Михайло Йосипович заводить у виноградник. Білі грона рясно звисають із лози.
— Цього року виноград уродив гарно. Торік я його двічі обприскував, а грона й так почорніли та загинули. Всьому виною кислотні дощі. А цьогоріч жодного разу не поливав добривами — виріс на власній енергії й фітофтора його не зачепила.
Пропонує скуштувати.
— Батько був дипломованим сільгосппрацівником. Професійно займався селекціонуванням. Більше п’яти років схрещував різні сорти винограду, щоб вивести щось нове, оригінальне. Зрештою схрестив угорського Золодьондя і нашу Шашлу. Обидва мають кісточку, а гібрид вийшов без кістки.
Зважує рукою гроно.
— Грамів 500–600. Шкірка на ягідках тоненька, а соковитість — сильна. Щороку чавлю з нього вино. Цей сорт — щось середнє між столовим і винним. Вино добре з нього виходить.
П’ять років тому Майструк вирішив запатентувати новий сорт винограду.
— Заїхав у село Велику Бакту Берегівського району Закарпаття. Там є Інститут агропромислового виробництва. Розказав ученим про сорт винограду і зізнався, що хотів би його офіційно назвати та запатентувати. Але науковці поклали мені умову: привезіть нам 20 кущів та знайдіть спонсора. Та в мене самого тільки 20, а спонсора де знайду? Запросив їх до себе, та коли приїхали — виноград відійшов. На цьому розійшлися.
Михайло Майструк хоче назвати сорт винограду на честь батька.