Закарпаття: Як малятам може допомогти санаторій "Малятко"

Обласний дитячий пульмонолог Володимир Білак

"Як пішла в садочок, то тиждень здорова, три – хвора. Що вже з дитиною робити? Кашляє та кашляє, хай стільки ліків даю, а вітаміни – постійно!" Приблизно такий "репертуар" чуємо від багатьох батьків насамперед маленьких дітей. І зовсім не тішить, що офіційно вперше за останні кілька років наша область поки що не переступила епідемічний поріг грипу. По­перше, медики застерігають: усе ще можливо. По­друге, простуди й вірусні інфекції нині навіть дорослі переносять не легше, ніж власне грип, а що вже про дітей казати.

На розпачливе батьківське "Чому недужають діти?" і "Що робити, аби хворіли менше?" "СЗ "Паланок" відповідав обласний позаштатний дитячий пульмонолог, к. м. н., доцент кафедри дитячих хвороб УжНУ Володимир Білак.

– Володимире Михайловичу, отож насамперед чому?

– У дітей буває період, коли захисні сили організму, зокрема ще незрілі імунна, лімфатична системи, не можуть побороти ту кількість вірусних, бактеріальних атак, яких зазнає дитина, зокрема в колективі – дитсадку, школі. Здавалося б, банальні бронхіти, риніти, тонзиліти, аденоїдити, часто повторюючись, формують хронічну патологію. Уперше такі захворювання лікуються легко, вдруге­втретє­вчетвере – важче, а відтак звичні медикаменти дитині майже не допомагають. Адже  виникає величезне й медикаментозне навантаження, і вірусне, й бактеріальне на ще незрілі захисні системи маленького створіння. До цього додаються негаразди з екологією, неякісне харчування, не завжди сприятливі умови життя – так утворюється своєрідне патологічне коло, яке не дає дитині бути здоровою.

Це коло слід розривати, а для цього – застосовувати передовсім немедикаментозні підходи, які б дозволили відновити механізм самооздоровлення дітей.

– Закарпаття – край без великої промисловості, зате багатий на природні вигоди – гори, ліси. Який стан справ в області щодо захворювання верхніх дихальних шляхів у дітей?

– Загалом щодо бронхо­легеневих недуг показники у нас у 2–3 рази нижчі від середньоукраїнських. Проте все ж маємо дуже багато дітей, які перебувають на межі гострого й хронічного процесу. Скажімо, дитина перехворіла, гострі прояви знято, але ще треба докласти зусиль, щоб недуга не стала хронічна. Для цього потрібні не лише організаційні заходи – наші медики їх уживають – батьки мають зрозуміти: не варто тішитися, що коли дитина кашляє, можливо, й не температурить, то це якось минеться. Бо минеться раз, вдруге вже не так швидко, а потім, замість 10–14 днів, дитина вже хворіє 3–4 тижні, а іноді й місяці. У нас побутує стереотип: коли малюк кашляє, задихається – значить хворий. А якщо не встигає на уроках, на фізкультурі не може пробігти – махаємо рукою: ет, мине.

При першій хвилі хронізації захворювань верхніх дихальних шляхів дуже доцільним є санаторне оздоровлення. Далеко не всі області України мають такі заклади, особливо дитячі. Та й Закарпаття – ніби курортний край, а дитячий спеціалізований пульмонологічний санаторій лише один – "Малятко" поблизу Ужгорода. Тут вироблено алгоритми надання реабілітаційної допомоги дітям із бронхо­легеневою патологією і багаторічним досвідом доведено, перевірено, що вони ефективні.

Допомога дитячому організмові в санаторних умовах надається насамперед немедикаментозна з урахуванням індивідуальних особливостей. Це дозволяє піднести на природний фізіологічний рівень усі органи й системи, зокрема й серцево­судинну, і шлунково­кишковий тракт, унормувати метаболічні процеси, які, на жаль, серйозно страждають, а увага до них нині не є належною, бо потребує серйозних і дорогих досліджень.

Також дуже важливо, що в умовах санаторію дитина роз’єднується з можливим патологічним колом оточення вдома, в школі чи дитсадку.

– При відкритті клініки дитячої дентальної гігієни при стоматфакультеті УжНУ йшлося про те, що профілактика захворювань обходиться лише у 10 % вартості лікування. Скільки зусиль – організаційних, фінансо­вих потрібно для переривання ланцюга, про який ви казали, як порівняти з лікуванням і соціалізацією уже хронічно хворих дітей?

– Точно відсотки називати не беруся, бо в нас ще не повністю усталено відповідні стандарти. Проте є посилання на західний досвід, де страхова медицина дуже скрупульозно рахує, у скільки обходиться хворий у стаціонарі, на реабілітації. Отож закордонні спостереження свідчать, що запобігати хворобам (звісно, ще залежить яким) у 2–3 рази дешевше, ніж лікувати.

– Та й психологічно діти зовсім інакше переносять оздоровчі процедури поміж іграми, заняттями в санаторії, ніж уколи і перебування в лікарні.

– Звичайно, після стаціонару, реанімаційних заходів будь­яка людина, а дитина й поготів, психологічно дезадаптована. Величезна перевага санаторно­курортного лікування ще й у тому, що діти перестають боятися людей у білих халатах. Крім того, контактуючи з такими ж, як вони, бачать, що не все так страшно. І, наприклад, напад бронхіальної астми, який зазвичай супроводжується страхом смерті, тут не має чорних рис, з’являється переконання, що з хворобою можна нормально жити.

Наступна річ, на яку ми тільки починаємо звертати увагу: діти після са­наторно­курортного лікування мають зовсім іншу якість життя. На Заході є таке поняття, а ми тільки починаємо ним оперувати, – йдеться про відві­дуваність школи, успішність, заняття спортом, робота в гуртках, коли дитяче життя насичене. Бо ж коли маля хворіє, то менше буває на свіжому повітрі, а це призводить до нестачі кисню; воно менше рухається, пригнічується, бо не може, скажімо, брати участь у певних заходах, як ровесники.

– Кожному з нас хотілося б, аби дитина не хворіла взагалі. Це можливо?

– Організм дитини побудований так, що, контактуючи, зокрема й з ві­русами та бактеріями, виробляє імунітет. Імунна система продукує захисні антитіла, які при повторній зустрічі з таким же вірусом дозволяють практично не хворіти або недужати легко, без ускладнень. Але при частих хворобах імунна система виснажується, тому дитина не лише постійно недужає – з’являються ускладнення.

– Є вислів: добре там, де нас нема. І багато батьків уважає: осінь­зиму якось би перебути, а влітку обов’язково поїду на море, а там, дивись, дитина переросте і перестане часто хворіти. Це справді так?

– Природно, що батьки хочуть дати дитині найкраще. Так, як вони це розуміють. Але перш ніж везти дитину на відпочинок, оздоровлення, обов’язково треба її показати дільничному педіатру, фахівцю, щоб він дав індивідуальні рекомендації. Адже часто їдуть і на Південний берег Криму, і в Хорватію, чи Єгипет, Туреччину. Треба пам’ятати, що оздоров­лення не буде ефективне у разі різкого перепаду температур: коли з наших помірно теплих умов ускочиш у 40­градусну спеку.

Інший аспект: дитина на короткий термін, 7–10 днів, потрапляє під дію двох неприємних факторів. Насамперед треба адаптуватися до умов, куди приїхали, а період акліматизації триває 4–5 днів у здорової дитини і до 10 днів у хворої. Після повернення – ре­адаптація. Тому оздоровлюватися слід 24, а краще – 30 днів. Зрештою, поїздка на море не означає, що треба відмовлятися від  санаторного лікування у нашій кліматичній зоні. Тим більше, що, скажімо, "Малятко" працює цілорічно і, що дуже важливо, безплатно для батьків – коштом обласного бюджету, а влітку частково ще й завдяки обласному відділенню Фонду соціального страхування.

– Нині через ситуацію на Солотвинському солеруднику ми практично втрачаємо й республіканську, й обласну алергологічні лікарні. Наскільки зростає роль таких закладів, як "Малятко"?

– "Малятко" має можливість частково зайняти ту нішу, що належала природним солекопальням Солотвина. Особливо важливо, що тут можна допомогти дітям 2–6 років, яким шахти взагалі протипоказані. Однак повністю, звісно, замінити ці унікальні заклади не можна, адже навіть природні соляні шахти, але інші, наприклад, в Артемівську, мають зовсім інший мікроклімат, хімічний склад солі. Санаторії, що експлуатують природний фактор, завжди мають більшу перевагу, а в таких, як "Малятко", персонал мусить постійно думати: чим будемо корисні, що можна задіяти.

– Останнім часом, особливо як порівнювати з попередніми десятиліттями, досить добре оснащено обласну дитячу лікарню, багато зроблено, завдяки крайовій владі й у "Малятку". Та що, на ваш погляд обласного пульмонолога, тут ще конче потрібно?

– Дуже добре, що лікарі мають змогу працювати з сучасним обладнанням і методиками. Але у санаторних закладах теж мала би бути якісна діагностична база, адже діти сюди приходять без виразних ознак хвороби, проте не цілком здорові.

Останнім часом і в "Малятку" зроблено багато. Різними фестивалями на широкий загал тут популяризують здоровий родинний спосіб життя. Лише за минулий рік оздоровили майже тисячу дітей, причому чи не кожна третя дитина – з рецидивними бронхітами. Це, очевидно, помітили й журналісти, адже "Малятко" дістало відзнаку Експертної ради працівників ЗМІ як "Лідер року" у номінації "Медико­оздоровчий заклад".

Дуже потрібно зробити на цій базі обласний методичний центр із питань реабілітації, оздоровлення дітей. Знаю, що головний лікар навіть має вже  проектно­кошторисну документацію на лікувально­діагностичний корпус. Якщо не почати фінансування, вона скоро застаріє, і кошти на її виготовлення просто вилетять у трубу. Також украй потрібен корпус, де діти могли б перебувати разом із мамами. Санаторій міг би навіть частково заробляти кошти і, можливо, задовольнити численні звернення прийняти на оздоровлення дітей із інших областей України. Зрештою, згадаймо далекі радянські часи – тоді виїздили за місто на так звані "дачі" цілими дитсадками. І "Малятко" готове брати на оздоровлення цілі групи або ж класи.    

Весь світ не просто лікує, а намагається насамперед запобігати хворобам. І ми до цього прийдемо, хотілося б тільки якомога швидше.

Теги: Закарпаття, охорона здоров’я, діти, "Малятко"

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати