Крім вже відомого понад 1000-літнього Дідо-дуба на Закарпатті росте ще багато необлікованих старих дерев

Володимир мав до мене незвичне прохання – сфотографувати у лікарняному саду мого рідного Берегова кілька старих дубів, заміряти їхній обхват, описати загальний стан дерев та повідомити результати.. Справа в тім, що київські природозахисники затіяли незвичну акцію – провести спільно з Держслужбою заповідних справ України всеукраїнський перепис найстаріших дерев України. На облік мали стати,  насамперед, дуби, що мають на відстані 1.3 м від землі обхват стовбура більше шести метрів  (це відповідає їх віку у 600-700 років), липи  з обхватом стовбура понад 5 м (тобто, мають понад 500-річний вік), а також усі дерева інших порід (окрім тополі й верби) з 4-метровим обхватом  (а значить, їм як мінімум двісті років). Очевидно, що дерева-старожили, як найстаріші живі істоти на нашій землі, мають неоціненну екологічну, історичну, естетичну цінність. Відтак, у всіх розвинених країнах до вікових дерев надзвичайно шановливе відношення: їх заповідають, лікують, влаштовують тематичні фестивалі та конкурси, обираючи національні дерева-довгожителі, включають у туристичні маршрути, роблять цікавими туристичними об’єктами. На жаль, і в цій справі наша країна „пасе задніх”. Якщо у сусідній Польщі під державну охорону взято 53 тисячи вікових дерев, і навіть в перенаселеній та урбанізованій Великобританії – 22 тисячи (із планом довести цей показник до 2010 року до 100 тис.), то в Україні під охороною всього 2600 рослин-старожилів.

Для того, аби виправити ситуацію, як і в будь-якій справі, починати треба з інвентаризації – в даному випадку усіх старовинних дерев, що ростуть у населених пунктах України, заповідних та звичайних територіях тощо. Час по часу такі інвентаризації робляться державними органами, та відомо, що грошей на охорону довкілля традиційно виділяється недостатньо, відтак, і роботи виконуються нерегулярно та й нерідко формально – просто переписуються дані зі старих довідників, мовляв, десяток-другий років назад дерево було таке саме, що з ним станеться? На жаль, це не так: дерева, як будь-які живі істоти, можуть хворіти та є смертними. До того ж, подекуди доля не щадить їх так само, як і людей – кого зламає буря, в кого влучит блискавка, а кого й зріжуть при черговій забудові. А ще різні довідники містять подекуди надто протирічиві дані про одні й ті дерева, наприклад, їхній вік може коливатись у межах кількох століть! Традиція заповідати рослинних велетнів, заносити їх у різноманітні реєстри тощо давня. Але трапляється, що безумовні пам’ятки не лише природи, а й історії залишаються поза увагою – і звичайний ЖЕК чи підприємець може спиляти їх, якщо заманеться!

Розчарування, знахідки, сенсації

За допомогою у проекті з перепису найстаріших дерев еколого-культурний центр звернувся до обласних держуправлінь Мінприроди України, лісгоспів, станцій юних натуралістів, ботсадів, нацпарків, заповідників, окремих ентузіастів-краєзнавців, в тому числі й журналістів із регіонів. Так до акції долучився й автор. Зрозумівши, наскільки „важливою й актуальною” є тема, про яку я раніше якось не думав, найближчого ж вихідного дня відправився із дружиною у лікарняний парк, так би мовити, із науковою метою – озброївшись рулеткою та фотоапаратом.  Дуб, що росте посеред парку біля старого корпусу лікарні, збудованої чехами у 30-х роках минулого століття, пам’ятаю з дитинства – колись товариш по дитячих забавках натхненно збрехав, мовляв,  він такий старий,  що його гілки обгризали ще динозаври. Гарна видумка, назавжди врізалась у пам’ять. Насправді той бургундський дуб має близько 700 років – якщо судити з його обхвату в 6 метрів (що на два століття більше, ніж дає дереву виданий у 1998 році довідник „Природно-заповідний фонд Закарпатської області”). Два інші бургундські дуби, по 4 метрі в обхваті, також тягнуть на півтисячи років. На жаль, жодних табличок навколо старожилів немає. Як немає й огорожі, підведених доріжок – як це водиться в цивілізованих країнах. Гірше того – найстаріший з дубів виявився сильно пошкодженим. В його випаленому дуплі нині легко розміститься людина, а одна з гілок може зламатися під час чергової бурі. Київські екологи мають чималий досвід лікування таких хвороб. Згідно порад із книги „Охорона вікових дерев”, слід вичистити гниль у дуплі, обдати його дезінфекційним розчином, посипати золою та заробити пломбою. Пломбу роблять із цегли, і заліпляють сумішшю з гіпсу, глини та церозіту. Для гілки, що може зламатися, слід зробити найдійну підпірку. От тільки  хто візьметься за таку шляхетну справу?

Після нового (для себе) відкриття, здавалося б, з дитинства знайомого дуба я вирішив не зупинятись. Володимира Борейка дуже зацікавило повідомлення з довідника про 800-річний дуб у селі Часлівці, що під Ужгородом. Озброївшись рулеткою та фотоапаратом, я вирушив до дитячого будинку-інтернату. Заклад розташований у колишньому маєтку заможного пана, а такі палаци завжди мали оточуючий парк. Та мусив розчаруватись – виявилось, що дерево, вказане в довіднику, вже багато років як померло. Директор інтернату розказав, що років із двадцять тому його довелося спиляти, оскільки ріс дуб безпосередньо біля основного корпусу, всох та загрожував падінням. Нині від нього залишився колосальний „пень” із дахом. Спиляний стовбур лежить неподалік, у парку – він настільки широкий, що розрізати його на частини нікому не вдавалось. Однак негативний результат – теж результат. Принаймні, тепер відомо, що у солідному довіднику є помилка, яку слід виправити при перевиданні.

Наступим було прохання Володимира Борейка зняти параметри з відомого усім ужгородцям ясеня, що на набережній, біля бару „Над Ужем”. Виявляється, цей красень досі не заповіданий, і оберігається лише доброю волею власників бару. На щастя, трьохстотрічний ясень здоровий, огорожений зручною лавицею, і небезпека над ним не висить. Утім, табличка з даними, що то за дерево, йому б не завадило – хіба багато хто із закарпатців-городян, а тим більше гостей краю, нині розбирається в деревах і може відрізнити ясень від граба чи бука тощо? Так само нічийним виявився й старовинний платан у центрі вкрай занедбаного міського парку зі стандартним радянським прізвиськом „імені Горького” (хоча давно пора повернути справжнє – Підзамковий, і привести до ладу, само собою). Велетень шести  метрів в обхваті росте собі, мов би кинутий напризволяще – жодного знаку, жодної огорожі. А він і в історичному плані не простий – понад півтисячоліття тому це дерево, згідно легенди, власноруч висадив граф Валентин Другет, місцевий феодал, якого, втім, згадують незлими словами (в Ужгороді навіть є вулиця, якій в наш час повернули назву „вулиця Другетів”).  

 Сюрпризом і для мене, і для організаторів акції виявилось випадкове обстеження липи у лікарняному парку тубдиспансера у селі Довге Іршавського району. Цей лікарняний заклад знаходитсья в колишньому палаці феодалів Довгаїв, і про долю цього цікавого, але вкрай занедбаного пам’ятника архітектури варто почитати  окремо (див. "Довгий шлях до відродження замку Довгаїв" http://h.ua/story/224423/). У замковому (тепер – лікарняному) парку ростуть кілька лип, яким вже згадуваний довідник „Природно-заповідний фонд Закарпатьської області” дає по 180 років. Та виходячи із замірів – найбільша в 6 метрів в обхваті, друга за величиною – 4 метри, еколог Борейко робить висновок: найстаршій липі у замковому дворі близько шести століть. 

Таких несподіванок, приємних (якщо виявляється, що дерево значно старше, аніж вважалося) і не дуже (коли вказана як жива, пам’ятка природи виявляється загиблою), чимало як по Закарпаттю, так і по всій Україні. Наведу два приклади.  У  селі Плав’є Свалявського району десять років тому засох шістсотрічний дуб. Ще в радянський час, розвалюючи дерев’яну церкву, бульдозером йому пошкодили коріння, і дерево почало повільно вмирати. А цього літа велетень, якого вже вважали померлим, раптом зазеленів! Інший приклад – під час акції з обліку дерев сюрпризом навіть для закарпатських краєзнавців стала інформація з Мінприроди. Виявляється, саме в Закарпатті росте найстаріше дерево України – „Дідо-дуб”  у селі Стужиця Великоберезнянського району. Він був заповіданий ще 1968 року, але інформацію про нього довідники давали хибну – „вік – понад 300 років”. Хоча насправді, судячи з його параметрів – 9.10 метри в обхваті, це дерево є найбільшим і найстарішим в Україні. Біологи оцінюють вік цього дуба у 1100, а може, й 1200 років.

Акція триває, долучайтесь!

На початку вересня Київський еколого-культурний центр подав у  Державну службу заповідних справ України аналітичну записку, по суті, звіт про добровільно виконану роботу. В ході поїздок по регіонах, вивчення та перевірки наявної інформаційної  бази (яка, як бачимо на прикладі Закарпаття, містить багато помилок), за допомогою фахівців та добровольців був зібраний великий та унікальний матеріал, який зараз аналізується й систематизується.  Але вже можна говорити про чималі результати. Зокрема, тепер можна стверджувати, що в Україні є принаймні 16 дерев, які мають 1000-річний вік (раніше „тисячниками” вважалось усього чотири рослини). Окрім 8 дубів (чотири в Черкаській області, два на Київщині, один у Рівненській та один в Закарпатській областях), це вісім інших дерев – три тиси, дві фісташки, два ялівці та один суничник, і всі вони збереглися у Криму. Унікальними, бо мають дуже поважний як для свого виду, вік, є також вісім лип шести-дев’ятивікової давності.

У всіх цих дерев, як і в інших, ще невідомих, не описаних, не інвентаризованих, різна доля – як у людей. Більшість велетнів страждає від своєї ж матінки-природи – перш за все,  в них потрапляють блискавки під час гроз. Прошу пробачення за тавтологію, але в природі це природно: задовго до появи людини горіли запалені з неба ліси, та й вітри валили найміцніших рослинних богатирів, і їх же повільно зжирають дрібні паразити. Такий вже безкінечний цикл життя...  Та з появою людиною той цикл радикально змінився. Не будемо зараз поглиблюватись в історію екологічної кризи, зосередимось на деревах-старожилах. Навіть якщо їм пощастило не впасти під сокирою чи пилою, то неприємного знайомства з „вінцем творіння” уникнути вдалося не багатьом. Так, відомий дуб Максима Залізняка (хутір Буда Чигиринського району на Черкащині) став об’єктом тренувань екстремального лазання по деревах. Окрім того, туристи, що відвідують заповідник „Чигирин”, мають звичку віддирати кору з цього дуба – для покращення свого здовор’я. Якщо один з дубів Шевченка (с. Будище Звенигородського району, Черкащина) заповіданий, та знаходиться під труботою – запломбовані його дупла, скріплений стовбур, підперті гілки, то другий, неподалік, заповідним чомусь не став. І цей нещасний  „брат”, точно у казці, живе зовсім іншим життям – фактично гине через велике дупло, важкі гілки, що обламуються, та ще й ризикує бути підпаленим, бо під його кроною збираються зовсім не шанувальники поезії, а місцева молодь із „гaрячими” напоями. 

Незавидна доля й в інших багатовікових дерев – за браком місця неможливо розповісти навіть про частину з них. Варто лише зауважити, що принаймні два тисячолітніх дерева (дуб та горіх), і низка багатосотрічних загинули в Україні вже в наші дні через недбалість людей або й злочинні дії. Відтак, організатори акції з перепису найстаріших дерев закликають Держслужбу заповідних справ оголосити ботанічними пам'ятниками природи місцевого значення всі не заповідані дерева.  Окрім того, обладнати громовідводами усі вісім тисячолітніх дубів (наразі такого немає в жодного, хоча за кордоном це звичайна справа), зробити огорожі та охоронні знаки для всіх дерев, які цього не мають, встановити підпорки під стовбури та гілки тим з рослин, які цього очевидно потребують, удобрити грунт гноєм у всіх дубів (окрім дуба Залізняка, який свого часу добре підгодували тушами здохлих тварин – це традиційний спосіб, до речі).  Ну, і в дусі нашого інформаційного суспільства, необхідно „розпіарити” справу – видати буклети про унікальні дерева, що ростуть у регіонах, а також провести конкурс „Національні дерева України”, із яких обрати кілька найбільш цікавих.

Наші читачі також мають нагоду прийняти участь у шляхетній справі. Адже інформації з регіонів все одно бракує, цілком можливо, що чимало рослинних унікумів залишилось поза увагою. Тому було б вкрай корисним, якби читачі газети долучились до акції і повідомляли Володимира Борейка (kekz@carrier.kiev.ua) про долю місцевих багатовікових дубів, лип, ясенів тощо. Вкрай корисними стали б фотографії цих дерев,  параметри (обхват на висоті 1.3 метри та, по можливості, висота) та опис стану. Фотографії дерев, з іменами тих, хто їх прислав, будуть згодом розміщені у віртуальній фотогалереї „Найстарші дерева України” http://ecoethics.ru/category/ukrtrees , про них дізнаються і в нашій країні, і за її межами.

Теги: Дідо-дуб, екологічний, перепис, найстаріші дерева

13 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати