Так, на жаль, склалося, що викладач Львівської національної академії мистецтв, художник Маріон Ілку ( який був одним із засновників Товариства культури львівських угорців та його першим головою) не дочекався належного визнання ні в Україні, ні в рідному Львові, уродженцем якого не був - народився в Ужгороді, але здобув освіту в нашому місті, працював тут упродовж кількох десятиліть і знайшов вічний спочинок у 2003 році на 70-му році життя. Тобто, цього талановитого чоловіка дуже добре знали його колеги-творці, але для ширшого загалу його ім'я мало що могло сказати.
Мені, як журналістові, сьогодні сумно, що поки Маріон Ілку жив, так і не знайшла часу на ґрунтовну розмову з ним про мистецтво шаржу. А він, вочевидь, міг би розповісти дуже і дуже багато. Бо, попри величезну дружелюбність, відкритість, сердечність та інтелігентність (які позитивно налаштовували до цього чоловіка кожного, хто потрапляв у поле його уваги), мав глибокі енциклопедичні знання, добре творче чуття та яскравий талант, що виводили спілкування з ним на новий якісний рівень.
Шаржі Маріона Ілку (а в його творчому доробку саме шаржі є найбільш цікавою сторінкою) дарували не лише глядачам, а й самим портретованим задоволення, а не роздратування, точно передавали характер, а не недоліки тієї чи іншої людини. І то настільки майстерно, що суть героїв шаржів Маріона Ілку цікаво вловлювати і сьогодні, попри те, що декого з них, як і художника, уже немає серед нині сущих.
Колись Нікколо Паганіні прорік: "Здібним заздрять, талановитим шкодять, геніальним мстять". Маріон Ілку зумів успішно обминути всі ці підводні рифи чужої людської натури та власною силою особистості і таланту довести: тільки величезна любов до людей і до світу спроможна творити дива. Скрізь. І в царині мистецтва передовсім...