Прочитав нещодавно у регіональній газеті "ФЕСТ" статтю про те, що сьогодні ніде стало провести в Ужгороді з дитиною дозвілля. Матеріал зачепив мене за живе - в самого росте двоє малолітніх діточок. Проте хочу поглянути на "дитячу" проблему обласного центру трохи ширше. З тим, що прогулятися разом із малечею вихідними в Ужгороді немає де - сперечатись не буду, авторка листа до редакції дуже влучно висвітлила цю проблему. Зверну увагу на інше - стан освіти в місті, адже про численні побори в школах і садочках чомусь мало хто пише...
Діти - наше щастя. Але сьогодні дозволити собі таке щастя може далеко не кожен. Ще до того, як у вашій родині з'явиться малюк, він уже вимагає коштів на медичні обстеження, аналізи, вітаміни... Про пологи взагалі говорити не доводиться, бо який стан справ нині в Ужгороді в пологовому будинку, вже писано-переписано багато, висновок напрошується тільки один - навести лад у пологовому будинку не під силу ні міському управлінню охорони здоров'я, ні безпосередньо С.Ратушняку. Тому потрібно народжувати дітей в інших містах та сусідніх країнах.
Поневіряння батьків починаються уже тоді, коли вони зіштовхуються з наступною проблемою - потрібно віддавати дитину в один з ужгородських дитячих садків. Наслухавшись історій від мам і тат, як важко влаштувати дитину в дитячий садок в обласному центрі, я рік тому відчув це і сам, коли влаштовував в ДНЗ свого молодшого. Виявляється, щоб відправити дитину до дитячого садка, треба записуватися наперед і ставати в чергу ледь не до народження дитини, оскільки на одне місце є кілька десятків охочих. В обласному центрі ця проблема стоїть особливо гостро, бо керівництво міста замість будівництва нових шкіл та садочків останнім часом взяло за моду продавати школи та садки, що ні для кого не є секретом, і цілком очевидним є те, що коли батьки не мають змоги чекати півроку чи рік, вони починають шукати способи "прискорення" процесу.
Теоретично на корупцію в дошкільних установах (збір коштів на харчування, вікна, двері, ремонт) можна поскаржитися так само, як, приміром, на вимогу хабара у вузі. Якщо буде доведено факт хабарництва в суді, завідуючій "світить" цілком конкретна стаття. Але таких випадків, принаймні в Ужгороді, щось не пригадується. Чому? Та тому, що переважна більшість батьків розуміє: в чергах і в нестачі коштів на фінансування потреб садка в першу чергу винні не завідуючі чи вихователі, а уряд міста на чолі з міським головою С.Ратуш-• няком, який згадує про дитячі садки і школи тільки тоді, коли є можливість вигідно продати один із них, або ж перед виборами.
Ось що розповіла мені Ольга, мати трирічного маляти: "В Ужгороді сьогодні хороших садків мало, а щоб потрапити в один із них, необхідно заплатити. Ціна коливається від 100 до 500 у.о. і залежить від "престижності" дошкільного закладу, а також від того, чи хочуть батьки чекати в черзі, чи ні. Кажуть, що гроші потрібні міськвно на розвиток освіти. У нашому випадку також була така ситуація і довелось заплатити. Але в тому, що в садках розвал і черги, варто звинувачу™ не тільки завідуючих, а й владу. Ми платимо податки, а куди вони діваються з міської казни? Принаймні наш садочок вони обходять стороною...."
Найцікавішим є те, що батьки між собою говорять про такі речі відкрито - який садок найкращий, куди варто записатися і де скільки беруть. Це тільки підтверджує думку про те, що в нашому місті буква закону залишається просто буквою, а прокуратура і міліція - тільки вивіскою. Якщо не вірите, спробуйте записатись на прийом до мера чи написати скаргу в управління освіти. Там вас швидко пошлють куди подалі - і неврівноважений мер, і, відчуваючи безкарність, його підлеглі.
Утім, влаштуватися в садок - ще півбіди. А що чекає батьків далі? Враховуючи те, що гроші на фінансування садочків практично не виділяють, весь тягар лягає на плечі батьків. Ремонт приміщень, закупівля меблів, постільної білизни, іграшок, канцтоварів, книг, мийних засобів і т.ін. Спитайте будь-кого з батьків і почуєте відповідь - купувати доводиться все, починаючи від туалетного паперу. А що отри мує дитина взамін? Так, наприкінці ми нулого року Ужгород був єдиним містом і області, в якому діти не отримали вчасне тепло. Малеча змушена була сидіти в гру пах у верхньому одязі і обігріватись електроприладами.
Скажу, що в школах, із розмов батьків, ситуація з поборами не є набагато кращою. Навіть гіршою для самої дитини, адже в разі несплати батьками "внесків" у різноманітні благодійні фонди, які з'явилися в школах міста в останні роки як гриби після дощу і діють ледь не узаконено, дитину карають оцінками. Фактично батьки тепер платять за лояльне ставлення до своєї дитини. Якщо раніше майже традиційною була здача грошей батьками тільки на ремонти та на подарунки вчителям до свят, то тепер побори стали майже добровільно-примусовою "фінансовою підтримкою" адміністрації школи.
Подейкують, що це узаконено міськвно і самим...
Так, додаткові платні уроки є нормою для багатьох ужгородських вчителів. Зазвичай для них обираються учні із середньою успішністю з випускного класу, у яких є достатньо амбіцій, щоб думати про хороший атестат і вступ до вузу. Тут виявляється, що предмет учню, який отримував за нього 9-10 балів, тепер "не по зубах" і оцінюється в 6-7. Мовляв, дитина не дотягує до необхідного рівня і з нею треба додатково позайматися. Довести таку неуспішність практично неможливо.
Іншим аспектом шкільної проблеми є те, що ремонт шкіл, закупівля обладнання, меблів, комп'ютерів знову ж таки лягає на плечі батьків. У той час, як Ратушняк разом із кишеньковими депутатами наприкінці минулого року розказував у газетах про те, що майже в усіх школах Ужгорода старі вікна замінено на новенькі склопакети за рахунок бюджетних коштів. Тільки забував додати, що кошти направлялись без тендерів на підконтрольну йому фірму з виготовлення неякісних вікон та ще й не найдешевших у місті. Батьки більшості ужгородських школярів дивувалися - за що тоді збирали в школах батьківські гроші?
Очевидним є одне: єдиний спосіб позбутися корупції і черг у дитячих садках та школах - побудувати нові додаткові заклади, забезпечити належним фінансуванням ті, що наявні, а також забезпечити більший контроль з боку правоохоронних органів. Але у вирішення цих завдань, особливо за нинішнього керівництва Ужгорода, щось не дужевіриться...