Добрий дідусь Миколай живе біля Косова і їздить на "гуцуликах"?

Творчим завданням було ознайомлення з тим, як відроджуються в Карпатах коні гуцульської породи, чистота якої в Україні була втрачена.. А ще прес-турівці мали нам меті побувати на гірськолижному курорті Драгобрат і побачити на власні очі, як він зустрічає зиму. Здається, впоралися як із першим, так із другим.

З КІНЬМИ — ПО ГУЦУЛЬЩИНІ

Перша зупинка після відправлення з Івано-Франківська — турбаза «Легенда Карпат». Після короткого перепочинку до господаря приватної відпочинкової садиби Івана Гуралюка. Він мешкає разом із сім’єю на хуторі неподалік поміж Косовим і селом Старі Кути. Маючи чотирьох коней (два подаровані міжнародною благодійною фундацією Хайфер Прожект Інтернешнл (ХПІ). Для його коней-«гуцуликів» прокладені сертифіковані маршрути по горах. За першу годину катання бере плату 60 грн., за кожну наступну — вдвічі менше. Туристи можуть подорожувати верхи на кониках, а можуть і сидячи в запряженій бричці. «Гуцулики» причепурені китицями, про їхню ходу повідомляють дзвіночки, які перегукуються в такт руху тварин.

Про те, як відроджуються коні гуцульської породи, що зроблено і що слід зробити, розповів керівник національного природного парку «Гуцульщина», кандидат сільськогосподарських наук, учасник проекту координатор проекту ХПІ Юрій Стефурак.
Гості родини Гуралюків спробували духмяного, настояного на чебрецеві і м’яті чаю, поїли хліба з медом, який господар одержує з власної пасіки. Матір розповіла про те, як місцеві гуцули зустрічають День Миколая, Різдво: яких пісень співають, яких звичаїв дотримуються.

Після повернення до «Легенди Карпат» відбулася зацікавлена розмова про перспективи у сільського зеленого туризму на Косівщині, учасниками якої стали голова районної ради Руслан Присяжнюк, начальник управління туризму головного управління культури та туризму Івано-Франківської облдержадміністрації.

ДЕ, ДЕ ЖИВЕ МИКОЛАЙ?

Регіон із добре збереженими народними традиціями гуцулів Прикарпаття вабить до себе тисячі туристів із України та закордоння. Наслідком такого зацікавлення став проект туристично-мистецького комплексу «Маєток Святого Миколая». Він передбачає будівництво неподалік Косова комплексу будівель для культурного та духовного розвитку українців, а також лікарні, спортивних залів тощо. Для втілення цього проекту потрібно близько 20 млн. грн.

Процедуру відведення земельної ділянки для майбутнього комплексу вже розпочато. Очікується, що в гості до Миколая на Косівщину приїздитимуть тисячі дітей як із України, так і з інших країн. Тут ознайомлюватимуться з традиціями гуцулів, опановуватимуть їхні ремесла, відпочиватимуть і пізнаватимуть Карпати.

В діалогах про майбутнє Гуцульщини пройшли кілька годин наступного дня, протягом яких учасники прес-туру переїхали з Косівщини на закарпатську Рахівщину. Автошлях пролягав місцями Івана Франка та Михайла Коцюбинського, через знамените Жаб’є (нині Верховину) та Криворівню. Проїхали поряд із знаменитим Буковелем, проминули гігантський трамплін для стрибунів на лижах, що у Ворохті. Поки що вони — в очікуванні.

На Яблунецькому перевалі, що розмежовує дві області, жваво базарують. Молоді дівчата і тітоньки припрошують купити за 350 грн. ліжники ручної роботи, або за таку ж суму — вовняні кожушки. Все це, пухнасте і різнобарвне, так і проситься до автобуса. Але на торги немає часу, попереду, вже за кілька метрів — Закарпаття.

У КВАСАХ ЖИТТЯ НЕ КВАСНЕ

Кваси називають так через те, що тут майже на кожному кроці — «квас». Таким словом називають буркут, джерела якого б’ють із землі у чотирьох десятках місць. Знайти готель «Васкул» було нескладно, адже поки що він у селі — єдиний. Крім нього, відомим є санаторій «Гірська Тиса». Досі роками працював лише лікувальний корпус. Нам «по секрету» повідомили, що близько півтора місяця тому «Тису» викупила відома депутатка Раїса Богатирьова і тепер заклад капітально ремонтують. Ймовірно, наступного сезону відкриються і спальні корпуси.

Голова сільської ради Василь Дімич, який зустрів біля готелю, познайомив із місцевими газдами. Саме на їхніх обійстях утримуються тварини, подаровані проектом ХПІ. Серед них — 31 кінь гуцульської, 39 корів буро-карпатської та понад 122 овець гірсько-карпатської порід. Утім, цього разу нас цікавили лише коники та їхнє «туристичне» застосування.

Загалом у Квасах газди утримують 82 коней-«гуцуликів». Ті, що поширюються через благодійну фундацію, вважаються чистопорідними. Бо ж для розмноження коней селу за кошти проекту ХПІ придбали на заводі в Польщі жеребця, коштував більш ніж 2 тис. дол. Власники подарованих коней зобов’язані утримувати їх щонайменше протягом 8 років, а також виростити та передати безплатно комусь із сільських мешканців трирічну кобилу.

Статистика — річ невдячна. Тож невдовзі журналісти перевтілилися в вершників та їздових: повсідалися хто у сідла, хто в бричку. Особливий хист виявила жіноча половина, представники якої верхи на кониках рушили у гори. Їх супроводжували місцеві газди Іван Лендюк і Юрій Яремчук. Ті ж, хто обрав бричку, мандрували селом під орудою спритного Дмитра Шушмана. Їздили-каталися аж до сутінків. «Гуцулики» показали себе лагідними та сумирними, принаймні, ніхто з вершників жодного разу не був скинутий із сідла.

ЯК ЗАЧУЮ КОЛОМИЙКУ

Того вечора багато хто вперше в житті затанцював славнозвісну гуцулку. Частина гостей Квасів раніше й не підозрювала про її існування, а тут! … У ресторанному залі «Васкула» зібрався місцевий культурно-мистецький бомонд. Пісні та мелодії рідного села виконували учасники оркестру гуцульських інструментів, який об’єднує вісьмох аматорів. За керівника цього колективу зі званням народний — зв’язківець Микола Мищик; разом із ним на скрипках, баяні і гармошках, цимбалах, сопілці, бубні грають і наспівують коломийки Юрій Савчук, Микола Бойчук, Василь Колясюк, Дмитро Черемиський, уже відомий Дмитро Шушман та інші. Київські та львівські журналісти по-новому відкривали для себе Гуцульський край.

Багато з них сном-духом не відали, що телепередачі про збережені звичаї і традиції цих синів Карпат — не майстерно поставлені вистави, а вихоплені з самого життя.

У супроводі оркестру романтично-грайливо співали учасниці вокального ансамблю, очолюваного директором сільського центру культури та дозвілля Фросиною Копилюк.

Про свій виріб — надзвичайно голосну гармошку, призначену спеціально для троїстих музик, що її виготовляє за аналогом чехословацьких музичних інструментів 30-их років — розповів 66-річний Дмитро Тафійчук. Протягом життя самотужки дав життя п’ятнадцятьом таким інструментам, на виготовлення одного витрачає близько року.

ДРАГОБРАТ — ЦЕ СТАВЛЕННЯ ДО ТУРБІЗНЕСУ

Завершальний день прес-туру присвячувався Драгобрату. Тут найдовше в Карпатах лежить. Але лежить після того, як випав. Цього річ сталося інакше: після того, як наприкінці листопада біле покривало лягло на полонину, ні з того-ні з сього пішов дощ, Він і «злизав» більшість снігової ковдри. Вона ще залишилася лежати великими клаптями, що використовують у своїх інтересах сноубордисти. Не одного і не двох бачили, як здіймалися догори з сноубордами за плечима. Нам також пощастило покататися: щоправда, стати на лижі не ризикнув ніхто, а використовували пластмасові «підгузники» та надувні камери.

З вершечка понад тисячометрової траси, призначеної для гірськолижників, поглядові відкривається неозора панорама Карпат. Її увінчують м’які шпилі Говерли та Петроса. Після спуску донизу — прес-конференція. Власник бази «Оаза», керівник громадської організації «Драгобрат» Петро Грапенюк розповів про свої труднощі. Основною є та, що, незважаючи на наявність генерального плану розбудови полонинського курорту (для нього відведено понад 50 гектарів), з громадською організацією ніхто не рахуються. Влада не узгоджує свої дії з надання земельних ділянок. Через це дозволів на земельні ділянки видано на сьогодні аж 144!

Такого навантаження може не витримати сама природа. Вже зараз, наприклад, на курорті не вистачає води. Цілком імовірно, що її доведеться підвозити автотранспортом, що ляже додатковим тягарем на підприємців.

Петро Грапенюк повідомив, що ігнорується ініціатива підприємців, які входять до організації. Понад 3 місяці без відповіді пролежали його документи з технічним обгрунтуванням будівництва. Часто незрозуміло, що перебуває в компетенції місцевої, а що — районної чи обласної гілок влади. Через незрозумілу позицію облкерівництва частину справ доводиться вирішувати через Київ. Грапенюк переконаий, що у чиновницьких кабінетах на берегах Ужа люблять Драгобрат не як курорт, що має власну інфраструктуру, не як місце для відпочинку, а розглядають його як нове джерело доходів і не більше.

У повідомленні, вміщеному на сайті Закарпатської облдержадміністрації, говориться: «1 грудня голова Закарпатської облдержадміністрації О.Гаваші провів нараду за участі заступника голови ОДА В.Гоблика, голів Рахівської райдержадміністрації Е.Зелінського та райради І.Сурмачевського, начальників окремих управлінь облдержадміністрації з питань розбудови туристично-рекреаційного комплексу поблизу г. Драгобрат Рахівського району».

Можна лише порадіти з факту, що Драгобрат заслужив на таку пильну увагу. Однак коли обходять увагою підприємців, які розбудовують курорт, то про знаходження найкращого варіанту розвитку унікальної місцевості годі говорити.

Про акції, які влаштовуватиме туроператор «Карпати. Туризм. Відпочинок» у наступному році, розповів засновник журналу з такою ж назвою Іван Яцик. Драгобрат, на його переконання, повинен знайти своє місце не лише в зимовому відпочинку, а й у літньому. Його переваги — чисте повітря, можливість бути наодинці з незайманою природою.

Час усе розставляє на свої місця. Знайти своє місце у комплексі туристичних послуг повинні і «Маєток Святого Миколая», і власники гуцульських коней, і Драгобрат. Ось лише б сталося це з найменшими втратами для турпідприємств, сільських газд, і з найбільшими надбаннями — для туристів.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати