— Почнемо із гучної заяви вашого колишнього колеги з „Волині” Кварцяного про те, що „Закарпаття” пропонує гроші клубам, які грають із нашими безпосередніми суперниками...
— У нас багато заздрісників і недоброзичливців: клуб не грає — кленуть на чім світ стоїть, заграли — так треба видумати причини — всі крім ігрових. Кварц просто заздрить, бо його пресує керівництво, от і треба чимось виправдатися. До того ж моя команда нагорі й змагається за вихід до еліти, а його... Та й не моя то справа чужі теревені осмислювати. Клуб подав протест у ПФЛ. От хай і судяться.
— Ну, Кварцяний був завжди мастак щось утнути. А як пояснити вашу поведінку в Дніпродзержинську (про ситуацію з двома пальцями. — Авт.)?
— Ми програвали по ходу матчу, з трибун і звучало і летіло, і пальці середні показували... Однак зрівняли рахунок і вирвали перемогу. Стало ще гірше — мене просто дістали, і по завершенню показав їм два пальці... Що ж тут такого: це я мав на увазі два голи, які ми їм всунули! Просто вони не так зрозуміли.... (усміхається).
Зігралися, зібралися і начхали на скептиків
— Дивно, що підйом „Закарпаття” з низів почався після того, як клуб почали тягати по прокуратурах: це така специфіка — всім бідам на зло? Нагадайте собі „революційні події на „Авангарді”.
— Не знаю, як тоді, а зараз це справді ще сильніше мотивувало команду. Простіше кажучи, ми доводили, що нам начхати на всі негаразди: однаково здобудемо результат. От і наздогнали „Оболонь”, яка мала 10 очків відриву.
— Які ж тоді ігрові критерії такого переможного спурту?
— Все просто: Атмосфера всередині хороша, бажання є, сплав молоді й досвіду також. Єсін, Чижевський, Браїла змогли повести молодняк за собою. Вкоренився у воротах Бабенко. До речі, дуже хочу, щоб заграв перспективний закарпатський кіпер Надь. Ну і, нарешті, підправили атаку: Бурий, Постолатьєв, Подробаха, Нестерук і Бундаш, котрий грає під нападаючими.
— Ви вперше поставили нашу колишню зірочку на цю позицію...
— А що, не пішло на користь? На мою думку він там розкривається по новому і забиває не менше.
— Які справи у нашому лазареті й чому протягом сезону знову і знову приходять новачки?
— „Зломався” форвард Подробаха — тренується за індивідуальною програмою і пропустив уже 4 гри. Розраховували на виздоровлення Едді Домбрає (чорношкірий хавбек), однак його ще турбує коліно. Та й травмованого Микуляка не вистачало. Щодо новачків... Не подумайте, що забобонний, однак життя навчило: не скажу ні слова. Тільки порадієш, що прийшов — на наступний день він вже контракт деінде підписує...
— І все-таки, новачки йдуть, а це означає, що щось не влаштовує, або команда перебудовується...
— Тепер треба думати трошки наперед і на кожну позицію мати по кілька добротних кандидатів. А тоді шліфувати одних, підтягувати інших, аналізувати, хто краще відпрацьовує на тренуваннях... Я нині тим і займаюся. Вже рік маю футбольну тюрму: то „Камелот”, а тепер Сторожниця. Живу сам, маю ручку, папір і план на підготовку в голові: вечорами пишу, думаю, як краще втілити задуми, вдень збираю колектив і муштрую... Так, нервуюся, бо знаю, що можуть краще. Деколи „гавкаю” на них, але загалом переживаю за всіх, хочу аби були першокласними гравцями.
— Ви самі колись казали, що будуватимете закарпатський клуб, однак в основі все більше приїжджих...
— Це закарпатський клуб. Тисячний раз повторюю. Тут грають місцеві вихованці, хто в основі, хто під нею: Бундаш, Микуляк, Дано, Корнутяк, Надь... Що вам ще треба? Беру молодих — погано бо зелені, досвічених — погано, бо застарі, хороших беру — не добре, бо чужі... Так Роналдіньйо до нас не піде, а свого поки що немає.
— Вже думаєте про вишку, готуючи команду?
— Ні. Нам ще о-го-го як далеко до цієї думки. Спочатку треба вийти з першої. З іншого боку, в мене великий досвід вищих дивізіонів і у нас, і за кордоном, тому намагаюся підтягувати до того рівня тих, хто є. А хто залишиться, якщо вийдемо до еліти — не берусь загадувати.
— Чи покращилися інфраструктурні умови, на які ви неодноразово нарікали?
— Можна сказати, що так. Вже видно, що ми не всім зовсім байдужі. До чогось довелося звикнути. Однак наразі вважаю, що головна біда — вболівальник, який колись жваво підтримував клуб, а нині...
— А не думаєте, що причиною є час гри — 14.00-15.00. Це ж серед тижня та ще й в робочий час!
— Мусимо ставити такий початок на „Авангарді” через проблему з освітленням. А те, що в середині дня... Так невже забулися ті часи, коли тікалося на футбол з уроків, відпрошувалися з роботи, гнали машину по 100-200 км? Втечіть, прийдіть, покричіть, а ми намагатимемося зі всіх сил зробити так, щоб ви не даремно тікали! Вірите чи ні — я став фанатом закарпатського футболу і хочу, щоб тут було щось справді гідне поваги. Не напишете цього — взагалі нікому більше інтерв’ю не дам.
Довелося написати.
Ростислав Рогожа, "Старий Замок "Паланок"
16 листопада 2006р.
Теги: