський" — такою була атмосфера під час ратифікації угоди.

"Я говорив коротко. Підкреслив, що історичним ідеалом українського народу є політична незалежність і політична єдність усієї української землі в суверенній українській державі. Від смерті Ярослава Мудрого ми вперто стреміли до здійснення цього ідеалу. Сьогодні діждалися тієї урочистої миті, коли нарешті в нашій силі його здійснити. Зробимо це сьогодні ухвалою Української національної ради... До Києва, до матері українських городів!", — згадував Л. Цегельський. А далі "як один муж, ціла рада піднялася з місць. І галерея встала. Було тихо, хоч мак сій, аж промовив президент: "Стверджую, що резолюція про злуку Галичини й Буковини з Україною прийнята одностайно. Оцим стверджую й оповіщаю, що від цієї миті старинна Галицько-Володимирська волость входить у склад єдиної та нероздільної, соборної та суверенної, Української держави. Соборній Україні слава!"

Невдовзі галицька влада отримала з Києва повідомлення, що 21 січня в Києві збирається Трудовий конгрес, котрий має затвердити Акт злуки. До столиці відбула делегація, котра складалася із 65 чільних членів Української національної ради, серед яких були шість буковинців та два делегати від Закарпаття.

22 січня 1919 року. Київ. Софійський майдан

Директорія та Рада народних міністрів призначили урочисте святкування злуки УНР і ЗУНР на 22 січня. Прикметно, що цього дня відзначалася річниця проголошення історичного ІV Універсалу Центральної Ради, за яким УНР проголошувалася самостійною, незалежною державою. За свідченням тогочасної преси, столиця мала святковий вигляд. Скрізь національні прапори й транспаранти. На балконах розвішано килими та вишивані рушники. На Тріумфальній арці при вході з Володимирської вулиці до Софійської площі старовинні герби України й Галичини, а по всьому майдану на стовпах герби українських земель. І весь цей великий майдан був залитий морем народу. Близько дванадцятої дня залунала команда куреня почесної варти "Позір!", і одночасно на Печерську ударили гарматні постріли, котрі з певними відступами лунали протягом усієї церемонії проголошення Акта злуки. Одночасно з першими пострілами загули дзвони Мазепинської дзвіниці Софійського собору, а з брами вийшла церковна процесія. Церемонію розпочав голова західноукраїнської делегації, віце-президент Української національної ради Лев Бачинський. "На цій історичній площі столичного Києва стаємо оце ми, законним і вольним голосом нашого народу вибрані представники Західної України, а саме Галичини, Буковини та Закарпатської Русі, та доносимо вам і заявляємо прилюдно перед усім народом України, перед усім світом і лицем історії, що ми, український народ західноукраїнських земель, будучи однією кров’ю, одним серцем і однією думкою з усім народом Української Народної Республіки, власною своєю волею бажаємо обновити національно-державну єдність нашого народу, що існувала за Володимира Великого та Ярослава Мудрого і до якої стреміли наші великі гетьмани Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко та Іван Мазепа. Від сьогодні Західна Україна лучиться навіки з Великою Україною в одне нероздільне тіло, соборну та суверенну Українську державу", — виголосив він. Після цього Л. Цегельський зачитав заяву Президії Української національної ради і Державного секретаріату про волю ЗУНР об’єднатися в одну Українську соборну державу. Цю грамоту було передано голові Директорії Володимиру Винниченку, котрий привітав західноукраїнську делегацію зі злукою "братньої, Галицької волості з матірним пнем України". Ще один член Директорії професор Федір Швець виголосив Універсал Соборності. Далі, після молебню за соборність українських земель, відбувся військовий парад. Через майдан продефілювала придніпрянська кіннота та промарширував галицький Легіон січових стрільців. Услід за ними через площу прокотилася артилерія — польові гармати, важкі мортири та гаубиці, панцерники...

Скликаний наступного дня Трудовий конгрес України, в роботі якого також взяли участь делегати від ЗУНР, одностайно затвердив Акт злуки, тож цю історичну подію було закріплено вищими державно-правовими актами українських держав.

"Як сон, як мрія, пригадується це — Софійська площа, залита тисячами українського люду, оці полки української армії, Директорія та наші галичани під пам’ятником Богдану. Сивий голуб Сандуляк. Втираючий сльозу Стефаник, кремезний, з уже посрібленою бородою Старух, пучка духу, але що за дух! — Шмігельський... Усі вони — свідки й учасники цього великого дня. Чи не найбільшого в новітній історії України", — згадував Л. Цегельський та передбачав, що майбутні покоління у своїй боротьбі за Україну "завжди будуть змушені нав’язувати до тих історичної ваги актів, що їх ми там, у Києві, доконали".
Ці слова одного з чільних творців Акта злуки 1919 року виявилися пророчими. Адже саме живий "ланцюг", приурочений до 71-ї річниці цієї події, що проліг 21 січня 1990 року від Києва до Львова, став новітньою маніфестацією незалежницьких устремлінь українців.

Теги: День Соборності, Акт злуки,

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати