Закарпаття: В активі рибалки Степана Качура – одне 24-, одне 16- і три 9-кілограмові зубасті чудовиська з вусами

У Новому Давидкові, що неподалік Мукачева, 43-річного Степана Качура знають всі. Причім не лише як успішного підприємця, а й як затятого рибака. Хоча останніх у селі чимало, але таких, які б полювали на величезних сомів, не набереться й на пальцях однієї руки. А щоб професійно полювали – й поготів. Окрім пана Степана. На його гачок потрапляли річкові екземпляри, гідні Книги рекордів Закарпаття (щоправда, вона допоки віртуальна). Тому слава про "хріняша" (як відомо, в Новому Давидкові люди, мовити б, схиблені на вирощуванні насамперед хріну, який приносить надзвичайно солодкі прибутки, і тому новодавидківців народ охрестив хріняшами) давно докотилася й до міста над Латорицею. І закономірно. Бо саме на цій річці з кінця квітня – початку травня й до кінця серпня – початку вересня Степан Качур регулярно проводить свій вільний час. Тобто з суботи на неділю здебільшого ночує на Латориці зі спінінгами й закидачками. Позаважати можуть лише цілком несприятлива погода або каламутна вода. До речі, і на подвір’ї  рибака – невеличкий, завглибшки два метри, ставок, у якому живуть собі горя не знаючи близько 20 коропів.

 Коли тремтять руки й ноги і змінюється голос

 Риболовлею новодавидківець захопився ще в дитинстві. Перших верховодок упіймав на вудку у 8 років. Далі й маленькими головнями вдовольнявся, маренками, лящами. На Тису їздив за підустами. Але то все було, як то кажуть, на любительському рівні. Згодом, уже в зрілі роки, потягло на щось серйозніше, солідніше. І одного разу, навесні 1997 року, вдалося витягнути на закидачку з жабою 9-кілограмового сома. Так Степан Качур запалився бажанням полювати на хижаків. Почав вивчати місця, де ті водяться, де звикли жирувати, живитися, за якої погоди. Особливу увагу сфокусував на сомах. Стверджує, що найліпша погода для полювання на вусаня – аби моросив дощик і вода трохи каламутна була. Однак чіткої закономірності не існує, адже різні фактори впливають на результат риболовлі. "Довго не міг перевершити свій рекорд: постійно ловилися лише 5–6-кілограмові чудовиська", – пригадує сміючись. Допоки не дочекався свого. Махнули якось із племінником на улюблені місця, десь за 15 кілометрів від Домбоцького моста. До речі, давидківець часто рибалить там, де Латориця тече через ліс, де, здавалося, не ступала людська нога, де суцільні зарослі й болота. Щоправда, на човні нема великих проблем дістатися чи туди, чи деінде. "Одна закидачка поблизу ями стояла. На саму яму її не треба кидати, слід або трохи вище, або нижче, сом же з ями виходить на полювання. До того ж закидачка мусить бути прив’язана до вібруючого дерева, інакше великий сом пірве волосінь. Так-от, підпливаючи, побачили, що товстою гілкою добре потрясло – раз, удруге, втретє. З човна витягувати сома доволі легко: головне, щоб його хвіст потрапив у підсак. Що й зробив племінник. Ясна річ, коли цей 16-кілограмовий сомище – весь у п’явках! – лежав перед нами, то руки й ноги в обох тремтіли, відтак і гачок хвилин десять не могли відчепити. А радості скільки було! Повірте, і голос змінився", – акцентує співбесідник.

Останнього місяця весни і влітку звичайна субота Степана Качура починається з того, що на новодавидківському озері рибак ловить... жаб. Зелених коропань. Далі з друзями вантажить у мікроавтобус човен, мотор і всі рибальські причандали, а сам на скутері їде туди, де сподівається на удачу. Як відомо, велика риба – надзвичайно обережна. Відлякнути її може найменший шерех, стук, навіть тиха-тиха розмова. Тому закидачки Степан Качур ставить за 100–200 метрів від намету. Ставить надвечір, доки не стемніє. Вночі рідко коли спить, хіба що дрімає годину-дві, адже паралельно ловить коропів, марен, судаків, головнів, щук відповідно чи на так званий супутник на кашу (робить її суворо сам, за власним рецептом), чи на малька. А коли перші промені сонця благословляють новий ранок, то пливе на човні перевіряти закидачки. Зазвичай до 9-ої ранку це закінчується. Опісля рибалка скручує інші снасті, намет, палить сміття. "Шанси ймити щось там удень – малі, мінімальні, тому я вже до обіду вдома", – пояснює. Колись, у червні 2004 року, новодавидківець полював на сомів і на Боржаві. Щоправда, цікава деталь: на тій ріці приманкою слугувала не жаба, а живець, мальок, карасик. "З 12 закидачок на 6 обірвало міліметрову волосінь, і лише на двох імилися соми – 4- і 5-кілограмовий. Після того я ще кілька разів затято ходив туди, але більше ні разу так сильно чомусь не клювало", – дивується.

Коли найкращим учителем є досвід

 Найбільше пощастило Степану Качуру в травні 2004-го. Причім це була перша риболовля того року. Тієї п’ятниці на дно Латориці "залягло" 12 жаб (на гачок вони чіпляються так, аби обов’язково лишалися живими). Вранці в суботу – звична процедура перевірки із сином Степаном і племінником Василем. "Я побачив, що одна закидачка геть під берегом. Я був на сто відсотків упевнений, що на гачку сидить сом. Добре ж знаю його поведін­ку. Але такого і в сні увидіти не мріяв! Коли сом сплив наверх, я остовпів. Як мала акула, як дельфін! Відразу збагнув, що знову рекордний. Правда, цей набагато тяжче дався. Рвав і туди, і сюди, і під човен, а я хвилювався, аби гвинт не пірвав волосінь. Ще трохи – скочив би і в воду. Слава Богу, врешті обійшлося. Лише десь із п’ятої спроби я зміг підтягнути сома, а племінник – надіти на хвіст підсак. Тоді я вже схопив його і натягнув, як панчоху, на сома. Ледве вмістився, і я обома руками затягнув чудовисько в човен. І ледь не втратив дар мови. Паща величезна – два кулаки запхати можна, сотні маленьких зубів, схожих на щітку, вуса довжелезні. Великий, страшний, із п’явками на голові. Спочатку лежав спокійно, а потім як махнув хвостом – це сила сильнюща, ніби чоловік чимось ударив! І як уперся мені в ногу, то я тримався як міг, боячись вилетіти з човна". На березі я дротом пробив йому нижню щелепу, тобто зав’язав на кукан – і до верби. Жив, плавав собі ще цілу добу – до неділі. Ми кожні півгодини дивилися, чи не пірвав мотуз. І додому привезли ще живого. Оця риболовля зарядила адреналіном на кілька місяців", – пригадує Степан Качур. Звісно, у двір рибалки збіглося чи не все село. Окремі жінки йойкали, мовляв, через річкових мутантів не підуть більше на Латорицю купатися. Натомість чоловіки охали-ахали, фотографувалися, прискіпливо важили. Виявилося, рівно 24 кілограми, довжина – понад півтора метра. А вік будь-якого сома зазвичай треба прирівнювати до ваги, уточнює рибак. І водночас наголошує, аби не склалося враження, ніби кожне його полювання – це успіх. Далеко-далеко ні. Трапляється, що місяць і два нема жодної пристойної риби, аж раптом одна риболовля може компенсувати всі попередні старання, душевний дискомфорт, а інколи частково й фінансові видатки. Загалом в активі рибака ще десь 30–35 сомів 3–5-кілограмового калібру. Причім до кілограма давидківець "рибок" не бере – відпускає. Ще один ключовий фактор: за останні десять років риби в Латориці відчутно поменшало. За словами Степана Качура, раніше частіше щастило ловити 4–5-кілограмових вусанів, ніж нині. І це трагедія, що рибінспекція мляво, майже ніяк не бореться з браконьєрами, у котрих ні честі ні совісті і почуття безкарності. Заради тимчасової наживи в хід ішли й досі йдуть електровудки, сітки, динаміт...

Соми в "хріняша", зрозуміло, на першому місці, але любить він ловити й коропів, і судаків, і щук, і марен. Якщо вірити рибалці на слово (як відомо, зазвичай у рибаків здобич росте в довжину і вшир не по роках і місяцях, а по днях), то Латориця підносила йому зі своїх глибин й інші сюрпризи – приміром, по одному 6- і 8-кілограмовому коропу (сазану), трьох – по 4 кілограми, а також кілька 2-кілограмових марен, які опинилися на березі, спокусившись на молоду кукурудзу. "Я можу довго розповідати, показувати, пояснювати, як, на що, де і коли треба ловити, але найліпшим учителем для будь-якого рибака є досвід. Лише завдяки йому іншому рибаку до снаги збагнути секрети, нюанси риболовлі", – наголошує Степан Качур.

М’ясо з великих сомів – смачне умов­но, адже тхне річковим намулом. Великі соми ведуть осілий спосіб життя, рідко випливаючи з нір. Принаймні перед приготуванням відбивних чи для смажіння з сома слід здерти шкіру, тоді запах болота майже не чутиметься. "Знаєте, улов я часто роздаю близьким, друзям або знайомим. Я люблю сам процес риболовлі, яка заспокоює, дозволяє на день-два забувати житейські проблеми, додає адреналіну. Комусь приємно відпочивати на озерах, засмагати на морях, бути в комфорті, я ж лювлю кайф на Латориці межи болотами й межи комарами. Кожному своє. Колись дружина Наталія сердилася, що через риболовлю мало вділяю часу сім’ї, що увесь гараж забитий снастями, човнами, спінінгами, що я не жалкую на це гроші, але згодом змирилася. "Ти не можеш посидіти у вихідні вдома?!" – бідкалася. "Ні, не можу! Та пішли разом", – викручувався я. Звичайно, що не погоджувалася. Вона до того абсолютно байдужа", – зауважує сміючись Степан Качур, везучи мене на трасу, аби я сів на рейсовий автобус до Ужгорода.

Теги: Мукачево, риболовля, риба, Степан Качур, Нове Давидково, Ужгород, Латориця, сом

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати