СУТНІСТЬ ВІДСУТНОСТІ

Яке було моє здивування, коли серед цілої сотні видатних українців я не побачив жодного закарпатця! Жодного! І де ж справедливість?.. Так, ми – наймолодша область. Так, Ужгород – найменший обласний центр. Так, нас за Карпатами усього 2,5% від загальної чисельності. Але все-таки два закарпатські писки мали там бути
згідно нашого проценту біомаси!

Далі я сів і твердо задумався. А кого би ми могли там надрукувати? Хто у нас є такий, кого знає вся Україна? Про кого читають у підручниках з історії, літератури, географії, мистецтва? Кого вивчають у школі? Ото ж бо й воно... -- почухав я потилицю.

З політичних діячів похвалитися можемо хіба Августином Волошином, Президентом Карпатської України. Він, до речі, чи не єдиний закарпатець, постать якого введено в підручники з історії України. Маємо самобутніх письменників – Івана Чендея чи Петра Мідянку. Але чи дотягають вони рівню Стуса, Гончара чи Довженка? Теж саме з художниками: хто більше неньці Україні цінний – Ерделі з Бокшаєм чи Катерина Білокур, Ілля Рєпін чи Казимир Малевич? Хто відоміший у світі -- Іван Піддубний чи Іван Фірцак (Кротон)?

І ось тут підходимо до найголовнішого: наша біда ховається всередині нас самих. Якщо й маємо потужні особистості, то не вміємо донести, розповісти, розрекламувати. Як кажуть у нас про незграбну газдиню: вміла зготувати, та не вміла подати.

Скільки вийшло книжок про Ерделі? Правильно. Жодної. А про Кротона? Дві. То що ви тоді хочете? 98% українцям їхні імена нічого не скажуть. (2% -- це ми. Хоча й на Закарпатті сміливо один відсоток можна скасувати).

І друге у чому ми особливо сильні: це тотальна роз’єднаність. Хто найбільше паплюжив Волошина? Правильно: землячки. Ще донедавна цілі шпальти “народних” газет писали, що це “український фашіста”. Що ж, тепер хай ваші діти читають у “100 видатних українцях” про Олега Ольжича та Олену Телігу.

Галичани чи донецькі об’єднуються, аби проштовхнути свого на загальноукраїнську орбіту, а наші навпаки: назад, Іване, у курячки! Де найбільше бруду вилито на Балогу? На Закарпатті. Інший регіон би тішився, що свій хлопець став четвертою особою в державі, у нас навпаки: від злості ладні вдуситися.

Такої паталогічної заздрості важко ще десь відшукати. Це все від хваленого європейського “індивідуалізму”, а насправді – від обмеженості, провінційності, меншовартості, важкого дитинства і нереалізованих еротичних фантазій.

Чиновники і депутати, художники і “писателі”, сусіди і цімборашки: не заздріть! Невже символом Закарпаття має стати ЖАБА, яка зрештою всіх задавить?

Про нашу присутність у книжці “100 шедеврів України” розповідати не буду. Не хочеться вас добивати...

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати