Коли чоловік не каже дружині, скільки дістав грошей, його можна зрозуміти: ховає заначку на якісь задоволення. Але коли він грошей насправді не має, а рапортує, що просто переклав з однієї кишені в іншу – то хіба на якийсь час збереже добру міну. Що й робить нині – на державному рівні – наш уряд.
Статистичні дані завжди були знаряддям українських політиків – вертіли цифрами, як хотіли. Але щоб просто приховувати – до такого додумалася лише Прем’єр Тимошенко. Та ще й у період світової фінансово-економічної кризи. Ціна питання – влада і після виборів. Власне, за всяку ціну.
Перший скандал із бюджетом виник ще в січні – з оприлюдненням нібито секретної доповідної міністра фінансів Віктора Пинзеника. Тоді він повідомляв, що темпи падіння економіки значно вищі, ніж каже уряд. Проте той скандал навряд чи чогось навчив наших урядовців. Уже першого травня, хоча це вихідний та й звітність із регіонів надходить пізніше, уряд бадьоро відрапортував: у квітні бюджет не просто виконано, а перевиконано. Хоча, за повідомленнями з багатьох регіонів, виконання доходів до державного бюджету не сягає й 50 %.
При цьому Кабмін скромно мовчить про те, що сам же собі встановлює щомісячні плани мобілізації коштів. І їх графік протягом усього року – теж секрет.
Натомість чимало економістів наводять такі розрахунки: з мобілізованих у квітні до державного бюджету 18 170,8 млн грн лише 8 270,8 млн грн є такими, що отримані від суб’єктів господарювання. А інші майже 10 млрд грн – це або гроші, надруковані Нацбанком (3400 млн грн – отримані в квітні кошти від перевищення доходів над видатками НБУ; 3000 млн грн – емітовані урядом та викуплені Нацбанком облігації внутрішньої державної позики), або проведені, м’яко кажучи, не зовсім у законний спосіб операції уряду з 3500 млн грн. Так, спочатку митники, найімовірніше, за особистою вказівкою пані Тимошенко, зібрані кошти замість загального фонду незаконно переказали до спецфонду державного бюджету на відповідний рахунок у Держказначействі. Потім ці кошти теж із порушенням норм Закону України "Про Державний бюджет на 2009 рік" цільовим платежем були переказані на рахунок Нафтогазу в тому ж таки казначействі, а той, у свою чергу, переказав їх уже як податкові платежі на рахунки загального фонду державного бюджету. У реальності додаткових коштів у бюджет надійшло нуль, але задоволеними залишилися і Нафтогаз, бо скоротив свої борги, і податківці, тому що квітневий план за рахунок цих коштів виконали.
Та засекречування інформації або ж порційне подання напівправди однозначно дають чіткий сигнал суспільству – ситуація погана. Першим симптомом, як пише директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин, стала відмова від подачі Держкомстатом щомісячних показників динаміки ВВП. Унаслідок цього вперше за всі роки незалежності держава не отримала оперативних консолідованих даних щодо економіки в цілому. Для всіх останніх українських урядів зростання ВВП було одним із головних козирів. Тепер воно стало чи не найбільшим каменем, який може затягти Кабмін на дно політичного небуття.
Із березня державною таємницею стало й щотижневе оприлюднення інформації про виконання бюджету Держказначейством. Робиться це з однією простою метою – аби не так чітко впадало в око, скільки грошей друкується. А отже – якою буде інфляція. Хоча цей показник завжди інтерпретувався найширше. Відтак такі поняття, як споживчий кошик, мінімальний прожитковий мінімум, реальна купівельна спроможність, стали тільки невичерпним джерелом анекдотів, а не соціальним інструментарієм.
З травня, цілком імовірно, з’являться й нові секрети. Бо вже в березні уряд заявив, що падіння економіки зупинилося, криза досягла дна і навіть є 8 % зростання до показників лютого. Щоправда, скромно змовчавши, що березень довший за лютий, у відсотковому співвідношенні аж на 11 %. А з огляду на кількість травневих вихідних, показники до квітня можуть бути геть непрезентабельними. Хоча тут уряд може перейти до інтерпретацій порівняння різних періодів із іншими різними періодами – і не обов’язково співвідносними. Наприклад, порівнювати весняний місяць із осіннім. Головне, аби картинка виглядала гарно.
Окрема велика таємниця, у якій, за логікою, мали б бути зацікавлені лише власники банків, полягає у державних секретах вкладання запозичених країною коштів у фінансові структури. Незважаючи на чимало поламаних між президентською й урядовою владою списів, умови й критерії фінансових вливань окремим банкам так і залишаються таємницею. А людям, наприклад, повідомляється: відтік ресурсів із банківських депозитів припинився! Особливо по-єзуїтськи це звучить для тих, хто влаштовує голодування, бере заручників, погрожує самогубством із вимогою віддати депозит.
Щонайменше такі дії уряду не дають можливості бізнесу самотужки витягати державу з кризи – як знайти вихід із темної кімнати? Якщо ж дивитися на ситуацію з політичної, а ще більше – світоглядної ідеології самої Тимошенко, не виключено, що при потребі вона знайде спосіб й аргументи повернути в реалії призабуті з радянських часів поняття конфіскації й націоналізації. Прообраз цього з минулого – ситуація з газом "РосУкрЕнерго" за принципом: "було ваше – стало наше". Приклад із сьогодення – скандал із телеканалом "Інтер".
Весь світ нині лікується від кризи. Порада ж нашої головної лікарки, Тимошенко, зводиться майже до анекдоту: "Що? У вас температура? То не міряйте – її й не буде!"