Вдома керівник Ужгородського Пенсійного Фонду Ганна Сухар перетворюється на звичайну жінку

Із-поміж 3 дітей Ганни та Михайла Мазютинців із села Лінці Ужгородського району вона була середньою. Як і більшість сільських дітлахів, спочатку здобувала освіту в місцевій восьмирічці, а в 9-10 класи ходила за 3 кілометри в сусідні Кибляри. Окрім того, що була однією з кращих у навчанні, однокласники, з котрими активно спілкується й донині, згадують її як ініціатора всіх шкільних заходів. І при цьому дівчинка мріяла стати модельєром (напевно, далася взнаки зацікавленість маминою роботою, котра працювала на Середнянській швейній фабриці й з-під рук котрої виходили гарні вироби). Доволі швидко опанувала швацькі ази й невдовзі вже обшивала себе та подружок. Цієї справи не полишила й донині, щоправда, часу на неї замало. Каже: любить, аби одяг на жінці був бездоганний.

На зміну цій мрії прийшло захоплення дуже конкретною справою - бухгалтерією. Воно теж не було випадковим: старша сестра та її чоловік мали цей фах й оскільки жили разом із батьками, то, як розповідає Ганна Михайлівна, років із 14 її оточували рахівниці, “Фелікси”, а з часом і обчислювальні машинки. Вибір визрів логічно - вирішила вчитися на економіста. Проте в ті часи економічну освіту в Ужгородському університеті можна було здобути лише заочно, а для вступу вимагалося мати трудовий стаж. Тож для початку пішла на Ужгородський механічний завод. Щоправда, роботу обрала не технічну, а з художнім нахилом, - стала інкрустатором. Водночас брала активну участь у громадському житті, була членом заводського комітету комсомолу, у 20 років стала кандидатом у члени КПРС.

Тут же, на заводі, зустріла свою долю - Емеріха Сухара. Невдовзі зіграли весілля, і молоде подружжя переїхало жити в село Чертеж, звідки родом чоловік. За рік у них народилася донечка Наталочка. А на роботу по закінченні “декретної” відпустки Ганна Михайлівна вийшла вже на інше місце - бухгалтером Середнянського торгового об’єднання, - що було значно ближче до дому, до того ж відповідало фаху, який вона здобувала (на той час уже навчалася на 3 курсі економічного відділення УжДУ за спеціальністю “планування промисловості”). “До речі, у своєму житті я змінила всього кілька місць роботи, і пов’язано це було з переїздами сім’ї, а не тому, що не подобалося щось”, - каже ювілярка.

Через 4 роки перебралися в Ужгород. Ганна Михайлівна стає старшим економістом обласного управління побутового обслуговування населення, де пропрацювала аж до його ліквідації й виросла до заступника начальника відділу бухобліку і звітності. “Це виявився дуже цікавий період, - згадує вона. - Там я була у своїй стихії. Щокварталу побутові управління проводили покази моделей одягу, взуття, трикотажних виробів. До всіх свят організовували дитячі ранки. А ще різноманітні конкурси, наприклад, домашньої випічки, вишивки”. Принагідно поцікавилася: а часом сама Ганна Михайлівна не виставляла свої роботи. “Ні. В мене вишивок небагато. Проте однією своєю роботою пишаюся, крім того, вона мені дуже дорога: на початку 90-х до моїх рук потрапив журнал з іконою Божої Матері, й за рік я її вишила”.

Після ліквідації управління побутового обслуговування населення Ганні Михайлівні запропонували перейти в Пенсійний фонд тодішнього СРСР. Починала там уповноваженою, що відповідає нинішньому спеціалісту. І тут згодився набутий досі досвід. Тож важко на новому місці не було. Уже за рік радянську структуру змінив Ужгородський міський відділ Пенсійного фонду України, в якому Ганна Михайлівна пройшла щаблі від спеціаліста І категорії до начальника відділу. А 2002 року стала на чолі управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді, в яке реорганізували відділ. Додалося й роботи, бо в новоствореному управлінні з’явилися відділ персоніфікованого обліку, а згодом і пенсійного забезпечення. “Робота в Пенсійному фонді одна з найважчих на моєму шляху. Вона надзвичайно багатогранна, вимагає й інших знань, тож на певному етапі в мене була думка отримати ще й юридичну освіту. Та не здійснила цього через велику завантаженість, а правничі знання опанувала в процесі роботи, як і декотрі з моїх колег, - розповіла ювілярка. - Де б я не працювала, мене завжди брали в команду, як це нині модно казати. Мала хороших наставників: у Середнянському об’єднанні - Гелену Юріївну Крицьку та Марту Михайлівну Шляхту; в побутуправлінні - Марту Емерихівну Кулик і Марту Михайлівну Шимко. Тепер команду очолила я. Імідж управління для мене має велике значення. Найперше, чого вимагаю від усіх, - уважного ставлення до людей і порядності. Бо в нашій роботі за “сухою” цифрою чиясь пенсія, комусь нарахований штраф, комусь - сплата внесків. А все це людська копійка, яка завжди нам давалася важкою працею. І недодати її через помилку інспектора найменшою мірою аморально. Хочу, аби працівники добре знали інструктивну базу, були акуратні, навіть скрупульозні в роботі. Про те, що ми справді команда, свідчать наші успіхи в роботі - ми серед кращих на загальнодержавному рівні. Однак прагну, щоб стали взірцевими, і для цього маємо все”.

…А вдома вимогливий керівник перетворюється на звичайну жінку. Як зізнається, “тут я хочу сховатися за чиїсь плечі й бути просто слабкою”. Хатню роботу не вважає за важкий труд, розглядає її як зміну діяльності, таку собі розрядку після важкої розумової роботи. Вона гарна господиня й любить подивувати всіх вишуканою стравою чи смачною випічкою. Та понад усе кохається на квітах. Їх у неї безліч, і вони всюди - як у будинку, так і на дворі. Садові зацвітають ранньої весни та милують око до перших морозів, тож майже 9 місяців підряд одні змінюють інші. “Ця любов від мами. Скільки себе пам’ятаю, у нас завжди буяли квіти. А найулюбленіші - чорнобривці”, - каже Ганна Михайлівна. Це захоплення поділяють і домочадці. Загалом вони в усьому підтримують та розуміють свою улюблену й найважли-вішу в їхньому житті жінку. І вона тішиться з того, що в особі чоловіка має ще й друга; що дочка пішла по її стопах, тож порозуміння в них повне; що уважний зять. Та надзвичайно великою відрадою, сонечком в її житті є онучок Олежка. Цього року він піде в перший клас, тож бабуся мріє, щоб він гарно вчився і став достойною людиною.

Днями Ганна Михайлівна відзначила ювілей. Редакція газети “Ужгород” щиро вітає її з цієї нагоди і віншує добра та любові на життєвому шляху, успіху й достатку, задоволення від кожного прожитого дня та щастя в родині.

Теги: Ужгород, ювілей, Ганна Сухар, Пенсійний фонд

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати