Монсеньйор Ріхард Шульте Штааде - про себе, понтифіка, Закарпаття та Україну

– Монсеньйор Ріхард, розкажіть, будь-ласка, нашим читачам про себе, про свою дорогу до Бога, свій шлях до такого високого щабля у Ватиканській ієрархії.

– Я народився в 1932. Навчався в Мюнхені, Мюнстері і в Англії. З 1964 року священик. З 1992 року – прелат і радник Івана Павла ІІ і Бенедикта ХVІ. Навіть зараз, коли з дитинства минуло вже так багато десятиліть, у моїй уяві постає чітка картинка: кожного дня зранку мати веде мене за руку до школи і щоразу обов’язково зупиняється біля величезної статуї хреста, щоб обов’язково помолитися за здоров’я нашої сім’ї і мої успіхи у навчанні. Бачу й іншу картину: батько, прокинувшись від сну, молиться перед іконою. Не виконавши цієї молитовної процедури, батько, ніколи не починав свій трудовий день. Не виконавши її, він вважав би цілу добу неповноцінною у плані творчого наповнення. На прикладі своїх батьків у мене вироблялося своє розуміння Бога, своєї дороги до нього і, зрештою, відданості йому вже у ролі священнослужителя. Бо вже в 16 років я чітко зрозумів, що хочу почати свою церковну кар’єру з посади капелана, тобто помічника священика. На жаль, батьки тоді не підтримали мене у цьому устремлінні, позаяк я був єдиною дитиною у сім’ї. Отож мати міркували приблизно у такий спосіб: якщо я стану священнослужителем, то хто буде займатися газдівством, хто, зрештою, продовжуватиме рід, адже католицьким священикам забороняється одружуватись. Але, в підсумку, мені вдалося переконати батьків у тому, що стою на правильному шляху у житті. І в подальшому, конфлікту з приводу цього питання між нами вже не було. Але через ці суперечки я втратив час і не зміг за віком вступити в духовну семінарію. Залишався один шлях: закінчити вечірню гімназію, а також одержати одну з вищих освіт. Такими були тоді закони Німеччини. Отож закінчивши університетський курс і одержавши диплом сільськогосподарського інженера, я тоді міг розпочати студіювання на священика.

– Чи допомагала Вам світська освіта у служінні Господу?       

– Так, звичайно. Цивільна освіта допомагає священнослужителям спілкуватися з вірниками, швидше знаходити дорогу до їх розуму та сердець і це цілком закономірно.

– Ви зробили свою кар’єру в Німеччині, звідки прийшов на папський престол і Бенедикт ХVІ. Чи знали ви його особисто в ті часи? Якщо так, то яким він був?

– Я горджуся тим, що знаю Бенедикта ХVІ ще з тих часів, коли він  був професором Мюнстерського університету і архієпископом міста Мюнхена. Потім понтифік ще багато разів відвідував місто Кевелар в якості професора у Мюнстері, архієпископа Мюнхена і як префект конгрегації, впродовж 30 років, коли я був настоятелем і парохом відпустового міста Кевелера. Уже в ті часи майбутній папа був дружнім і доступним до простих людей.

– Чи спілкується понтифік зі своїм кліром тільки офіційно, не визнаючи дружніх відносин?

– Свою простоту і доступність, про які я говорив вище, понтифік проніс через все своє життя. Він рівно і по-дружньому відноситься до всіх священнослужителів. Наведу тільки один приклад зі свого життя. На 65-ий день народження ми з ним фриштикували (снідали) без усяких умовностей як два прості священики. І мені це було дуже приємно.

– Чи знали ви щось раніше про Закарпаття, взагалі і його Хустську перлину, зокрема?

– Раніше я ніколи не бував у Закарпатті. Але впродовж багатьох років цікавився словацькими Карпатами для того, щоб вивчити східні обряди, східні зразки літургій. Ще з студентських років я намагався науково підійти до розколу християнства 1054 року. І відвідуючи словацькі Карпати, я зумів знайти відповідь на це питання. Крім того, мені дуже подобаються східні церковні пісні (співає, питає чи спрацював диктофон – О.П.)  

–  А тепер, якщо дозволите, перейдемо до філософських і політичних запитань. У разі, коли деякі з них виявляться некоректними, не маю права на них настоювати. Безперечно, і віруючих, і атеїстів, і антитеїстів цікавить проблема світової глобалізації. Яку позицію у  цьому займає католицька церква?            

– Питання, яке ви щойно задали, дуже складне тому, що по-різному сприймається на заході і сході. Я  б сформулював свою думку так: на заході питання глобалізації сприймається через розум, а в східних країнах через серце. Тобто західні країни в цілому підтримують процес глобалізації, східні ж, переважно пострадянські і постваршавські, в цілому негативно ставляться до самої ідеї глобалізації. Однак життя в його історичному розвитку зупинити не можливо. І в кінцевому підсумку весь світ буде глобалізовано у хорошому розумінні цього поняття.

– Яке місце в контексті східної церковної політики Ватикану займає греко-католицька церква України?      

– Питання дуже складне і водночас делікатне. Воно має досить чіткий історичний підтекст, адже Україна історично завжди була поділена на Східну, де переважало православ’я і Західну, де панував католицизм. Священнослужителі греко-католицької церкви самі були зорієнтовані на західні цінності і виховували в такому ж дусі свою паству. Тому Ватикан і зараз мусить будувати свою східну церковну політику в такому делікатному історичному контексті. Тепер же це питання ускладнилося ще й розколом православ’я в Україні, різні гілки якого уособлюються митрополитом Володимиром і патріархом автокефальної церкви Філаретом. А в тім у цих питаннях глибше і ширше розбирається мій колега, з яким я приїхав на Закарпаття, монсеньйор Краєнгорст.  

– Наступне питання логічно витікає з попереднього. Чи знайомі ви особисто з предстоятелем Української греко-католицької церкви Блаженним Любомиром Гузаром? Якщо так, то про що ви говорили з ним при зустрічах?

– Особисто я з предстоятелем Української греко-католицької церкви Любомиром Гузаром не знайомий, але мій колега, доктор Краєнгорст, який присутній при нашій бесіді, його добре знає і може сказати кілька слів про їхні стосунки (в розмову вступає доктор Краєнгорст – О.П.).        

Моє знайомство з блаженнішим Любомиром Гузаром датується 1988 роком, коли цей ієрарх був простим священиком-монахом. Але вже тоді він вірив у можливість об’єднання всіх українських конфесій у одному християнському союзі. І зараз, судячи з усього, предстоятель греко-католицької церкви в Україні робить все можливе, щоб втілити цю ідею в життя. У цьому плані йому активно допомагає ваш Президент Віктор Ющенко. І це вселяє надію на успіхи. (Далі у розмову знову вступає монсеньйор Краєнгорст – О.П.) Думаю, вам буде цікавим такий факт. Ще в мою будність священнослужителем у Кевеларі там щорічно проводилися виступи церковних хорів, в яких брали участь художні колективи греко-католиків імені Теодозія і православний хор імені Івана Кукузеля, який аж ніяк не був пов’язаний із Ватиканом. Але при цьому не виникало жодних проблем і  ускладнень.

– Яка програма вашого перебування на Закарпатті?     

– Відповідь на це запитання буде дуже короткою: відвідини багатьох церков, нові знайомства і відпочинок.

Теги: монсеньйор, Хустщина, Ватикан, понтифік, Папа Римський

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати