Чи не висохне Лужанське родовище популярної мінеральної води?

Слід зазначити, що чимало цих проблем зусиллями влади та під тиском громадськості загалом розв'язуються. Та несподівано надзвичайно гостро заявила про себе ще одна. Хоча її можна було передбачити й унеможливити, бо коріння у прямому значенні слова - у землі над щедрими на мінеральну воду надрами, яку залюбки сьогодні приватизують і пересічні селяни, і
високопосадовці. Однак схоже, що станеться це не скоро.

Віднайти рішення щодо особливо наболілого питання, зокрема натуралізації І-ІІІ зон санітарної охорони родовищ мінеральних вод та затвердження місцевими органами самоврядування гірничих відводів, нещодавно спробувала постійна депутатська комісія з питань екології та використання природних ресурсів Свалявської районної ради, очолювана головним лікарем санаторію "Квітка полонини" Павлом Ганинцем. Чи дасть вона очікуваний результат, невдовзі побачимо. Досі ж навіть судовими рішеннями не вдавалося припинити самочинство окремих занадто "самостійних" очільників територіальних громад, які свідомо дозволяли селянам спочатку приватизовувати землю над надрами, потім - змінювати її цільове призначення, продавати як ділянки під забудову іногороднім грошовитим покупцям.

Серед останніх і столичні можновладці найвищого рангу, що слугують сільським головам непробивним "дахом" на випадок юридичних розбірок. А заварила кутю, як і годиться, жінка. Це Магдалина Туряниця, сільський голова с. Солочина. З ласки пані Магдалини віднедавна санаторій "Квітка полонини", завод з розливу мінвод ТОВ "Маргіт" та оздоровчий комплекс "Сузір'я" фактично змушені об'єктивно незаконно використовувати надра. Річ у тім, що право видобувати за ліцензією мінеральні води цим господарським
структурам надається лише за наявності розроблених, затверджених та винесених в натуру гірничих відводів. Їхній проект ще рік тому виконаний спеціалізованою установою. Однак справа впирається у затвердження проекту гірничого відводу не ким-небудь, а Солочинською сільською радою, яка ніяк не погоджується з перспективою вилучення зі сфери впливу майже 27 гектарів земельних угідь.

Злі язики подейкують, що саме на цих "золотих" гектарах виділені діляночки під котеджі чи скромні "хатинки" заступнику одного з міністрів, голові солідної державної контролюючої структури, іншим високопосадовцям, імена яких поки що не називаються. Що й казати, справді золота земелька, зважаючи на те, що розміщені в її товщі мінводи забезпечують понад 50 відсотків надходжень до районного бюджету. Дитині зрозуміло, що рекреаційну та супутню їй виробничу сферу в районі слід всіляко розвивати, але враховуючи обставини, пов'язані з експлуатацією родовищ і розбудовою інфраструктури навколо джерел.

Свого часу кожна свердловина мінводи мала зони санітарної охорони. Їх затвердили ще в 1973 році постановою N 654 Ради Міністрів СРСР. Один з розділів документа мав назву "Положення про курорти", хоч, власне, закону про курорти в Радянському Союзі зроду-віку не було. Вочевидь, це й стало причиною того, що, попри наявність картографічних матеріалів, зони санітарної охорони джерел мінеральної води (окрім хіба що 1-ої) і досі не натуралізовані. Однак проект санітарної охорони курорту "Поляна", до якого входили санаторії "Поляна", "Сонячне Закарпаття" та "Квітка полонини", був доведений як до головних лікарів оздоровниць, так і до голів сільрад, райради, а також затверджений свого часу рішенням Закарпатського облвиконкому. Добре це чи погано, але вимог цього документа дотримувалися і курортологи, і влада на місцях упродовж десятків років.

Винятком стало останнє десятиліття. У незалежній Україні також закономірно постало питання охорони курортів. Тож у 2000 році Верховна Рада прийняла Закон "Про курорти в Україні", який у багатьох моментах повторює згадане "Положення про курорти". Нові визначення і нові вимоги, які з'явилися у вітчизняному нормативному акті, якраз і стосуються гірничих відводів, згадуваних вище.

Річ у тім, що гірничий відвід - це складова зони санітарної охорони родовищ. І введене це поняття було в законодавчий акт у зв'язку з тим, що виникла потреба розділити родовище між кількома ліцензіатами, які ведуть промисловий видобуток мінеральних вод. Зрозуміло, що гірничий відвід у натурі становить площу меншу, аніж ІІ зона санітарної охорони, в межі якої він, як правило, входить.

Постає питання, що ж являє собою і для чого потрібна санітарна охорона родовищ мінвод. Передовсім для збереження родовищ від забруднення і виснаження та інших небажаних наслідків будь-якої господарської діяльності на територіях цих родовищ. Особливо у місцях формування гідромінеральних ресурсів. За ступенем суворості дотримання режиму зони санітарної охорони родовищ поділяються на три категорії.

Перша передбачає виділення площі з відповідною огорожею, де мінеральні води виводяться безпосередньо на поверхню. Встановлюється вона, як правило, в радіусі 50 метрів від свердловин. Тут забороняється не те що якесь будівництво, а й перебування людей, що не мають стосунку до обслуговування свердловини. У другій зоні накопичуються й формуються мінеральні ресурси, де можливе хімічне та бактеріологічне забруднення мінеральної води. Тут забороняється будь-який вид господарської діяльності, що може завдати шкоди родовищу, вплинути на його запаси, якість тощо. Лише в окремих випадках надається право вести будівництво об'єктів, пов'язаних з експлуатацією свердловин та діяльністю курорту.

Третя зона - це територія, де розвиток інфраструктури та експлуатація інших ресурсів не повинні завдавати шкоди ні надрам, ні тим природним компонентам, які прямо чи опосередковано впливають на умови формування мінеральних вод. Зокрема у лісових угіддях ІІІ зони охорони родовищ забороняються суцільні рубки головного користування, тут можливі лише санітарні рубки догляду за лісом. Сільськогосподарська діяльність також повинна проводитися із певними застереженнями, наприклад, без застосування отрутохімікатів у рослинництві.

Здається, усе зрозуміло, треба лише дотримуватися режимних вимог - і мінеральні води працюватимуть на добробут Свалявщини ще не один десяток років, а то й століття. Але, на жаль, не все так однозначно. Бо, скажімо, межі ІІІ санітарних зон, а де-не-де й ІІ, досі не позначені на місцевості, що породжує безліч проблем, конфліктних ситуацій між законними користувачами надр з одного боку, та суб'єктами підприємництва, забудовниками, лісозаготівельниками й органами самоврядування - з другого.

Оскільки кожне родовище поділене між кількома ліцензіатами (Голубинське, приміром, у 1998 році закріплене за п'ятьма об'єктами ліцензування), то вони несуть безумовну відповідальність за І зону санітарної охорони свердловин. Що ж стосується ІІ та ІІІ зон, то ці території залишаються "відкритими", позаяк законом про курорти 2000 року не обумовлено, хто ж саме повинен позначати їх на місцевості та контролювати дотримання режимних вимог у їх межах.

Ось тут і мусило б сказати вагоме слово місцеве самоврядування. Бо вже хто, як не територіальні громади зацікавлені у збереженні ресурсно-сировинної бази своїх територій - основи соціально-економічного благополуччя населення! Прикро, але в Солочинській сільській раді міркують інакше. І замість того, щоб зібрати ліцензіатів і залучити їх до виконання актуального завдання - винесення в натуру меж усіх зон санітарної охорони родовища, цей самоврядний орган не дає погодження навіть на обов'язкові гірничі відводи, які, як мовилося вище, становлять за площею лише невелику частину ІІ зони санітарної охорони.

Тут з подачі Магдалини Іллівни Туряниці роблять усе з точністю до навпаки - на земельній ділянці, в надрах якої безпосередньо формується мінеральна вода "Лужанська", проектують нову вулицю з кількома десятками житлових будинків. А тим часом у межах Солочина на невисоких схилах-терасах з платоподібною поверхнею є достатньо землі з товстим шаром суглинкових грунтів, більш придатної для будівництва, аніж прирічкова, що в долині, надзвичайно водопроникна ділянка, яка конче мусить бути саме у гірничому відводі.

Непродумана забудова у межах ІІ охоронної зони родовища вже призвела до того, що його дебіт порівняно з тим, який був у 70-х роках минулого століття, скоротився більш ніж на третину. До речі, у Свалявському районі гірничі відводи розроблені і вже затверджені відповідними сільськими радами по Полянському, Новополянському, Плосківському родовищах. Не затверджені вони лиш по Голубинському родовищу, хоч саме цей гідроресурс вимагає найпильнішої уваги, оскільки в його формуванні більшою мірою, ніж в інших, беруть участь поверхневі прісні інфільтраційні води.

На засіданні депутатської комісії фахівець з гідрорежимного нагляду з майже 40-літнім досвідом роботи в курортології Бейло Фекийшгазі не міг стримувати обурення, коли пані Туряниця лукаво переінакшувала справжню суть проблеми, перекладала відповідальність за дотримання закону про курорти на кого завгодно, лише не на себе як на голову самоврядного органу.

Ось, скажімо, як вона пропонує "вирішити" проблему гірничого відводу на Голубинському родовищі: "Якщо кожний землевласник напише, що він згоден, аби гірничий відвід був на його приватизованій ділянці, то сільська рада погодить проект. А без цих згод - нізащо, і прокуратура не змусить мене це зробити".

Практично всі присутні на депутатському зібранні відзначили, що діями солочинської сільської голови керують не здоровий глузд і почуття відповідальності перед односельцями і всією громадою Свалявщини, а радше непрофесіоналізм чи якісь інші, м'яко кажучи, особистісного характеру чинники.

Учасники засідання констатували, що за останні десять років ніхто в області не хоче брати на себе відповідальність за прийняття рішення щодо встановлення реального охоронного режиму в санітарних зонах курортів і родовищ мінеральних вод. Тим часом ситуація загострюється до краю - йдеться вже про близьку в часі втрату унікальних родовищ надзвичайно цінних
гідромінеральних ресурсів. Адже на сьогодні 99 відсотків запасів вуглекислих мінеральних вод, які є в Україні, знаходяться саме на території Закарпатської області. Загубити їх - означає позбавити всю Україну ефективного лікувально-оздоровчого чинника, а область -фактора стабільного соціально-економічного розвитку.

Саме тому на засіданні було запропоновано і депутатами, і головою районної ради Михайлом Вороничем, і виконуючою обов'язки голови Свалявської райдержадміністрації Ольгою Колядко розробити проект рішення районного представницького органу влади, яким визначити відповідальних за дотримання режимних вимог у зонах санітарної охорони родовищ мінвод та винесення ЗСО в натуру. Всі учасники зібрання погодилися з тим, що проект рішення з цього питання слід направити і до обласної ради, адже проблема стосується не тільки Свалявщини, подібні ситуації трапляються і в інших районах.

Щодо Голубинського родовища узгоджено план невідкладних заходів, до якого запропоновано внести пункти про негайне припинення незаконної забудови у межах гірничого відводу та про обов'язкове каналізування всіх вже споруджених об'єктів у селі Солочин.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати