ЗАКАРПАТЦІВ ПОРЯТУЮТЬ БУЙВОЛИ

Насниться таке чудовисько уві сні - збожеволієш!. А тут старші хлопці взяли батіг, і буйволиця зі мною на спині погналась, як божевільна, селом. Ото була корида!

БУЙВОЛИ З "ГУЦУЛИКАМИ" — КЛАС!

Наприкінці 80-х років минулого століття у селі Стеблівка Хустського району колгоспне стадо налічувало 300 буйволів. Цих екзотичних тварин утримували і в навколишніх селах — у Сокирниці, Велятині, Кричеві (Тячівщина) та Кирицьках (Свалявщини). Нині шість голів буйволів вперше з'явилися і на Ужгородщині: на фермі «Золота підкова» у Василя Гарата, що на березі Андрашівського озера.

«Буйволів придбав у селян Кричева та Велятина, - розповідає пан Василь. - Маємо буйволицю, четверо телят та бичка. Одну з них, через агресивність, довелось ліквідувати, а інша - вже дає молоко. Тож, крім табуна гуцульських коней та поголів'я в'єтнамських свиней, маю ще й третій екзот - буйволів. Але, якщо маємо державну дотацію на утримання перших двох видів вищезгаданих тварин, то на буйволів - ні».

А дарма. За характером буйволиця навіть близько - не корова. Корови для випасу вибирають собі запашну відбірну травичку, а буйволиця - осот, чагарники. Словом, таку рослинність, яку й близько кормом не назвеш. І обов'язково - щоб була велика багнюка. Зануриться у неї - тільки роги стирчать. Утім, буйволи не тільки екзотичні, одомашнені свого часу, але й доволі практичні тварини, які допомагали людям вижити за складних природних умов.

Буйволи на Закарпатті, розповідає директор сільськогосподарського ТзОВ «Дружба» Валерій Бовт, що в селі Стеблівка Хустського району, з'явились з незапам'ятних часів. За однією з версій, закарпатські буйволи є нащадками тих тварин, які відбились від стад монголо-татарів.

За іншою версією, буйволів завезли з Болгарії або Румунії, де вони й зараз у пошані. Вони не тільки дають молоко, м'ясо, шкіру, але й завжди служили закарпатському селянину чудовою тягловою силою. Причому краще за волів. Іще один плюс - буйволи майже ніколи не хворіють. Отже, вакцинація їм до лампочки. Походять буйволи, провадить далі Валерій Бовт, із Індії та Північної Африки, звідки їх і завезли у Європу.

ДОЇННЯ ТІЛЬКИ ПІД ГІМН СРСР!

Чим зацікавили закарпатців ці екзотичні тварини, яких навіть бояться цар звірів - лев та володар джунглів - тигр? Вони надзвичайно витривалі й живуть до п'ятдесяти, а продуктивні - до сорока п'яти років. Тоді як корова відповідно - до вісімнадцяти й чотирнадцяти. Буйволи -
всеїдні й невибагливі. Молотять, як сіножатна, будь-яку болотяну рослинність, біля якої звичайна корова навіть не зупиниться. Поїдають стебла кукурудзи без залишків. Цим і зацікавили ці тварини закарпатців.

Але й характер у тварюк! «Поруч із нашою фермою, коли ще не кожен мав звичайний радіорепродуктор, - пригадує Валерій Бовт, - мешкала бабця, яка також тримала буйволицю. А тут зняли єдиний на селі радіорепродуктор. Бабця — до нас! «Залиште радіо на колишньому місці, - навколішки благає, - бо моя Даша перестала давати молока!». Зазвичай, о шостій годині ранку лунав гімн Радянського Союзу. І Даша під гімн по команді «Струнко», як комсомолка, давала молоко - настільки тварина звикла до цієї мелодії! Що ж, довелось і бабці встановити репродуктор. Але не в хаті, а безпосередньо - в стайні! Й Даша, почувши знайому мелодію, знову розщедрилася».

Однією з причин зникнення буйволів у Стеблівці, розповідає Валерій Бовт, було масове осушення боліт, а буйволам без них - як без повітря. Але у 80-х роках тримати буйволів було вигідно. Колгоспи від держави отримували великі дотації. Бо буйволи в першу чергу - дешеве м'ясо, молоко з багатим вмістом білків. До речі, правильно заквашене буйволяче молоко з літрової банки не виливається -воно настільки густе, що його треба діставати ложкою. Якщо в звичайному коров'ячому молоці жир - у вигляді жирових кульок, то в буйволячому - у дисперсному стані, тобто по всьому молоці.

З КОТІКО — НЕРОЗЛИЙВОДА

У Велятині, що розкинуте в горах під самим українсько-румунським кордоном, місцеві селяни утримують 16 буйволів. Іван Силимонка - один із них. «Чи можна заробити гроші на буйволах?» - перепитав мене пан Іван Силимонка, й задумався. Вони вдвох з дружиною Параскою Юліївною вже тридцять років утримують буйволицю Котіко. Проте без буйволиці Котіко подружжя не уявляє собі життя. Хоча видоює її тільки дружина. Іншу людину до себе Котіко не підпустить — такий уже характер у буйволиць. Але не тільки в неї. Якщо звичайну корову може подоїти сусідка, то буйволицю - ні. І не просто так, а з особливим підходом, ласками. Тримала ця сім'я і двох буйволів. Але, позаяк у Івана Івановича вік уже не той, займатися буйволами сім'ї вже нема сил і бажання.

Буйволиця Котіко, вважає подружжя Силимонків, набагато розумніша за корову. «У селі колись була буйволиця Маня, -пригадує Іван Іванович. - Один із селян жорстоко її побив. Так буйволиця вже через кілька років, коли побачила кривдника, помічалась за ним - настільки ця тварина злопам'ятна! Буйволицю в жодному разі не можна ображати. А бізнес на буйволах можна зробити тільки, коли є велике стадо, ферма».

БУЙВОЛЯЧЕ МОЛОКО ПРЕЗИДЕНТУ - ДО ВПОДОБИ

Між тим, по буйволяче молоко до Івана Івановича приїздили колишній мер Києва Омельченко, Президент України Віктор Ющенко, урядовці та депутати парламенту. «Чиновники люблять буйволяче молоко, - посміхається Іван Іванович, - але тільки - не буйволів. Бо без державної підтримки не залишиться навіть те невеличке стадо, яке є в нашому селі».

Такої ж думки - і фермер «Золотої підкови» Василь Гарат. Бо, скажімо, для того, щоб отримати державну підтримку на утримання «гуцуликів», потрібно, щоб табун налічував 10 коней, племінна ферма - 30 голів великої рогатої худоби, то, треба було б, аби на рівні міністерства було прийняте рішення, аби в цьому державному переліку з'явилися й буйволи. Щоб племінна ферма налічувала 10 голів. Бо буйволи - ні в яке порівняння з «гуцуликами». Якщо цього не буде зроблено на державному рівні, то ці рідкісні тварини в Україні просто зникнуть».

А В ПРЕРІЯХ ДАКОТИ БУЙВОЛАМ ПРИВІЛЬНО!

І тут роблять на них гарний бізнес. А між тим американські буйволи, які сто років тому перебували на межі зникнення, нині нараховують близько чверті мільйона голів! Головною причиною цього є зростаючий попит на буйволяче м'ясо. За смаком нагадує воловину. Проте має менше жирів, калорій і холестерину й тому приваблює любителів здорової їжі.

Щоб задовольнити попит американського, західноєвропейського, а віднедавна й японського ринку, американські фермери зайнялись промисловим розведенням цих екзотичних тварин у преріях Північної Дакоти та інших штатах Середнього Заходу. Американці давно зрозуміли, що буйволи не потребують особливого піклування. Невибагливі до їжі, вони можуть по кілька днів обходитися без води, й однаково добре переносять спекотне літо й холодні зими, характерні для прерій.

Єдиною проблемою є їхній дикий норов - велетенські тварини, вагою до однієї тонни, перестрибують через двометрові огорожі і розвивають швидкість до 60 км на годину! Тим не менше, на кожному буйволі американські фермери заробляють близько 900 доларів.

Але ж закарпатські буйволи - не американські, за характером вони смирніші навіть за корів. Чим же ми гірші від американців, чому б і нам не спробувати зайняти якусь із ніш цього вигідного бізнесу? Тим більше, що закарпатська популяція буйволів, на відміну від інших, найбільш стійка, крупніша.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати