Лев Луцкер: "Господи, я прошу не про чудеса і не про міражі, а про силу кожного дня"

"Дядя Льова! Я просто безумно радію, що моє дитинство минуло під вашим впливом! Ви приголомшлива людина! Та що там казати — дядя Льова — найкращий! Ніколи не забуду, як ми це завжди кричали, коли вас бачили. Таня Негря".

А от Люда Ковач-Гулей каже: "Я навчилася любити людей, навіть незважаючи на їх зради. Навчилася прощати. Навчилася любити життя, яким би важким воно не було. Я вдячна Луцкеру за його уроки. І мені дуже шкода, що у моїх дітей і внуків немає такого вчителя, як Лев Йосипович...".

Зараз Лев Йосипович живе в Німеччині, у містечку, яке дуже нагадує Ужгород:
- Я зараз рідше виїжджаю зі Штраубінга, але у нас у місті в серпні щорік проходить просто приголомшливий народний традиційний фест, навесні проводиться свято лялькових театрів і джазовий фестиваль, свято трьох конфесій. Але я зараз більше учасник клубних зустрічей - там, де не багатолюдно. У червні ми святкували ювілей газети, яка виходить в громаді, мені запропонували брати участь у конкурсі на оригінальне оформлення святкового номера і ...я переміг. Зрештою, це приємно, але важливе інше - що я відчуваю підтримку і потрібність людям і тут, — каже Лев Луцкер.

Питаю, чи не самотньо йому там?

— Мені здається, що кожна людина самотня настільки, наскільки сама бажає цього стану. З віком хочеться більше залишатися наодинці з самим собою, зі своїми думками, підбиваєш якісь підсумки, хоча життя не закінчується. Більше хочеться спілкуватися з природою, бачити нові міста. Але якщо ти все свідоме життя був публічним, дуже складно абсолютно відмовитися від спілкування, жити в самоізоляції. Звичайно, вже немає потреби виходу на велику аудиторію, але спілкування з близькими людьми, моїми друзями просто життєво необхідне. Я продовжую передзвонюватися, переписуватися через інтернет. Та й тут у мене з'явилися чудові друзі, яких я дуже ціную. Завдяки інтернету зібралися на "Однокласниках" ті, хто колись ходив у театр-студію "Ровесник", а в КОНТАКТІ об'єднались мої чудові діти з "Радості". Пишуть і ті, для кого театр В.Дворцина подарував свято спілкування з мистецтвом і назавжди залишився одним із ужгородських символів вільнодумства.

— А тепер ваш улюблений афоризм: "Был одинок, как Запад на Востоке". Як вам здається, західній людині легше жити на Сході чи навпаки?

- Безумовно однозначно відповісти важко, знаю лише, що важко і тим, і іншим. Причина в ментальності. На Заході закон є закон для всіх, а у нас сама знаєш як. Західним людям незрозумілий той "сумбур", котрий процвітає і в житті, і в політиці, і в бізнесі... Багато словоблуддя, яке видають за свободу слова. Чутки видаються за істину, сперечаються про те, хто повинен відповідати за чистоту і влаштовують одноразові акції, залишаючи ті ж брудні двори... Тому іноземці не почувають себе тут упевнено.

— Вам поталанило зустрічатися з різними зірками і це були справжні зірки з потужним світлом і талантом.

— У першу чергу, завдяки моєму батькові, мені пощастило познайомитися з А.Райкіним, Ю.Тимошенком і Е.Березіним (Штепселем і Тарапунькою), Р.Погодіним. З Муслімом Магомаєвим їздив у тур з концертами по Україні, знав і наших чудових ужгородців Л.Панкратову, Д.Задора, Б.Єременко і І.Опаленика (їх рідко згадують, а їхні пісні ми всі дуже любили), П.Милославского, К.Маринченко, В.Аведикова, Ф.Манайла, П.Бедзіра, Е.Кремницьку, Йочія Семана... Та список дуже великий. Пам'ятаю М.Бернеса, його концерти в переповнених залах Ужгорода і Мукачева і мені пощастило дуже близько з ним спілкуватися кілька днів. Дуже цікавим було знайомство з письменником В.Орловим. Ми робили з ним Всеукраїнський фестиваль театрів дітей. Він подарував мені дві свої книжки і написав на одній: "Хоть гривы нет уже у Льва, зато какая голова".

— У вашому ЖЖ є інтригуючий анонс "И вышла книжка к первому апреля...". Розкажіть, про що вона?

— Це першоквітневий жарт, розіграш. Я почав вигадувати для друзів серію жартівливих картинок, де виступав головним героєм. Це мої пустощі. "У години дозвілля", якого в мене зараз предостатньо, трохи малюю, роблю колажі, захопився комп'ютерною графікою. Отримую від цього задоволення. Придумувати картинки до книжок моїх друзів стало моїм улюбленим заняттям. За невеликий відрізок часу зробив три книжки з Людмилою Кудрявською, дві з Оксаною Продан (книгу одного вірша, наш міжнародний проект), зараз готується ще одна поетична книга. А недавно отримав пропозицію оформити нову збірку Фелікса Кривіна, яка виходить у Німеччині російською і німецькою мовами, для мене це дуже відповідально і бажано.

— Власне, наша розмова- невипадково. Днями Лев Йосипович відзначає ювілей. Як все це буде відбуватися у нього вдома?

— Свято буде "негаласливим", зберуться друзі з Франкфурта, Мюнхена, Нюрнберга, Регенсбурга, Вайдена. Приїдуть Саша Храпко з сім'єю, Оксана Продан з Чехії, гості з Вайдена, ну і, звичайно, штраубінгці. Вечір я назвав "Все починається з любові": будуть вірші, музика, пісні, виступлять мої учні, які вже підросли (із нашої штраубінгської "Радості"). Це буде розповідь про те, як я жив, про що мріяв і що з того вийшло.

А наприкінці розмови замість побажання ювіляру зацитую улюбленця Лева Луцкера Антуана де Сент-Екзюпері: "Господи, я прошу не про чудеса і не про міражі, а про силу кожного дня. Зроби мене уважним і допитливим, щоб у строкатості буднів вчасно зупинятися на відкриттях і досвіді, які мене схвилювали. Убережи мене від страху пропустити щось у житті. Дай мені не те, чого я собі бажаю, а того, що мені дійсно необхідне. Навчи мене мистецтву маленьких кроків".

Теги: Лев Луцкер, Німеччина, ювілей

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати