У Мукачеві в середу прощатимуться з полеглим на війні з росією Петром Павлюко...
На Курщині поліг 25-річний Василь Дзюба з Задільського Нижньоворітської грома...
В Ужгороді підпалили Audi A6 (ФОТО, ВІДЕО)...
На Запоріжжі поліг 55-річний стрілець 128-ї бригади Володимир Сухан із Поляни на ...
На Донеччині поліг Михайло Лендєл з Броду Іршавської громади (ФОТО)...
У понеділок в Ужгороді прощатимуться з полеглим захисником Ігорем Козелом (ФО...
У Мукачеві в середу прощатимуться з полеглим на війні з росією Петр...
Вівторок, 3 грудня 2024
Бен Ладен із Закарпаття
Андрій Любка. Тероризм: Навчальний посібник: Вибрані поезії. - Львів: ЛА Піраміда, 2008. - 104с.
Отже, насамперед, що таке тероризм? Тероризм це дії, що викликають страх, паніку тощо. Відповідно до цього Андрій Любка і його книга поезій "Тероризм", точніше вірші, розміщені у котрій, мали б навіювати жах і замішання. Як видно із текстів, жоден вірш не має практичного відношення до поняття тероризму, хоча б суто літературного. Бо мріяти "створити терористичну групу" й "зривати підземки" наразі так і залишились мріями. Кров у текстах і кров на руках – речі абсолютно не ідентичні. Самоназва тут скоріш за все слугує такою собі фішкою, розрахованою на приваблення, передусім молодого читача. І варто зазначити, що авторові це вдалося. Бо ж тероризм чи не найпорулярніше слівце із сучасного лексикону. Куди не глядь, куди не плюнь – усюди тероризм. А тут ще й "навчальний посібник" – цікаво, може там навіть написано як вибухівку в домашніх умовах сконструювати?!
Тепер щодо текстів. Вірші, "конечно", свіжі, проте зеленню так і пре. Добре це чи погано, час покаже. Юний терорист Любка, чи як зове його О.Луцишина "закарпатський Овідій" здається не те що записував, "запечетляв" у кожному вірші коли і з якою дівкою трахався, а й як і коли сидів у туалеті із книжкою в руках, в той час коли Тичина з Рильським чекали на нього у гуртожитській кімнаті.
Юнацький максималізм пре з Любки "наче полюція". Вочевидь молодеча стурбованість дається взнаки, що й позначається на віршах, де раз за разом то менстурація заважає злягтися, то находить на думку "заборонена мастурбація". Не хочеться оповідати, бодай критично, усі статеві пригоди автора, але скажу, що така поезія не для чистих серцем, можна обмазатись. "Кожного дня одне й те ж саме" , "Отак і проходить життя, кожен раз залишаючи зарубку на давно не потрібному члену…". Що тут можна додати.
Ну "люблять" молоді поети, вслід за Жаданом, Ісуса. Дуже часто вимовляючи це ім’я (не кажучи вже про колаж на головній сторінці) поет навіть не усвідомлює до чого спричинюється. Але дану любов навіть не можна віднести до цієї категорії, де говориться, що люблять тільки устами, але не серцем. Але це вибір сподіваюсь усвідомлений. Коли дочасна слава, виходить, дорожча за життя!
Своєрідно змальовується автором Національна спілка письменників у однойменному вірші. Де на завершення констатується і о боже за ціле життя не написати нічого путнього. Цікаво, чи Любка, у даному випадку мав також і таких письменників як Віктор Неборак, Андрій Курков, Іван Андрусяк, Сергій Пантюк etc.
Вірші наскрізь автобіографічні. Не мудрено, як кажуть кацапи, Андрій Любка любить славу, і здається її улюбленець. Післямова Т.Прохаська до книги це круто, щоправда не зле було б ще додати й передмову Ю.Андруховича.
Головний ліричний герой Любки це, звісно, пацан із "слюнявим прутнем", "спраглий коханець нових злягань". Такий герой це майже як Бонд, Джеймс Бонд. Дівчатам це подобається, мається на увазі публіку у віці до вісімнадцяти. Щось на зразок Юрка Юрченка періоду середини дев’яностих. Малолетки (німфетки) просто готові кидатися, мов на амбразуру, на такого роду поезію, уважаючи за справжній кайф пити пиво і читати вголос заплетені у вірші матюки а-ля Любка. Можливо саме у цьому й полягає "тероризм" автора.
Автор передусім цікавий тоді коли ставиться більш-менш серйозно до поезії. Вряди-годи це можна спостерігати у таких віршах як "Терновий вінок", "Зупиняючи ріки", "Циганська віра", "ми не зійдемось більше у танці…" тощо. В усьому іншому пристуня екстравагантність, епатажність. Хоча можливо десь є приховане загравання із публікою, передусім вищезгаданою, специфічною, але головне і найперше це те, що автор пише так як живе і думає, принаймні це щиро.
Любка як поет, безперечно, цікавий. Тут я, сподіваюсь це помітно, пишу не про поезію автора "Тероризму" як художню цінність, я її не оспорюю (метафори, образи хай навіть і в словоблудстві чудові), ідеться передусім про моральну (хоч і суб’єктивну) візію даних текстів. Звичайно, з часом він виросте із періоду різного роду стурбованостей, притаманних перехідному віку, й, сподіваюсь, можна буде спостерігати більш вистояну і дорослішу поезію автора. Де вірші будуть не "невдалі спроби самогубства" , а принаймні вдало осмислені будні життя.
Цікаво зауважити як поет сприймає любов. Любов за Любкою це "пояс джихада" , "самозречення самоспалення і самовбивство" . Любов як "коханка смерті" із котрою автор "стежку смерті тричі вночі минав". В любов , каже Андрій Любка, як у смерть, нема вороття. Але блін невже так може писати людина, для котрої любов це лише поповнення "державного реєстру" . Ніколи не повірю! "І за те, що я дихаю, бачу, за те, що я тут / Хоча наше життя – вокзал і фастфуд, / За те, що живу, і за те, що пишу, / За хороші фільми, нормальну траву, / За тебе включно, за наше життя, / За всю цю музику без кінця, / За цю от сцену і за цей мікрофон, / За мій розряджений телефон, / За твою смс: скоро прийду, / Боже, дякую! Тарас Прохасько говорячи про любов у текстах автора каже, що так може писати (тужити) той хто знає багато любові. Хоча, звісно, коли минає, як і зрештою усе на світі, любов, тоді доводиться купувати і її, бодай на "дві години" у першої-ліпшої гейші.
Якщо говорити про Любку у контексті сучасної, зокрема молодої поезії, то його з’ява в літературі викликала масу позитивістських емоцій. Це насамперед, як уже згадувалось, свіжість сприйняття життя, яскраве, хай і обплетене у словоблудстві, вираження власних емоцій та переживань. Поезія Любки не носить на собі прямий відбиток жаданівського епігонства, хоча подекуди і тут трапляються очевидні впливи: Так відступало твоє дитинство – ставився голос… / Так бігло життя неначе полівка.
Ще одне. Молодий Любка ставить поруч себе (саме так – не себе поряд) класиків української літератури. Мовляв питання "третім будеш" тут звучить абсолютно риторично. Де у зв’язці Рильський-Тичина обов’язкоово відтак має бути канонізований сам автор "Тероризму". Для котрого Шевченко не більш як співбухач і вдумливий слухач його поезії. Не кажучи вже про Леніна, на чиє "світле" ім’я "в контексті колумбійських революціонерів" рівняється комсомолець від літератури і майбутній "хрестоматоносець" Андрій Любка. Залишається сподіватись, що невдовзі котрась із поважних установ, можливо це буде відділ по боротьбі з тероризмом СБУ, висуне книгу поета на здобуття Нобелівської премії у галузі якщо і не літератури то принаймні миру це точно.
Петро Гнида, "Буквоїд"
01 травня 2009р.
Ділитись
На головну
Версія для друку
Переслати
НОВИНИ: Культура
» Всі новини
© 2003-2024 Закарпаття онлайн Beta