Закарпатські заробітчани святили паску у Римі біля греко-католицького храму Святої Софії

Великдень за східним обрядом – найдорожче свято для українських мігрантів в Італії. Кілька тисяч вірних зібралися у Римі біля греко-католицького храму Святої Софії, щоб послухати Службу рідною мовою і розговітися у колі земляків.

Незвична для квітневого Рима прохолодна дощова погода не завадила святкуванням і майже не зіпсувала настрою. Моя співрозмовниця 67-літня жінка сказала: "Я прийшла сьогодні до церкви з дуже піднесеним настроєм. Погода погана, але настрій гарний, тому що святимо паску, це по-нашому, по-українськи. Трохи сумно, що святкую не зі своїми дітьми в Україні".

Яскраві вишиванки та гарно оздоблені кошики заполонили церкву і подвір’я довкола неї. Під дахом парасольок дістатися до місця освячення пасок було не просто. Одна українка поділилася враженнями: "Так багато людей біля церкви, така метушня створилася, ми йдемо до священика, просимо, щоб поблагословив. І, як уже поблагословив, тоді наступило таке розвантаження, ніби Боже благословення увійшло в душу. Христос Воскрес!".

Свято Воскресіння Христового люди відзначають далеко від дому, та родинне коло у чужому краю їм замінює церква. Як зауважують греко-католицькі священики, у великодній період багато вірних приступають до святої сповіді, і це найголовніша традиція, яку мігранти перенесли з України.

Традиція на чужині не вмирає. Чоловік із Закарпаття розповів: "Ми прийшли посвятити паску, це наше свято, хочемо бути разом з Богом, з нашою церквою. Я до кошика поклав паску, яку спекла дружина в Україні і мені сюди переслала, потім звичайно, крашанки, ковбаса, хрін. Все українське, жодного італійського продукту. Я вже скільки років тут, так і мої товариші, ми ходимо тут, але душею ми вдома, де мої діти, моя дружина, де моя земля".

Після обряду освячення пасок розходитися не поспішали. Біля церкви під деревами, ховаючись від дощу, гуртувалися компаніями і розкладали посвячене, щоб разом розговітися. Великоднє застілля готують у складчину: кожна господиня приносить щось своє до спільного обіду.

Я наблизилася до жінок зі Львова і поцікавилася, чим багатий їхній стіл на траві: "Ми готуємо все так, як в Україні: і яйця, і ковбаска, і хрін. Крашанки фарбуємо лушпинням з цибулі. Але це лушпиння збираємо півроку, бо італійці жовтої цибулі не їдять (сміються). Бачите обов’язково все у кошику, рушничок вишитий, наша традиція тут не вмирає".

Майдан біля церкви Святої Софії гомонів привітаннями, теплими посмішками і дитячими голосами. Обійми земляків і почуте рідною мовою "Христос Воскрес! – Воістину Воскрес!" підбадьорювали дух, можливо, аж до наступного свята, щоб знову побути разом у єдиній великій родині.

Теги: Воскресіння, Великдень, крашанка, греко-католицький, церква, мігрант

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати