Закарпаття: Народний Рух України і антинародні рухи навколо нього (ФОТО)

Ужгород. Виступ народного депутати України, голови ЗОО НРУ Віктора Бедя

Про це говорить фундатор Української Гельсінської Спілки в Закарпатті, активіст НРУ кінця 80-х початку 90-х років минулого століття - важких часів переходу від радянської системи до національної Олександр Михайлович Орос:

— Не розумію, як в подальшому, зі здобуттям державної незалежності на чолі Руху в області постав Володимир Піпаш. На перших етапах розвитку НРУ він не входив до Великої Ради Руху. Невідомо, як він опинився в Києві на Установчому з'їзді. Там він не повинен був бути. Прогледів, напевно, керівник Хустської делегації Михайло Джанда. Адже Піпаш був не сивочолим, а молодим комуністом. Ще й висувався від них у депутати обласної ради. Про це свідчить партійна преса того часу.

І справді, "Закарпатська правда" в номері 19 від 23 січня 1990 року писала, що Володимир Піпаш, 1958 року народження, завідувач Великобичківського сектора Закарпатського обласного краєзнавчого музею, член КПРС із села Луг, висувається від партії в депутати Закарпатської обласної ради.

Засади Руху як організації, що об'єднує всі демократичні, національні, державницькі сили, при якнайширшій національно-патріотичній ідеологічній платформі, на абсолютно демократичних принципах внутріорганізаційного життя, базованих на ініціативі та відповідності місцевим умовам, були повністю підтримані Установчим з'їздом Руху. Від Закарпаття в ньому брало участь п'ятнадцять чоловік. До цього установча конференція зі створення обласної організації ще не відбулася. Тому одна частина людей була репрезентована ужгородською рухівською організацією, а друга - хустською. До складу делегаціївід Ужгорода входили Йосип Баглай, Федір Мишанич, Василь Олашин, Олександр Орос, Петро Скунць, Павло Федака, Іван Чендей, Павло Чучка-старший, а від Хуста - Михайло Джанда, Іван Довганич, Йосип Андьол, Володимир Піпаш, Михайло Ро-кецький, Микола Сергеев, Дмитро Скрип.

— Ідея Народного Руху України від моменту публікації першого проекту Програми пробудила суспільство із "заледенілого" стану, вселила віру в національне відродження, надію на успішні реформи й матеріальний добробут у майбутньому. В ряди Руху на початку 1989 року прийшли сотні, а згодом - тисячі людей, згідних на безкорисну працю в ім'я майбутнього України. Це був, можливо, найкращий людський матеріал, виплеканий у духовному підпіллі на патріотичних ідеях і, в переважній більшості, готовий іти за ці ідеї на самопожертву. Згодом, після Установчого з'їзду, до Руху прийшли десятки тисяч членів і мільйони прихильників. Ті, хто починав організовувати та розбудовувати Народний Рух України за перебудову (в Закарпатті найяскравішими постатями були Петро Скунць, Йосип Баглай, Іван Станіслав, Павло Федака, Віктор Бедь, Михайло Джанда, Павло Чучка-молодший та багато інших. - авт.), ніколи, напевно, не зможуть забути літо, осінь і зиму 1989 року, коли до Руху нескінченним потоком ішли люди.

Перший голова НРУ, поет, народний депутат України Іван Драч 8 грудня 2008 року о 17-й годині в синьому залі Будинку кіно Києва вирішив ще раз нагадати нашим борцям про 20-річчя незалежності, за яку боровся Рух. Він вирішив цю дату відзначити і нагадати всім борцям-патріотам, що не слід складати зброю, а продовжувати
боротьбу за повністю вільну від негативних явищ Україну. Він пошкодував, що багатьох активістів уже нема серед живих. Участь у цьому зібранні взяв і Олександр Орос, як відомий націонал-патріот.

Навіть пан Чорновіл у свій час звернувся до політв'язня О.М.Ороса взятися за справу організації боротьби за вільну Україну в Закарпатті.

З цього бачимо, що вийшов Рух із діянь і сердець сподвижників Української Гельсинської Спілки (УГС), що боролася за права людини ще за сваволі комуно-радянських владних і кадебіських інституцій. Біля витоків її в нашій області, поряд з іншими, стояв і політв'язень Олександр Орос.

"Пане Олександре! - писав йому в листі 1990 року В'ячеслав Чорновіл, - Якось так сталося, що Закарпаття залишилося поза увагою Спілки (УҐС. - авт.). Уже навіть у Сумах чи Житомирі є організації, а у славній Карпатській Україні - тільки декілька членів УГС, що самі нас знайшли. Отож, чи не взялися б Ви за створення Закарпатської філії? Кращої кандидатури годі знайти."

Олександр Михайлович Орос народився 24 лютого 1933 року в селі Стеблівка на Хустщині у багатодітній сім'ї православного священика. У 1943 році вступив до Хустської гімназії, а згодом продовжив навчання у Великобичківській середній школі, яку закінчив у 1950 році. Вступити до омріяного медичного інституту виявилося, неможливим через політичні погляди. Тому навчання продовжував у лісотехнічному інституті Львова. Там захопився наукою. В 1963 році вступив до аспірантури Московського інституту будівельних матеріалів, а через шість років (1989 р.) успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук. Однак, попри це, працювати за обраним фахом не довелося. Знову на заваді стали політичні погляди, неблагонадійність О.Ороса, зокрема, засудження ним радянської агресії на теренах Чехословаччини в 1968 році. Пан Орос кілька разів піддавався арештом. Якщо після арешту в 1972 році його звільнили, то наступний арешт виявився для вченого фатальним. У 1982 році О.Орос був удруге заарештований і засуджений за сфальсифікованими КДБ звинуваченнями. Засудження фактично комуно-фашистським судом радянського часу давало чоловікові надію, що прихід на нашу землю незалежної української влади поверне справедливість. Але Олександр Михайлович... досі не реабілітований. Суддя, що послав його на тюремні нари за кримінальними статтями, досі в пошані. Живе собі й не скаржиться, отримує грамоти та інші "бонуси". Прокуратура області, як ігровий автомат, незворушно відповідає, що порушена проти Ороса в радянський час кримінальна справа... справедлива. Ні найменшого бажання розібратися там не проявляють. А пан Орос по-жебрацькому тулиться в однокімнатній малосімейній квартирі, перебивається за рахунок незначної пенсії. Це вже - докір як Народному Руху України, так і Українській Гельсінській Спілці, які не змогли стати дієвим началом українського незалежного життя, де сповна задовольняються всі законні потреби, права і свободи українського громадянина.

Нещодавно вийшла чергова ґрунтовна книга О.Ороса Трушівський монастир і початки книгодрукування в Європі". В ній він переконливао доводить, що першодрукування книг народилося саме в Україні, а не деінде.

АЛЕ НЕ ПОМІЧАЄ ВІТЧИЗНА СВОЇХ ГЕРОЇВ

"Повинно статися чудо, - писав голова секретаріату Української республіканської партії Петро Борсук у передмові до згаданої книги, - аби при владі були ороси, а не голови та бригадири колгоспів типу плющів та різної кримінальної братії, що раптово (мабуть, Єгова дав) стали мільярдерами, а Олександр Орос із своїх 75 літ половину віддав пошукам істини і науковій праці, а два десятиліття -політичній праці з відродження української державності. Та попри все.сподіваємося, що книга пана Олександра додасться до тих інших, яких не надто густо, українських книг, що пробуджують у молодих українцях почуття національної гордості та людської гідності. І в цьому полягає її найвище покликання. Як і воїни УПА, Олександр Орос віддав усього себе на вівтар служіння Вітчизні, усвідомлюючи, як і вони, що така жертовність потрібна прийдешнім поколінням."

Отже, на відзначенні двадцятих роковин НРУ у вересневому Києві варто почати збирати каміння, відсіяти людське зерно від пристосуван-ської полови, щоб відродити Україну в... Україні.

Теги: Ужгород, Народний Рух, Віктор Бедь, "Срібна Земля", Олександр Орос, В’ячеслав Чорновіл

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати