Закарпатський Рахів - "гуцульський Париж"

Зараз у Рахові мало сучасних європейських будівель. Навпаки, там можна побачити ще радянські пам'ятники, застарілі магазини, недіючі кінотеатри.

Але це не псує загального шарму маленького містечка. У період входження Закарпаття до складу Чехословаччини Рахів називали "Гуцульським Парижем". Навіть сьогодні місто зустрічає туристів маленькими затишними вуличками і старими будиночками, шарм яких чимось нагадує столицю Франції.

На вулицях можна почути кумедний гуцульський акцент, незрозумілу говірку, іноземні мови. Не дивуйтесь надто, адже з 17 тис. жителів тут, окрім українців (76%), проживають угорці (12%), росіяни (5%), а також німці, чехи й словаки, поляки й італійці, білоруси, євреї і навіть роми.

Однією з "родзинок" міста є мінеральна вода. Гуцули називають її "буркут". Смак у цієї води дуже оригінальний, відчувається легенька газованість і присмак заліза. Біля джерела в урочищі Буркут завжди людно, сюди приходять і туристи, і місцеві жителі.

- Ви не набирайте воду з собою, її треба пити тут, - радить жителька Рахова. - Коли вона постоїть кілька годин, то утвориться осад, вода втратить увесь смак.

Саме урочище є природним амфітеатром. Тут щороку проходить знаменитий фестиваль-ярмарок "Гуцульська бринза".

А неподалік Рахова, біля села Ділове, розташований географічний центр Європи.

Історії цього місця

Давним-давно жив дуже сміливий і сильний опришок Олекса Довбуш. Він мав побратимів, з якими забирав гроші від багатих панів і допомагав бідним людям. Боялися пани Довбуша. Довго думали, як не допустити опришків до своїх багатств і вирішили біля Сегету вимурувати величезну пивницю. Зробити залізні двері, виставити варту і позносити туди своє золото. Зробивши все це, пани були впевнені, що вже ніхто не загрожує їхнім багатствам і лягли спати спокійно.

Але через таємних розвідників дізнався про пивницю Довбуш. Зібрав своїх хлопців і говорить: "Чого ходити від пана до пана, коли всі гроші в одному місці?!"

Пішов народний месник зі своєю ватагою, розігнали вони варту, розбили двері і забрали всі багатства панів. На півдорозі до Чорногори вирішили перепочити. Там і рахували гроші, що забрали з пивниці у Сегеті. Потім те місце так і назвали Рахів, від слова рахувати.

Інша легенда розповідає, що Рахів отримав свою назву навіть раніше. Першим поселенцем у цих місцях, згідно з цією версією, був кріпак Джурджук із Галичини. Було то ще до монголо-татарської неволі. Село розросталося, і люди жили спокійно, але тут почули вони про наближення орди - вирішили об'єднатися. Саму справу горяни полагодили швидко, але не могли дійти згоди, як же назвати спільне поселення.

- Що ви стільки рахуєтеся та рахуєтеся, - сказав після довгих суперечок молодий легінь Михайло Ворохта.

Люди запропонували придумати назву йому.

- Коли ви так рахуєтеся, то ви - рахівці, - відказав він. - А село нехай Рахівцем зветься.

На тому й полагодили. Згодом назва перетворилася у сучасну - Рахів.

А через деякий час Рахів захопили угорці. Цікаво, що містечко вони називали Мезевом, тобто Полем.

Як туди дістатися

Прямого поїзда із Тернополя до Рахова немає, але можна доїхати з пересадками. Поїздом "Шепетівка-Івано-Франківськ" можна виїхати з Тернополя близько 22.00. Зранку ви прибудете в Коломию. І вже звідти потрібно пересісти на поїзд "Коломия-Рахів". Дорога обійдеться десь у 30 гривень. Трохи дорожче коштує доїзд автобусом - 51 гривень коштуватиме квиток на автобус "Підволочиськ-Рахів", який відправляється о 8.50 з Тернополя, з міжміського автовокзалу.

Кому варто їхати

Рахів слід відвідати любителям старовинних містечок і древніх карпатських легенд. У місті сподобається усім, хто обожнює гірські краєвиди, але не любить дряпатись гірськими схилами. Смачнюча мінеральна вода, чисте повітря і гостинні люди чекають на кожного мандрівника у "Гуцульському Парижі".