Ужгородський фольклорист Іван Хланта видав 143 унікальні казки Карпатських гір

В Ужгороді побачили світ "Казки Карпат про тварин"

Цей невтомний, усіма знаний фольклорист, кандидат філологічних наук, доктор мистецтвознавства чимало віддав сил і часу для того, аби ця книга дійшла до читача. Зрештою, він видав понад 70 книг, значна частина яких є цінним фольклорним зібранням.

Беручи до рук цю книгу, передусім, привертає увагу тверда кольорова обкладинка, на якій зображені улюблені дитячі герої казок, про яких читаємо на сторінках видання. Книга чудово ілюстрована. Перед кожним текстом казки читач має нагоду милуватися прекрасними малюнками художника Мирослава Аронця.

"Я рішуче ставлю народну казку недосяжно вище від усіх оповідань, написаних спеціально для дітей освіченою літературою" - цей відомий вислів Костянтина Ушинського починає вступну статтю Івана Хланти. Фольклорист, який зізнається, що улюбленим його жанром народної творчості є казка, пише з любов’ю про ці невеличкі оповідання для дітей. Ще будучи школярем, він опинився у полоні казок, особливо тих, у яких розповідалося про захоплюючі, неймовірні, героїчні пригоди тварин. Тоді майбутній вчений в окремий зошит занотовував цікаві вислови з фантастичних народних оповідань. "Ці своєрідні афоризми постійно супроводжують мене, допомагають зрозуміти світ, його суть, підказують, яке гідне людини місце слід займати у житті", - зазначає Іван Хланта.

Мудрість ось що ще захоплює у казках про тварин. Кожен із нас з ніжністю згадує ті приємні моменти нашого дитинства, коли батьки розповідали казки. Який же великий був тоді політ уяви… Хотілося бути учасником тих подій, про які розповідалося, хотілося особисто побачити тварин, які вміють розмовляти, поспілкуватися з ними.
Події, що відбуваються у казках про тварин, повчальні, служать добрим прикладом для людей у певних ситуаціях. Добро і зло, правда і брехня, справедливість і кривда – між цими поняттями в фантастичних народних оповіданнях чітко простежується межа. Читачу чи слухачу завжди хочеться стати на бік добра, правди і справедливості. Це прагнення є важливим виховним аспектом. Не даремно Іван Франко, який і сам написав немало казок, був переконаний, що "оті прості сільські байки, як дрібні тонкі корінчики, вкорінюють в нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти і чарівної милозвучності. Тисячі речей у житті забудеться, а тих хвиль, коли вам люба мама чи бабуся оповідала байки, не забудете до смерті".
У казках тварини наділені людськими рисами. Вони займаються певним видом діяльності, спілкуються між собою, мріють, товаришують і ворогують…

Кожна тварина має свої особливості характеру і поведінки. Ось, лисиця у казках, і не лише, відома хитрістю, злодійством, лицемірством. Хоч вона й не надто сильна, але згадані вище риси допомагають їй у різних ситуаціях виходити сухою з води. Антиподом лисиці часто є вовк – сильний, злий, але дурний. Через це й страждає, нерідко від хитрощів лисиці. Ось, у казці "Як лис показав вовкові масло", розповідається про те, як вовк хотів з’їсти лиса, бо був дуже голодним. А хитрий лис запропонував йому замість себе масла. Та, щоб дістатися до бажаного продукту, захованого ніби на дні ставка, треба було вихлептати усю воду. Дурість і наївність вовка вражає – він починає хлептати воду, надіючись, що йому вдасться поглинути весь ставок. Якщо така хитрість лиса, загалом, сприймається позитивно, бо нею він врятував своє життя, то, наприклад, казка "Тхір і лис" є зразком підступництва останнього. Але є й такі казки, в яких знаходяться тварини, хитріші за лиса, як от "Когут перехитрує лиса", "Піддурені лиси відгризають собі хвости" тощо.

Заєць – мала і слабка тварина, тому боязлива, а іноді – хитра. У казці "Хитрий заєць" розповідається про те, як ця тварина умовила чоловіка відпустити її з торбини, аби не трудитися і не нести його аж з ярмарку додому. Заєць пообіцяв, що сам добіжить до дому чоловіка, а той повірив, відпустив тварину, та ще й гроші до нього прив’язав, аби і їх не нести. Заєць, звісно, втік і не повернувся.

Цап постає перед читачем упертою твариною. Ось, у казці "Два цапи" розповідається про те, як ці тварини зустрілися на кладці, що була поставлена через глибокий потік. Жоден не хотів поступитися один одному. Обидва вперлись рогами, послизнулись і впали у воду. Подібні сюжети несуть цінний повчальний зміст не лише для дітей, але й для дорослих, навчаючи, що безглузда впертість ні до чого доброго не приведе.
Ведмедю нерідко приписується така риса як довірливість, коту – мудрість, волу – працьовитість, собаці – вірність тощо. Отже, казки, переповнені антропоморфізмом, спонукають читача чи слухача зробити висновок, що у них відображені властиві людському суспільству ситуації.

Казки Карпат прості за побудовою і сюжетом. Вони зрозумілі і легко запам’ятовуються. Значна частина цих оповідань починається із зустрічі певних тварин, у результаті яких виникає бесіда і конфлікт, що стає кульмінацією твору. Є у збірнику зовсім коротенькі казочки, проте наповнені неабияким змістом, пояснюють певні закономірності. Ось, в одній з них розповідається про суперечку між псом і котом, які сперечалися про те, кому ліпше на світі живеться. А висновок: "Один каже: "Тобі ліпше", а другий каже "Тобі ліпше"… Та й з того посварилися. З того часу ще й тепер ненавидяться".

Збірник "Казки Карпат про тварин" містить 143 тексти. Вони записувалися у Карпатському регіоні різними фольклористами протягом понад сто останніх років.

Теги: Закарпаття, Ужгород, Патент, казки, Іван Хланта

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати