Угорщина: Тарас Шевченко, вино і багато перцю

Будапешт розкинувся перед нами містом чудової архітектури, невимовно тихих й чарівно ілюмінованих ночей, нескінченних велосипедних доріжок, містом громадського транспорту, проїзд в якому дорожчий, ніж в Лондоні, й дорогезних туалетів. Комфортне місто для своїх мешканців: там є де погуляти, є де побігати, є де відпочити, де посидіти й навіть полежати. Щоправда, чимало "лежачих" місць зайняті самими угорцями без постійного місця проживання. Дахівки будівель вкриті казковою черепицею, на фасадах – різноманітна ліпнина й цікаві скульптури. Стара Буда й комфортний Пешт, велична будівля Парламенту й чарівний Будавар, довге дунайське узбережжя – все складається в мозаїку історій та ілюстрацій мадярської столиці. Будапешт багато в чому нагадує Львів, відчутно, що й наш рідний край колись був частиною Австро-Угорщини. До речі, нас помилково вважали то німцями, то поляками, але жодного разу – росіянами.

Склалося враження, що мешканці Будапешта або дуже рано вкладаються спати, або вечори у них прийнято проводити вдома – після 10-ї вечора вулиці порожніють й стихають. Мадярські жінки не лякаються повертатися додому наодинці близько півночі, не бояться вони й відчиняти ворота чотирьом незнайомим іноземним туристам, котрі помилися адресою. І ще – угорці, навіть не знаючи жодної іноземної мови, не відпустять тебе, поки на пальцях не пояснять тобі того, що ти хотів у них дізнатися.

Країна має добре розвинуте сільське господарство. Овочі й фрукти там дуже смачні й, незважаючи на загальну дорожнечу, дешевші від українських. Тож навіть якщо не вистачає грошей на повноцінне харчування в дорогих угорських кафе-ресторанах, від голодної смерті врятує Центральний ринок з тоннами смачнючих яблук, груш, слив, різних сортів винограду й солодкого перцю. А ще сувеніри на ринку значно дешевші, аніж деінде, та й асортимент їх ширший. Ми попеклися на тому, що послухали екскурсовода й закупилися сувенірами в містечку Сентендре, де вони мали бути найдешевші. Саме по собі Сентендре – досить гарне містечко, збудоване православними сербами, в ньому розташований Музей марципанів, дуже багато церков і соборів, вузеньких брукованих вуличок й галерей, але їхати туди з екскурсією не варто. Вам покажуть лише музей і сувенірні магазинчики, жодної церкви, жодної галереї.

Алкогольні напої мадярів – вино, палінка та "Унікум". Останній – угорський аналог чеської "Бехеровки" чи польської "Зубровки" в чорній пляшці з червоним хрестом на етикетці. Лікувальна трав’яна настоянка добряче зігріває і має аромат куди приємніший, аніж інші напої "понад 40°". Ціна "Унікуму" – з розряду цін "Бехеровки", а то й вища. Палінка – це фруктова горілка, зазвичай "слив’янка". Смачна й на українську горілку не схожа, але й коштує куди більше. Вино в Угорщині смачне й недороге. Нас возили на дегустації вин в Егер та Токай – винні столиці мадяр. Вином пригощали в похмурих винних погребах з характерною пліснявою на стінах. Там само дегустовані вина можна придбати у якій завгодно тарі. Вино добре, має натуральний виноградний смак і аромат, а коштує, як у нас недороге порошкове пійло. Словом, будете в Угорщині, на вина не поскупіться. В Токаї ми несподівано для себе потрапили на Фестиваль урожаю. Тож окрім вина скуштували ще й токайських медових пряників та свіжовитиснутого виноградного соку із присмаком меду й квітів – у виноробстві його називають "сусло".

Щодо їжі, то перцю справді багато. Настільки, що після чергової порції смачного угорського гуляшу почуваєшся вогнедишним драконом із полум’яним стовпом всередині. Порада: якщо в угорських закладах харчування вам подадуть страву, де плаватиме барвистий перчик – негайно вийміть його звідти, інакше страва добряче натягне гостроти того перцю й синдром дракона вам гарантований.

А ще Угорщина – це країна термальних купалень. Самі купальні вже варті того, щоб з’їздити туди. Мінеральними термальними джерелами вкритий весь мадярський край, туди їздять лікуватися іноземці з усієї Європи. Найвідоміші купальні Будапешта – королівські купальні Сечені. Стелі тамтешніх зал зроблені у вигляді куполів, викладені дивовижними мозаїками. Відповідно й ціна за вхід у Сечені – також дивовижна. Тож ми були лише в печерних купальнях невеличкого містечка Мішкольц-Тапольце на північний схід країни, ближче до українського кордону. Ціна за годину перебування всередині купалень приблизно така ж, як за годину перебування у львівському аквапарку, але звичайний басейн гріх ставити у порівняння з теплими печерними водами в Мішкольц-Тапольце, де вода насичена мінералами й має легкий та приємний сандаловий аромат, є термальні масажні "душі" й "джакузі", й звідки просто взагалі не хочеться вилазити. Таке ж термальне джерело є й в місті Берегово Закарпатської області, але рівень сервісу та морально-фізичного задоволення важко порівнювати.

Вчити угорську мову не беріться – зі слов’янськими мовами не має нічого спільного. За всю мандрівку я окрім "йо напот ківанок" (доброго дня) та "кьосьоньом" (дякую) так нічого й не запам’ятала. Проте, запам’ятала все описане вище й, сподіваюся, від цього моя наступна мандрівка в Угорщину буде ще приємнішою.

Ледь не забула про найважливіше – як справжні українці, ми (я, Орест, Оринка і Микола) начисто стерли п’яти, але таки знайшли на будайській вулиці Фьо пам’ятник Тарасові Шевченку поряд з греко-католицькою церквою. Я думала, що то – церква західноукраїнської діаспори, але посидівши всередині, почула початок греко-католицької вечірньої відправи угорською мовою. Та навіть попри чужу мову почувалося нам, як вдома.

Теги: Угорщина, Будапешт, Шевченко

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати