Закарпаття: Через гірську річку — на підвісному кориті...

У час технічного прогресу жителі закарпатського села Нижній Бистрий, що у Хустському районі Закарпаття, примудряються переправлятися через річку у доволі екзотичний спосіб: використовують не човни чи пороми, а… підвісні корита.

Десь за кілометр до села Нижнього Бистрого помічаю натягнутий через річку товстелезний трос. Тримається він на двох металевих стояках. Посередині, майже над самісінькою течією, висить на прикріпленому до тросу ланцюгові дошка. Спочатку подумав, що це – гойдалка для місцевих екстремалів. Вирішую з’ясувати про це устаткування у діда, який неподалік пасе вівці. Пан Іван каже, що це – сільська переправа. Щоб не обходити за кілька кілометрів униз до підвісного мосту, бистрянці, що живуть по той бік річки Тереблі, стають на дошку, беруть у руки тонший трос, і, стоячи на тій же латці (дошці), перетягуються, куди вже їм потрібно. Перебравшись на другий берег, селяни припарковують ланцюг з дошкою до міцного стояка. Така процедура займає від п’яти до десяти хвилин, бо русло річки не дуже широке: 15-20 метрів. Коли до людей приходять гості, то вони тросом передають їм латку, і ті самотужки переправляються на інший бік річки.

Майже за Нижнім Бистрим помічаю ще одну подібну переправу. Однак тут замість звичайнісінької дошки до металевого коліщати прикріплене щось подібне до невеличкого дерев’яного корита. Всередині це диво техніки встелене якимось ганчір’ям. Це вже, мабуть, переправа типу “люкс”, адже тут м’якше сидіти.

Щоб перебратися через річку таким чином, потрібно мати неабиякий хист та бути екстремалом. У цьому кореспондент “ВЗ” переконався, спробувавши залізти у дерев’яне корито. Ось сиджу в цьому повітряному човні. Відчеплюю трос. На моє нещастя, він виривається з рук і я, як “водій” без досвіду, майже лечу на коліщаті, котре тримає корито, метрів на три-чотири. Вхопившись за трос і стоячи в “човні”, підтягуюсь до берега, чіпляю переправу на місце і, полегшено зітхнувши, іду до центру села…

Степан Бритвак, сільський голова Нижнього Бистрого, розповів, що таких переправ у селі – три. Одна – на початку і дві – при виїзді. “Повітряні човни” залишилися селу у спадок ще з часів Другої світової війни. Тоді ними, щоб взимку не йти убрід, переправляли солдатів. За допомогою цих переправ на центральну дорогу передавали провіант. Пан Степан каже, що й сьогодні переправами (особливо коритоподібною) передають мішки з картоплею, цукром, борошном… Хтось один “садить мішок”, бере трос і потихеньку перетягує на інший бік, де на нього чекає родич чи сусід. Степан Бритвак не пам’ятає, щоб хтось упав у річку під час переправи або впустив туди харч. “Наші люди звикли до підвісних латок. По-перше, їздячи ними, економлять час, а по-друге – мусять тримати себе в руках, не вживати надмірно оковитої. Мастак ти чи ні, а трохи хильнувши, легко можна перекинутися в річку”, - зізнався сільський голова.

Теги: Нижній Бистрий, пором, річка, човни, корито, переправа

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати