Закарпатці заквітчують свої обійстя і хати, аби нечисть не мала сили

Навпроти кожного вікна і вхідних дверей, навіть хлівних, прилаштовували їх у попередньо виколупані металічним ломиком ями. Наша баба, як і всі старожили села, казала-пояснювала-повчала, що саме до світанку Русальної п’ятниці це треба зробити, аби ніяка нечисть не мала моці (сили) зайти на обійстя. У п’ятницю заборонялось робити будь-які польові, городні роботи чи прати у потоці. Казали так: то є Русальна п’ятниця і ґаздинями того дня є русалки. Забороняється цього дня працювати на будівництві, бо Русалка може двигнути людину.

П’ять років тому жестянщик Петро впав з шестиметрової висоти і лише дивом залишився живим, правда зазнав багато травм і був терміново госпіталізований до лікарні, де йому наклали гіпс на руку, зашили рвані рани.

У суботу зранку хтось із сім’ї ішов у центр села, де ростуть розлогі липи, і приносив декілька липових гілок. Ними та ароматними польовими квітами – чебрецем, ромашкою, м’ятою, волошками, конюшиною – оздоблювали підметені кімнати. Наші хати упродовж наступних днів (лише наступної середи прибирали все зілля, трави, гілки і несли у хлів) набували й справді казкового вигляду, що випромінювало якусь незбагненну радість. Ми, діти, все це залюбки робили, бо вірили, що усяким там босорканям, мавкам, русалкам, яким нема спокою і їхні чари набувають сили, особливо напередодні та у ці великі християнські празники, ми приготували "добрі страви", від яких вони затулятимуть носа і тікатимуть у скаля.

Власне кажучи, ми з братами і сестрами ще й сьогодні стараємося відвідати рідне село, побувати у ці свята у батьківській хаті, аби вдихнути аромат чебрецю, подивитися, як стоять "попи", пригадати, як цього свята ми чекали у дитинстві, наїстися колачів, файно одягнутися і піти до церкви. Благо, що звичаї й обряди, які успадкували християни ще з язичницьких часів (У дохристиянські часи Трійця означала пошанування Сонця, Зеленого Дива, Води та Землі), зберігаються у Малому Раківці, які так радують нас, уже дорослих.

Кілька років тому я знімала кімнату в одному з особняків Ужгорода. Наближались Зелені свята. Господарям розповіла про звичаї та обряди у моєму рідному селі. Вони, як християни, також дотримувалися народних звичаїв, але через зайнятість господиня відклала клечання до суботи.

У Русальну п’ятницю я затрималась допізна на одному з мистецьких заходів. Там розмова була цікавою, змістовною, отож і додому не поспішали. По домівках розійшлись пізно, близько одинадцятої ночі.

Зайшовши на обійстя свого орендованого житла, раптом на мене вискочив наш сторож – пес Чопік і почав дивно лаяти. З переляку і несподіванки я блискавично опинилась на самому вершечку розлогої яблуні. До цих пір не можу збагнути, що мене угораздило туди задертися і як я звідти не звалилася на землю. Так добру годину протремтіла на дереві, періодично гукаючи імена-по-батькові своїх господарів і годуючи скаженілого пса тістечками, які прихопила з шведського стола. Околиця переповнилася псячим гавкотом і моїм репетуванням-галасуванням.

Не знаю, що на мене більше вплинуло – страх, що до ранку доведеться сидіти на вершечку дерева, лічачи зірки і милуватися повним місяцем, чи думки, що господарів вбили, і тут без міліції не обійтись, але я почала хреститися і молитися. І раптом мене за волосся і за праву ногу хтось чи щось смикнув, а пса ніби током ударило – занімів і кулею побіг поза маєток.

Я зіскочила з дерева – і до воріт, а далі до готелю, що знаходився неподалік. Адміністраторка, огрядна жінка, не йме віри, що сталося, а я кілька хвилин не могла слово промовити. Коли пані промовила "Господь з тобою", я ніби ожила і попросила скористатися телефоном. Здавалось, що господиня ту слухавку підняла через декілька годин.

За мить вона зустріла мене біля воріт, а ще за кілька хвилин нас обох із Чопіком кропили свяченою водою. А наступного ранку було покроплено і заклечано все обійстя.

Дві жінки, які були зі мною на тому мистецькому заході, розповіли, що вони, ідучи додому, заблукали. Своїх домівок дісталися о другій ночі.

Майже у всіх населених пунктах України збереглося клечання домівок та обійсть. У неділю у церквах святять зілля. Після богослужіння свяченою водою коплять криниці.

Теги: Іршавський район, Малий Раковець, Свята Трійця, звичаї, Русальна п’ятниця, культура

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати