Старшина-піхотинець із Закарпаття пройшов крізь пекло війни і дивом залишився живим

"ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ ЗУСТРІВ У ЦЕНТРІ ПРАГИ..."

"20-річним юнаком був насильно мобілізований з рідного Буштина в угорське військо і потрапив воювати на Східний фронт. Але, як ревний учасник "Пласту", я не забажав служити зайдам і чужинцям! Тому вже в перші дні призову разом із Степаном Грундюком, Михайлом Матіком із Перечина, Василем Цьокою із Хуста особисто організував сміливу втечу з гортіївського війська, - згадує 88-річний сивочолий ветеран. - Уночі нам вдалося перейти складну й надто небезпечну ділянку фронту, а відтак стати бійцями третьої бригади Чехословацького корпусу генерала Людвіка Свободи".

Разом із своїм взводом старшині Дмитру Лукачу довелося відтак воювати на Дуклі, визволяти міста Пряшів, Левачу, Попрад, Оломоуц, постійно знаходитися в пекельному фронтовому горнилі на передових позиціях.
"Досі добре пам'ятаю, з якими неймовірними зусиллями і великими людськими втратами мій взвод визволяв місто Святий Мікулаш, - розповідає Дмитро Лукач.

-Саме в тій живій* м'ясорубці Під шквалом куль і снарядів я виніс із поля бою свого земляка-тячівця, великого життєлюба Петра Чернявця, котрий через дві години потім помер у віськовому шпиталі від важких поранень. Але наступного дня мене самого було поранено осколком снаряда в голову й руку. Два місяці довелося пролежати в шпитальному ліжку. Лікарі хотіли мене "списати" як інваліда, але я домігся того, що знову повернувся в бойовий стрій рідної військової частини".

"Добре пам'ятаю і до свого скону не забуду той світлий світанок 10 травня 1945 року, коли з гучномовця почув таке бажане "Перемога!". Уже в обід гордо й почесно я марширував в одному строю разом із французькими, англійськими, американськими вояками центром Праги. Береги ріки Влтава були уквітчані косицями й прапорами переможців-визволителів".

Після війни старшина Дмитро Лукач був демобілізований із війська і повернувся додому. Маючи неабиякий талант і потяг до точних наук та розрахунків, пішов працювати інспектором райфінвідділу, а 1960 року став секретарем Тячів-ської міської ради. В березні 1963 року його було запрошено на посаду головного бухгалтера райгазети "Дружба", де Дмитро Васильович відтак пропрацював цілих 40 років. Його трудовий стаж складає в цілому 60 років...

І В МИРНИЙ ЧАС У ВЕТЕРАНА ВИСТАЧАЄ СЕРЙОЗНИХ СПРАВ

Та які б повсякденні справи Дмитро Лукач не виконував, завжди ставився до них надто сумлінно й серйозно, чим заслужив шану й повагу. Мабуть, тому 150 си-вочолих добровольців і ветеранів війни Тячівщини 9 років тому довірили йому очолити районну організацію добровольців та учасників Другої світової війни.

- Які життєві віхи для вас найдорожчі? - питаю ветерана.

- Я й гадки не мав, що колись мене особисто прийматиме і зі мною розмовлятиме чеський президент Вацлав Гавел. Це відбулося у травні 1995 року під час святкування 50-ліття Перемоги, - каже пан Лукач. -Президент нагородив мене "Бойовим Хрестом Слави".

Через скромність Дмитро Лукач не сказав також про те, що минулого року закарпатських ветеранів війни в Національному палаці "Україна" вітав Президент України В.Ющенко. Голові ветеранів Тячівщи-ни Д.Лукачу він вручив офіцерські погони із званням "капітан запасу" та іменний годинник...

У святковий День Перемоги Дмитро Лукач одягне традиційний костюм, на лацкані піджака якого виблискуватимуть 25 бойових та урядових нагород - "За мужність", "За визволення Праги", орден Великої Вітчизняної війни першого ступеня... Разом із дружиною Оленою, доньками Марійкою й Маргаритою, трьома онуками піде в міський парк до братської могили, щоб покласти букети квітів. Тячівці надто пишаються тим, що пан Лукач стояв у перших лавах визволителів рідної землі від фашистської коричневої чуми, боровся за мир, волю і щастя для прийдешніх поколінь.

Теги: День Перемоги, 9 травня, Тячів, Дмитро Лукач, Велика Вітчизняна війна

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати