Емма Левадська, (Ужгород): "Робити витинанки — це не гризти фанки"

Нещодавно наша мисткиня робила витинанку "Родинна сцена" (розміром аж три на два метри) для крайового лялькового театру "Бавка".

— Призабуту витинанку треба обов'язково впроваджувати в школах і коледжах, — вважає Е.Левадська. — Адже час не стоїть на місці. Жанр уже освоює в інших регіонах нові матеріали — тканину, шкіру, навіть метал. Хоча все починалося з картону та паперу, над якими працювали ножиці та скальпель. Тому й називали витинанку паперовою графікою. Хоча ще на давніх кожухах, кептариках зображення за характером виконання були тими ж таки витинанками. На щастя, за останній час методика роботи над цим непростим жанром почала використовуватися в художніх інститутах на уроках композиції. Сприяє цьому процесу і Трипільська орна-менталістика, нове вивчення національних джерел. Адже на наших теренах була найдавніша цивілізація Землі. Древній Єгипет нам у внуки годиться.

Перші витинанки зі шкіри й тканини з'явилися на національних теренах ще в XIII столітті. З відомих класиків аплікаціями полюбляв займатися маестро Рубенс. А на Закарпатті, особливо у найвідцаленіших селах, — пише Е.Левадська в одній зі своїх мистецтвознавчих статей, — не лише вишивкою, але й витинанками прикрашали божники та мисники. Основними мотивами тих витинанок були птахи, квіти, дерево житгя, хрести, постаті людей та ангелів.

Привертали увагу на виставці буквально всі роботи. На диво цілісним було це зібрання рідкісних творів. Замиловуєшся внутрішньою ніжністю. "Пташиного раю". Про нього, напевно, тільки й мріють птахи Ужгорода, "миючись" у поросі, вихлопних газах і какофонії нездорових музики та реклами. Робота "Горлиці" показує продуктивну трансформацію народних традицій із традиційної вишивки, більше, як на мене, волинської. Лише чорним і білим зроблено... барвистий "Ранок у Карпатах" (2008): і птахи, і люди, і сонце, і квіти з'єднані тут єдиною гармонією. А от "Мальва" (2009).

Не претендуючи на лаври француза Стендаля (роман "Червоне і чорне"), Емма Левадська червоним і чорним на білому творить живу й правильну національну ідею.

А ось горда і чиста "Гуцулка" (2009). Вона — як сонце. Чужа кризам і гризні міщанського буття. Ідеал? Десь так. Але ж до нього треба прагнути. Як робить це у творах і житті майстер народного мистецтва пані Емма. Хвилювання прадавніми коренями спрямовує живий погляд її до Трипілля — "Трипільські мадонни" (2008), "Трипільський мотив" (2009), ще одна робота з такою ж назвою і "Знак з Трипілля".

Цвіт папороті можна зірвати тільки в ніч на Івана Купала. В Емми Романівни його можна, бачиться з роботи "Серед папороті" (2007), знайти завжди.

По-дитячому чисто, з великим інтересом притягаєшся, невідворотно наближаючись, до її роботи "Сакральний знак". Щось святе від споглядання відразу з'являється в душі, хоча довголітня пропаганда не ввела його в узвичаєне сприйняття.

— А знаєш хто полюбляв робити витинанки? — тепло шепоче мені на вухо на церемонії відкриття виставки грайливий керамік Мирослава Росул. — Євреї! Коли в бідних родинах не було за що купити штори, то свої вікна від зовнішнього споглядання вони закривали папером чи газетами, а на них для краси вирізали різні узори.

А "Осінь у Карпатах" перегукується з оптимістичним світлом робіт Федора Манайла, з розписаних гарбузів якого пані Левадська теж повсякчас черпає натхнення.

Десятки років вона заклопотана з дітьми. В усій Європі відоме її творче об'єднання "Малий Лувер". Можна сказати, що спочатку вона витинає педагогічний урок зі своїми вихованцями, а вже вночі — витинанки. і ніколи не втомлюється. Допомагає перманентний оптимізм. Адже й витинанки цьому сприяють. Вони є оберегом людського життя.

Наталія Громова, директор Ужгородської дитячої школи мистецтв, де працює героїня мого матеріалу, ніжно говорить:

— У школі вона, як сонечко. Вносить радісну атмосферу. Тому й талант її щодень примножується. Нещодавно діти створили під її керівництвом чимало робіт на Великодню тематику саме технікою витинанки. Журі було просто вражене. Віримо, що ніщо не завадить зробити наступного року спільну виставку Емми Романівни разом з її дорогими учнями.

На це баяніст Андрійко Криванич зіграв мисткині композицію "Щасливе курча".
Людмила Губаль, голова осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України, радіє народним мотивам у творчості Емми Романівни. А ще каже:

— Знаю її з 1983 року, коли почала працювати в художфонді. Це — дивна таємнича жінка. Не згасає в ній невтоленний вогонь прагнення до нового, рвійного експериментування.

Поетично говорив про творчість мисткині директор обласного центру народної творчості Володимир Рудейчук, а Іван Хланта, знаний крайовий дослідник народної творчості, висловив палке бажання внести всі без винятку витинанки до свого чергового епохального фольклорного збірника.

Теги: народна творчість, Ужгород, витинанки, Емма Левадська, музей, виставка

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати