— Однак ці показники не можуть слугувати для нас якимось рівнем, — розповідає начальник головного управління туризму і культури Івано-Франківської облдержадміністрації Володимир ФЕДОРАК. — Адже в 70 — 80-ті роки минулого століття, коли ніхто цілеспрямовано й не працював на розвій туризму як однієї з головних галузей регіональної економіки, область чи не щороку відвідувало більше мільйона гостей. Тож прагнемо, щоб якомога густіші потоки туристів пливли на Прикарпаття звідусіль. Для цього всіляко популяризуємо галицький турпродукт.
— В чому його особливості?
— Важко описати їх усіх. Івано-Франківщина має неповторні, фантастичні можливості для відпочинку як улітку, так і взимку, а отже, й для розвитку туризму. І не лише тому, що понад 70 відсотків її території займає лісиста й гірська місцевість. Безумовно, цей чинник відіграє велику роль у нашій справі. Але не можна забувати про самобутню значущість і низинних районів. Якщо, скажімо, взяти Тисмениччину, Тлумаччину, Городенківщину, то вони привабливі тим, що через них протікає Дністер, а отже, можливістю подорожувати його широким водним плесом на катамаранах та човнах. А ще правий берег ріки порізаний печерами, які досліджують спелеологи й наші фахівці, аби розгорнути тут невдовзі певний напрям активного відпочинку. Власне, вже розробляємо програму «Дністровський каньйон». Також на Тлумаччині є унікальні місця для розвитку дельтапланеризму — тут відбуваються змагання всеукраїнського рівня... Тим-то перший наш обов’язок — інформувати про особливості та цікаві природничі й історичні місця, що ними рясніє край.
— Які ж конкретні кроки робите в цьому напрямі?
— Передусім беремо участь у виставках туристичної продукції всеукраїнського та міжнародного рівня. Лише цього року побували на відповідних форумах у Польщі й Угорщині. А з 11 по 13 жовтня взяли участь у представницькому дійстві «Експо-2006», що презентувало всі турможливості України. Проводимо у цьому ключі й семінари, круглі столи... Співпрацюємо з такими організаціями, як Рада з туризму Карпатського регіону (Наталія Гасюк), Туристична асоціація Івано-Франківщини (Роман Комарницький), обласна організація Всеукраїнської спілки сільського зеленого туризму (Павло Горішевський). Вони активно пропагують прикарпатський турпродукт. У тому числі й через видання буклетів. Зокрема, 2006-го побачило світ декілька їх — не лише про турфірми чи гостинні садиби, але й про музеї, які пропагують цікаві місця.
До речі, в Туристичній асоціації розробили геоінформаційну систему вано-Франківська, де українською й англійською мовами описано всі туристичні можливості міста. Причому розтиражували її на цифрових носіях. і тепер усюди можуть скласти собі правильне уявлення про наше місто. Адже крім суто письмової інформації там є і кольорові фотографії, дорожні схеми-карти, дані про найдавніші будинки, церкви. Тобто будь-який вибагливий турист може ознайомитися з усіма цікавинками обласного центру й вибрати те, що йому найбільш до вподоби. Це посприяє тому, що місто відвідуватиме чимраз більше відпочивальників.
А ще завдяки виграному нашою обласною радою відповідному грантові, сподіваюся, розгорнемо до Великодніх свят 2007-го нові туристично-інформаційні центри у п’яти районах...
— Пане Володимире, недавно вітчизняні ЗМІ поширили повідомлення, що цього року Крим відвідало б значно більше туристів, аніж їх побувало, якби дороги на півострові були належними. Наскільки відомо, ця проблема перешкоджає й розвиткові прикарпатського туризму. Бо хоча в рекламних матеріалах про неї, звісно, не йдеться, інформація про низьку якість наших доріг усе-таки поширюється... Чи щось робиться для усунення цієї перепони?
— Питання доріг — головний біль. Колись австрійці й поляки називали Карпати Галицькою Швейцарією. Та щоби наш край і нині відповідав цій назві, до чого, власне, й прагнемо, потрібно вкладати великі кошти у впорядкування дорожньої інфраструктури. Бо якщо туристичні шляхи не матимуть належного покриття, то сюди ніколи не захочуть їхати ні німці чи швейцарці, ні французи. Останнім часом навіть кияни, проїхавши в Карпатах ділянку не зовсім доброї дороги, вдруге вже й не навертають туди.
Отут нам мала б допомогти держава. Власне, на лютневій нараді в Яремчі за участю колишнього прем’єра Юрія Єханурова ми ці питання порушували. В результаті було дано доручення низці міністерств, зокрема Мінтранспорту з ремонту доріг та побудови мостів на Івано-Франківщині, які поруйнувала цьогорічна стихія. Зрештою, й самі пробуємо щось робити. Але наші наміри впираються у брак належних коштів. А якщо досягаємо чогось, то здебільшого лише принагідно. Наприклад, у зв’язку зі святкуванням 150-річчя Івана Франка вдалося поліпшити дорогу на маршруті Верховина — Криворівня. На це виділено кошти з обласного бюджету, з державної скарбниці. Взагалі, за належного урядового підходу проблему вдалося б розв’язати. Але необхідно розробити програму розвитку доріг і на Прикарпатті чи в тому ж Криму.
— Якщо вже заговорили про бар’єри, то об які з них іще спотикається Прикарпаття туристичне на шляху до Галицької Швейцарії?
— В Україні досі немає законодавства про туризм, у тому числі й сільський зелений, яке мало б регламентувати різні нюанси туристичної діяльності і взагалі слугувало б для допомоги підприємцям, зайнятим у туріндустрії. Проблемним залишається й питання так званого знакування туристичних шляхів. У Карпатах є сотні місць, куди можна дістатися лише пішки. І шанувальників пішого туризму чимало. Скажімо, великий інтерес до мандрів гірськими стежками мають росіяни, а надто ж поляки. Наші сусіди з Польщі зберегли старі мапи, в яких нанесено чи не кожну стежину в наших горах. Звичайно, час уже вніс корективи в території, зображені на тих схемах, але й багато чого в ландшафтах залишилося незмінним. Тим часом в Україні не вироблено єдиної системи маркування туристичних шляхів. Але в нашому регіоні напрацювання є. То один із напрямів роботи, яку започатковано 2002 року згідно з програмою розвитку туризму в області. Активно її здійснює громадська організація «Карпатські шляхи», яку очолює Василь Гутиряк. Він уже має у цьому досвід, який перейняв від польських ентузіастів. А недавно й наші фахівці пройшли в Польщі вишкіл з цієї справи. Польські колеги надали можливість і прознакувати низку шляхів на івано-Франківщині, оплативши ці послуги.
— Якими найвагомішими туристичними турботами жило цього року чи й далі переймається очолюване Вами відомство?
— Профінансували такі молодіжні проекти, як навчально-оздоровчий табір «Веселе літо» на Косівщині, табори «Повстанськими стежками», «Франковими стежками», «Наш дім — Україна». Таким чином надали допомогу Національній скаутській організації «Пласт», Студентському братству, «Осмомислам» з Івано-Франківська, а також спортивним організаціям, які пропагують туризм як здоровий спосіб життя. Реалізували, нагадаю, й цікавий проект з автотуризму «Мізуньська вигода»: водії декількох десятків джипів та інших прохідних машин з різних країн, зокрема з Польщі й Литви, де особливо полюбляють екстремальний туризм, взяли участь у перегонах сотнями кілометрів карпатського бездоріжжя.
Крім цього, підтримуємо проект «Садиби святого Миколая», що його заплановано розгорнути в Косівському районі. Це програма всеукраїнського масштабу, тотожна у своїй царині тому, чим є, скажімо, «Буковель» у своїй сфері. Зокрема, тут має вирости ціле казкове містечко, куди з’їжджатимуться діти не лише на празник свого небесного патрона, але й протягом усього року, діятиме потужний туристично-інформаційний центр... До 1 грудня маємо виготовити проектно-кошторисну документацію з відновлення обсерваторії на горі Піп-івані як у перспективі наукового, навчально-просвітницького, туристично-рекреаційного центру міжнародного рівня.
А ще розробили програму розвою сільського зеленого туризму як надзвичайно перспективного напряму. Невдовзі представимо її на слухання відповідних комісій обласної ради, а потім подамо на розгляд сесії. Варто відзначити і такий проект, як наметове містечко в селі Луквиці Богородчанського району. Нині тут розплановують територію, щоб на одногектарній площі створити туристичний центр, який зможе одночасно приймати від ста і більше молодих людей. Це буде місце проведення всеукраїнських і міжнародних молодіжних таборів, зокрема «пластових», для спортивних тренувань.
Потрібною справою є і створення духовно-паломницького центру в Маріямполі Галицького району. Плануємо звести тут монумент Єднання як символ дружби і співпраці двох слов’янських народів — українського й польського, створити інформаційно-туристичний центр. Взагалі, хотіли б вельми цікаво представити це самобутнє місце, котре ввійшло в історію не лише завдяки своїй назві, яка походить від імені святої Діви Марії, але й тим, що тут приязно співіснували українці, поляки, євреї. Проектом зацікавилися місцеві польська й єврейська громади. Тож незабаром туристи з Польщі та Ізраїлю зможуть відвідувати Маріямполь як неординарний населений пункт.
— Тобто туризм охоплюватиме й духовне життя?
— Саме так. І в центрі ще однієї такої програми — Манявський скит. Духовні проекти всеохопні. Скажімо, монастир щодня відвідує від 200 і більше туристів. Але в тамтешній місцевості немає стільки гостинних садиб, аби відразу прийняти велику кількість гостей. Тому здебільшого вони приїжджають сюди зранку, а ввечері від’їжджають, хоча могли б залюбки побути тут довше. Отож, аби туристично впорядкувати прилеглу до монастиря місцевість, розробляємо спільно з Богородчанською РДА та місцевими підприємцями своєрідну програму.
— Чи вдається й на ділі суміщати туризм із культурою так легко, як їх поєднали на урядовому рівні, що й відбилося в назві управління? Чи ліпше, щоб кожна з цих сфер розвивалася своїм шляхом, не перетинаючись?
— У багатьох наших проектах праця на розвиток тієї чи іншої турпослуги сприяє й культурному поступові регіону. То природно, й тут не потрібно вдаватися до штучних зусиль, оскільки ці сфери — суміжні. Скажімо, на території «Садиби святого Миколая» передбачено розташувати й поселення народних майстрів та центр художніх промислів. Це буде зроблено на виконання відповідного указу Президента про підтримку народного мистецтва та його виразників. І це актуально, бо в Україні зосталося дуже мало осередків української автентики. Якщо, скажімо, років 100 тому на її теренах діяли десятки центрів чорноглинної кераміки, то нині їх зосталося лише два. Один із них — у Пістині на Косівщині. Вже й не кажу про різьбу на дереві, ліжникарство, чеканку. Ці й інші ремесла потребують того сприяння, яке задекларував глава держави. І в кожній області мають думати над тим, як це робити.
Взагалі, проекти з туризму нерідко представляють гостям області доволі різні її грані. Скажімо, фестиваль «Різдво в Карпатах», який ми провели в січні, вважаю, представив наш регіон цікавим у плані як економіки, інвестиційного клімату, туризму, так і культури. І безумовно, що представники з Польщі, Росії, Румунії, Німеччини, інших країн, які взяли участь у ньому, змогли насамперед побачити й почути автентичні мелодії, зимові обряди нашого народу. Це дуже важливо. Бо коли представляємо нашу культуру, то, мабуть, найкраще показуємо гостям своє обличчя й можливості, а отже, й цінності України. Доброю традицією у цьому ключі вже став щорічний фестиваль етнічної музики й лендарту в Шешорах за участю митців із країн Карпатського єврорегіону, а також Франції, СШАѕ
До речі, цьогорічний форум з його 15 тисячами відвідувачів, показав великий інтерес до України, а особливо Прикарпаття. Таким же подвійно значущим дійством став у вересні й «Карпатський вернісаж», який зініціювала Рада з туризму. У фестивалі взяло участь понад 200 майстрів народного мистецтва з України, а більше половини з них становили прикарпатці. Тобто організацією одночасно туристичних і культурних подій надаємо творчим людям можливість заявляти про себе, пропагувати здобутки, розвивати свої таланти. Це логічне поєднання культури й туризму.
Зрештою, під час проведення й суто культурологічних проектів, зокрема міжнародного рівня, принагідно інформуємо про туристичні можливості краю. Приміром, коли обласний ляльковий театр ім. Марійки Підгірянки гастролював у Білорусі та Литві, то працівник головного управління представляв тамтешній публіці й наші відпочинкові проекти. Вже й не кажу, що за підтримки ОДА й Мінкультури і туризму проводимо ремонтні роботи в музеях області як об’єктах культури і туризму. Зокрема, добудували музей І. Франка у Криворівні, відновили хату-гПараски Харук у цьому ж селі, відремонтували літературний музей в Івано-Франківську. Вживаємо заходів для збереження взірців галицької архітектури, зокрема первинного вигляду дерев’яних церков XVI—XIX ст.
— І насамкінець, пане Володимире, як би все-таки Ви оцінили рівень розвитку туристичної галузі на Прикарпатті?
— Наразі Івано-Франківщина належить до першої п’ятірки, нарівні з Кримом і Київщиною, найбільш туристично активних регіонів. А за перспективами залучення туристів вона у трійці призерівѕ У майбутнє ж дивлюся оптимістично. Хоча б тому, що на наших теренах ще чимало неосвоєних місць, незайманих острівків первісної, дикої природи. Багато з них, гадаю, й надалі залишатимуться в інтересах справи у такому ж стані. Адже ці оазиси дуже приваблюють приїжджих європейців, зокрема італійців та іспанців. Вони кажуть, що завдяки їм ми, галичани, надзвичайно багаті первинною красою й енергетичною силою. А взагалі, починаючи від Говерли й завершуючи будь-якою місциною у Снятинському чи іншому районі — всюди можна розвивати різні напрями туризму. І на тривалу перспективу.
"Галичина"
10 листопада 2006р.
Теги: