У закарпатській церкві служить племінник президента Гуцульської республіки

Ніколи б не подумав, що, побувавши у невеличкій ясінянській церківці обабіч траси Рахів–Івано-Франківськ, зможу відчути себе на місці, де перетинаються цілі історичні епохи й два світи – церковний і світський. Кінець дев’ятнадцятого, багата на історичні події перша половина двадцятого століття й нинішні, третього тисячоліття, часи, тут лучаться воєдино. Погодьтеся, аби племінник президента Гуцульської республіки правив нині недільну службу у храмі, збудованому нащадками відомого закарпатського християнського подвижника Алексія Карпаторуського, мав бути Божий промисел. Хоч це не виглядатиме так дивно, коли знати, що й саме селище – місце багатьох непоясненних подій.

Іван Струк і Божий знак

 Ясіня, як і решта близьких до неба гірських сіл, – богобоязливе. Навіть попри те, що тут майже десять тисяч населення, 12 церков, у яких моляться ясінянці, – таки немале число. Але, незважаючи на різну конфесійну належність, віряни живуть мирно.

"Хвалити Бога, не маємо з цим проб­лем, люди не б’ються на церквах, не сваряться, – каже отець Іоан Лофердюк, котрий править недільну службу у новозбудованій каплиці-церкві. – Православних храмів достатньо, греко-католики вже мають одну свою церкву, а ще моляться почергово з православними у Струківській божниці".

Дерев’яна п’ятиз­рубна Вознесенська церква, більш відома як Струківська, – архітектурний шедевр Ясіня. Збудована без жодного цвяха 1824 року, вона дотепер збереглася у дуже доброму стані. Храм цей у селі шанують, а пагорб, на якому височіє, вважається священним.

За місцевою легендою, його збудував вівчар Іван Струк з удячності Богу за спасіння своїх овець. Нібито восени, переганяючи отару, він потрапив у завірюху, вирішив її перечекати, але худобу стала оточувати численна зграя вовків. Чоловік зрозумів, що тут йому не вижити. Швидко збудував огорожу з ясеня, зігнав туди овець, а сам пішов додому. Аж навесні наступного року повернувся до цього місця. І знайшов худобу з приплодом: стрижки вижили, обгризаючи взимку кору ясенів. Струк повважав це за Божий знак й оселився тут. На честь чуда збудував каплицю, на місці якої  1824 р. з’явився дерев’яний храм. Дослідники дерев’яних церков Закарпаття припускають, що від первісної божниці залишилося лише декілька ікон, можливо XVI ст. Але найцікавіше, що збереглася й така, де зображений Іван Струк зі своїми вівцями.

Біля церкви стоїть 11-метрова дзві­ниця, зрублена з ялинових колод. Переповідають, що вона була перенесена сюди 1895 р. з місця знищеної пожежею церкви в північній частині селища. На верхньому одвіркові зазначено дату її спорудження – 1813 р., тобто дзвіниця старша за нинішній храм, поряд з яким стоїть. До речі, задавши в Інтернеті пошук зображення Струківської церкви, я натрапив навіть на старовинні чеські марки початку століття з її зображенням. І тоді, й тепер церква, без сумніву, найцінніший архітектурний шедевр селища, його символ.

Великий подвижник з Ясіня

 Однак повернуся від найстаршої церкви до найновішої. Тої, в котрій служить о. Іоан Лофердюк, родич Степана Клочурака. Невисокого зросту, зі світлими гірськими очима – він справжній гуцульський священик. Запитую, чи й дійсно є родичем президента Гуцульської республіки.

"Трохи родина, я його племінник, – всміхається священик. – Він сам родом із Тиси (Чорної Тиси. – Авт.), був нашим першим президентом, написав книгу "До волі". У ній, ті моменти, які тоді переживалися, досить детально й правдиво розписує. Згадує, наприклад, про архімандрита Кабалюка, у пам’ять про якого збудована ця церк­ва-каплиця. У той час про преподобного багато всякого говорили, чутки ходили різноманітні. Так-от, Клочурак згадує, що монах Кабалюк відроджував православну віру, не був змішаний із політикою, а тільки хотів молитися по-православному".

Алексій Карпаторуський народився в Ясіня. Але, як каже мій співрозмовник, бачив, яка неправедна обстановка, і захотів знайти істину. Бог йому її відкрив: у Румунії Алексій познайомився з монахом, що наставив його на вірний шлях. І Алексій пішов на Афон. Там до нього поставилися з великою довірою, дозволивши служити в усіх монастирях, подарували ризи, чашу, антимінс. Також він мав похідну невеличку церковцю, у якій молився і в дорозі на батьківщину.

Повернувшись з Афону, Алексій Кабалюк заходився поширювати православ’я. На Хустщині з його допомогою відродився рух до віри – тоді по 300–400 людей приходили приймати хрещення. "Наша віра у той час була стиснута, бо мадяри не любили її й за неї переслідували, – продовжує отець Іоан. – Марамороські процеси, про які ми нині вже знаємо більше, ніж раніше, Алексію треба було перенести за віру. Саме за віру, а не за політику. Він у політичні справи ся не мішав. Мусив перетерпіти й побої, й ув’язнення, і суд. Усе це приймав смиренно, покірно, витривало, мужнім був до кінця свого життя".

Алексій Карпаторуський і помер на Хустщині. Між Ізою й Нанковом є так званий присілок Карпутлаш. Там зведено храм, у ньому правлять богослужіння, там зберігаються і мощі преподобного. Вони, як свідчать записи у спеціальному журналі, який тут ведуть, допомогли зцілитися багатьом людям.

Племіннику президента – від Президента

 "Тут, у Ясіню, – саме так отець Іоан, як і всі місцеві мешканці, відмінюють назву селища, – живуть родичі Кабалюка – брати Антон і Едуард Зелінські. Вони постаралися, аби пам’ять про преподобного Алексія Карпаторуського в його рідному селі не згасала. Збудували цю церкву-каплицю, де ми правимо богослужіння. Люди ходять молитися, відзначаємо пам’ятні дати – його народження, посвячення, день смерті. Якраз недавно, у березні, відзначали 10 років із часу віднайдення його мощів".

Невеличка церква-каплиця дуже гарна й зовні, і всередині. Едуард Зелінський розповів, що іконостас виготовили грецькі майстри, яких спеціально запросили з Києва. А розмальовувала місцева, рахівська художниця Василина Зейкан. Вона, до речі, – також родичка Кабалюка.

Цікаво, що в недавно зведеному храмі вже побував Президент України Віктор Ющенко. Сталося це в серпні минулого року, коли він приїжджав до Ясіня закладати капсулу у фундамент одного з будинків для людей, що постраждали від повені. Поряд із церквою якраз виділили місце на хату жінці, від якої вода забрала житло. Отець Іоан освятив місце майбутнього будинку, а відтак запросив до храму Віктора Андрійовича.

"Він зайшов, не відмовився, ми по­говорили, – пригадує священик. – Мене, чесно  скажу, він уразив. Бо наші можновладці й близько не знають так зайти в храм, так поклонитися, так прикластися до ікони, як Президент. Тут були всякі люди, не хочу їхніх прізвищ називати, але вони не так поводилися. А цей чоловік, заходячи в храм, має почуття побожности, розуміє, що в дім Господній уступає".

Віктор Ющенко подарував Іоану Лофердюку пам’ятну монету, випущену до дня його інавгурації. Священик спочатку подумав, що Президент тільки її показує. "Він подивився на монету і сказав сумно наче сам собі: "Як я виглядав тоді, і як  тепер", – пригадує отець Іоан. – Я подивився на неї, хочу йому повертати, а він: "Ні-ні, я вам це дарую". Я з несподіванки аж закляк. Удячно подарунок прийняв і дома його зберігаю. Ось і такий був момент у моєму житті, що я на старість і того ся сподобив".

...Ясіня мені здалося незвичайним місцем, у якому відчувається Божа ласка. І навіть торішня повінь на те є підтвердженням: бо ж кажуть, що випробування дається тому, кого Бог любить. Це місце з правдивими легендами, невипадковими історичними збігами, сильними духом людьми. І, що дуже важливо, нащадками, котрі пам’ятають та шанують своїх предків.

Теги: Ясіня, Гуцульська республіка, церква, Президент, священик

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати