Підтверджено загибель Юрія Капка з Лютої на Ужгородщині, який понад місяць вв...
На Донеччині поліг Федір Волос з Хуста (ФОТО)...
Екологічні ризики нового Генплану міста Ужгорода...
Арештовані у справі Каськіва землі Боржави втретє не змогли продати – тепер н...
У Тур'їх Реметах на Ужгородщині попрощаються з полеглим ще в квітні 2024-го Ми...
У п'ятницю в Ужгороді проведуть в останню земну дорогу полеглого захисника ...
Підтверджено загибель Юрія Капка з Лютої на Ужгородщині, який пона...
Неділя, 2 лютого 2025
Гончарне коло часу
Глина і гончарне коло – як машина часу. Закарпатський гончар Сашко Дворак, котрий живе в Іршаві, відтворює старовинну кераміку регіону.
Оці глечики і довжанки, пивняки і силки, кухлі і корчаги з місцевої глини - це дещо більше, ніж посуд, вважає майстер. Він хоче, аби давні назви і форми не зникли із побуту сучасних закарпатців. І у своїй майстерні демонструє – й сьогодні кераміка народжується так, як колись…
Відкраявши стрункою кавалок червоної глини (цього разу сировину привіз з Мукачівщини), він заходиться… бити її руками. Пояснює: глину слід перебити перед роботою, зникають усі порожнинки, вибиваються камінці, вона ущільнюється, стає якіснішою, якіснішим буде сам виріб, - і усе це знали й старі майстри.
Зо 25 ударів для однієї грудки – глина готова до роботи. Відтак перше з найважливішого на гончарному колі – центрування матеріалу. Початок – однаковий для кожного керамічного виробу. А відтак з’являтиметься форма. І не завжди відомо, хто її диктує – гончар, а чи глина. "Це складне запитання, - каже Сашко, - я думаю, що все в гармонії. Хороший гончар розуміє, що треба слухати глину і - глина піддається його задумам…"
Глину вважають унікальним носієм інформації, надзвичайно цікавою субстанцією. За Старим Заповітом саме з глини зробили людину. Дехто навіть називає її живою… І – з ними не згідний гончар: "Я би сказав, що вона мертва… Це – мертва субстанція, з якої можна ліпити щось живе…"
Оживляти глину Сашко почав років з 11-ти: запалився цією справою від батька Володимира, знаного майстра, учня знаменитого Михайла Галаса – саме того, який надав іршавській кераміці світової слави. У Сашковій майстерні на чільному місці – майже над колом – батьків твір "Гончар": у роботі відтворені основні форми традиційної карпатської кераміки. Різних форм посуд (а втім, це більше, ніж посуд) зібраний навколо стилізованої фігурки майстра-гончаря. Тим часом біля столу 4-річний син Сашка і собі розминає кавалок червоної глини… Коло крутиться, і його тато, чаклуючи над твором, розповідає: дослідив понад 20 форм традиційної карпатської кераміки.
.jpg)
"Зараз я роблю дуже давню форму… Вона називалася, та й називається, - довжанка. І той, хто міг її зробити, уже вважався майстром. Бо по ній видно старий канон і - чи людина розуміється на справі…", - молодий гончар має рідкісну здібність цікаво розповідати, не відволікаючись від роботи, і от уже скоро твір, виконаний під час бесіди, сушитиметься на дошці і чекатиме на наступні операції – ангобування, розпис, випалювання…
"Я вважаю, що будь який твір людини говорить про те, що було в той час, коли вона це робила. Кераміка ж по-особливому передає найбільш сокровенні тайни, - філософській оповіді пасує гудіння гончарного кола.
…У давні часи, коли люди пізнавали світ, їм було дуже важливо, але й важко передавати свої відчуття, - надаючи форми новому глиняному циліндрові, каже гончар. - Люди це робили тим способом, який був. І – через гончарення… Я зрозумів у цій справі просту, але серйозну річ – дуже простим способом можна було передати дуже багато інформації. От простим малюночком - всю філософію життя тодішніх людей… Найпростішим… Думаю, якраз і цим наша кераміка заслужила увагу інших культур, визнання". Сашко згадує про Михайла Галаса, який прославив закарпатську кераміку у світі, зокрема у Канаді здобув на виставці золоту медаль за свої твори. "Але ж це – прості форми, прості малюнки. І – хто не розуміє, той нічого там і не побачить. Але ж люди не просто так захоплюються цими речами, так?"
"Майстер завжди якнайкраще знав, де поставити цю квіточку і який елемент додати, аби довершити цю форму. Причому завжди робив дуже просто. Знаєте – не окуповувалася ця робота… Але аби зробити дуже просто і дуже гарно, треба мати дуже точне мистецьке бачення. Про нашу кераміку в світі завжди казали – яка композиційна довершеність! І це – у майстрів-самоуків, без мистецького вишколу. Річ у тім, що життя є найкраща наука. І життя в природі, з людьми, у квітах, у сонці… Все це вони передавали у своїх глечиках".
З відродженням старого мистецтва йдеться і про відродження розуміння навколишнього світу: "Найважливішим завжди було щастя людини. Яке неможливе без розуміння світу довкола: того, чому любиш людину, що поруч, а чи – природу. Головна ідея – це гармонія…"
А ще мова про особливу красу. Правдиву. "Майстри, коли спостерігали за природою, бачили, що не всі квітки гарні, маю на увазі зі стандартизованого ракурсу – що всі вони однакові. У природі такого нема - є квіточка, що схилилася, і так далі. Майстри це розуміли і навіть не старалися витягувати так, аби це було ідеально. І в цьому і є довершеність закарпатської – ну, будемо краще говорити - старої кераміки. Було розуміння правди – показували те, що є, і яке воно прекрасне. І щодо форми зважали на довершену компактність. І у поєднанні з орнаментом отим правдивим це і творило усю красу і особливість карпатської кераміки".
Так, старі майстри черпали свої ідеї з природи. Пізнаючи світ, вони передавали ці знання у щирих, простих, а водночас натхненних, народжених у результаті непростих пошуків творах. А ще віднайшли отой "золотий перетин", виробили канон. Тому годиться відтворювати старі речі з повагою до їх форми і змісту. А що у цьому – душа народу, то і витвори зі звичайної глини, освяченої руками майстра, мають надзвичайну силу. "Ну так, це – магія. Це дійство має всі права називатися магічним. Через роботу з природним матеріалом людина може пізнати сама себе – я це точно знаю… А тут - земля, вода, вогонь… " Сашко зізнається: в особливо натхненні хвилини відчуває і себе в якійсь мірі чаклуном…
"У будь-якій роботі, у кожному русі є багато інформації і філософії. Старі майстри це розуміли і вміли це використовувати. Тому зараз, коли находять стару кераміку, захоплюються – як багато у цій простоті сили…"
На хвилі зацікавлення українською автентикою та екологічними речами повернеться і популярність керамічного посуду, - вважає Сашко. А погляд на його твори, котрі не тільки дуже гарні, а ще й зручні і якісь дуже "рідні", переконує у цьому остаточно. Роблячи ручку для нової довжанки, гончар тлумачить, чому до всіх цих речей так і тягнеться рука… "Кераміку в усі часи робили так, аби вона була зручна, і форма рук майстра – визначальна у пропорціях твору. От і ручка не була більша, ніж треба, чи менша, ніж треба. У результаті ці вироби не тільки гарні, їх іще й зручно носити, легко мити…"
Давши насолоду для ока і руки, старий-новий посуд піднесе ще декілька сюрпризів: приміром, вода, молоко, а чи то вино у керамічному глеку і в спеку зберігатимуть прохолоду. Можна згадати й про дуже функціональну кераміку вигадливих форм, але то вже інша історія, яка триває, як і повернення цих виробів до життя. Усі ці речі – уже випробувані століттями довершені форми. Твори старих майстрів – це досконалість у простоті, вважає гончар.
Коренями усього мистецтва є народне мистецтво – переконаний Олександр. Якщо відштовхуватися від того, що розуміли старі майстри, можна прийти до "правильного" мистецтва, себто, усвідомленого і щирого. "Я зрозумів старих майстрів – з чого вони брали задуми, як доходили до тої чи тої форми. І це – вражає!".
Чи запотребовані його твори? Сашко каже, що сам відчуває потребу це робити. А втім, вірить у перспективу, мовляв, це забуто лише на деякий час, адже людина завжди повертається до своїх коренів. "Нам властиво забувати, але властиво й згадувати. Зараз люди відчувають потребу у поверненні народного мистецтва. Твори якого несуть інформацію, зрозумівши яку, збагнеш, як бути щасливим. Настав цей час, що людям це потрібно!"
Сашко розповідає про людей, які бачили його роботи і… щось їм було: вони відшуковували гончаря, замовляли, розказували, що той посуд не йшов їм із голови… Просто - вони "впізнали", вони відчитали цю інформацію, ці забуті знання - каже майстер. Який, втім, у кераміці кохається не тільки в старовині, а провадить власні творчі пошуки, робить і авторські роботи. Та й повертаючи до життя старовинні форми і узори, Олександр Дворак додає дещо свого – виходить гончарний діалог часів… А речі з його кола і його печі – на межі жанрів: і ніби прикладний виріб, і – декоративний твір, а ще – об’єкт мистецтва, що має ознаки концептуального…
Отже, чаклуючи у своїй майстерні над глиною, водою і вогнем, Сашко вертає рідну кераміку регіону. Він використовує гончарне коло як машину часу. Але відновлюючи старе мистецтво, надає йому сучасного змісту. Разом з керамікою Олександра Дворака закарпатці можуть пізнавати самі себе. І йти далі. Адже коло крутиться…
Алла Хаятова, "Закарпатська правда"
26 травня 2009р.
Ділитись
На головну
Версія для друку
ПереслатиДодати коментар
Коментарі
Максим Кириченко 2010-09-23 / 02:29:00
Молодець Сашко! Успіхів тобі в твоїх творіннях і натхнення побільше...
Читачу М 2009-06-03 / 11:58:00
Увімкни собі канал Рада або шустер-лайф, або відкрий якийсь "русинський" сайт, і "відпочинеш". Там достатьо переливайлівок з пустого в порожнє.
сорри 2009-05-28 / 00:03:00
Авторко, не звертайте уваги на жаб, що квакають зі свого безталанно-неталановитого болота.
нейтрал 2009-05-27 / 22:20:00
Аллочка історії про давно і всіма переписаних людей художньо опрацьовує. оСЬ І ВСЕ. І НЕМА ЧОМУ ЗАЗДРИТИ І НАРІКАТИ
orange 2009-05-27 / 21:15:00
Хто знає, звідки беруться заздрісники типу читача М?..
читач М 2009-05-27 / 20:57:00
Якби не Хаятова, не знали би ми про існування на Закарпатті усіляких там гончарів, скрипалів, різників, капустяників... цікаво, а про щось інше авторка може зробити хороший матеріал? чи тільки такими "високими" темами і цікавиться? чого ж тоді не робить якісь культурно-просвітницькі програми типу "година сну від алли хаятової"? :)
НОВИНИ: Культура
» Всі новини
© 2003-2025 Закарпаття онлайн Beta