Після Ужгородського та Невицького замків, після Лумшор і Синевирського озера мені хотілось чогось нового – відвідати дотепер небачене, “незатоптане” туристами місце. О, знаю куди податись! Минули короткі збори і я готовий рушити в дорогу. Куди? Перечинський район, с. Липовець, полонина Руна. Знаю, назва вам нічого не говорить, але подивитись там є на що! Метою моєї поїздки було побачити об’єкти колишньої військової бази Радянського Союзу, яка, до речі, дислокувалась на висоті понад 1000 м над рівнем моря. Ледь не забув - розташована вона на мальовничих вершинах полонини. Цікаво?! Гаразд, не буду більше відволікатись.
Маршрут подорожі нескладний – після Перечина їдете в напрямку до Лумшор, по дорозі побачите знак “Липовець-Ликіцари” і берете курс на Липовець. Асфальт там звичайно не ідеальний, але “легковик” почуватиметься чудово. По обидва боки від дороги – гори, з правого боку – скеля, під якою внизу протікає річечка – такий собі естетичний кайф продовжується аж до самого села. А тут вже знайдеться робота для водія: шлях нагору являє собою дорогу з бетонних плиточок розміром 2х1 м, що викладені паралельними смугами. Так, видовище вражаюче, адже по ним їздила спецтехніка, яка, як мені розповідали, возила на гору боєголовки. Отже, в’їжджаємо в село і, перше що кидається в очі, це старенький “ЗиЛ” з лебідкою – для гірської місцевості це те що треба. Поряд магазин, збудований ще мабуть в 60-х рр., про що свідчать сходи, які аж попрогинались всередину. Вцілому село невеличке, ми проїхали його за 2-3 хвилини. Далі починається підйом, не дуже складний, але довгий. З кожною хвилиною повітря стає важчим і прозорішим. Але на такі дрібниці зовсім не зважаєш, тому що погляду відкриваються такі краєвиди, від яких на душі стає легко. Тільки уявіть: внизу поміж горами видно вершечки дахів будинків на селі, навколо вас поодинокі дерева та неймовірної краси квіти (чим вище піднімаєшся, тим дерев стає менше, клімат змінюється на подібний до альпійського), а трохи вище над вами вже видніються залізобетонні конструкції чи то складів, чи то ангарів. Ага, нам сюди! Бачу вхід у підземну частину якоїсь будівлі – прямую туди. Навколо тільки уламки цегли, бетону і т.п., серед яких виділяються звалені докупи цілі(!) стіни. Саме під однією з них і видніється, точніше, чорніє вхід. Через секунду я вже опиняюсь у повністю темному приміщенні. Так, від звуку падаючих крапель води дійсно стає моторошно. Ха, відчуваю себе персонажем голлівудських “ужастиків”. Полазили ми всередині десь 15 хвилин. Окрім якогось металобрухту промінь ліхтарика майже нічого і не виявив (а хотілось знайти щось раритетне!). Та нерви довго не витримують, і я бігом вилажу до світла. Йдемо далі і зустрічаємо розміщені на вершині гори пам’ятники радянським десантникам Великої Вітчизняної війни, а поряд ще якийсь недобудований або розібраний двоповерховий об’єкт (по розмірам як половина футбольного поля), який збудували у зрізаній скелі. Можете уявити собі цей “котлованчик”?! Збоку його не видно, мабуть планувалось засипати зверху землею. Я гадаю, це міг бути командний пункт, так як всередині ми помітили численні ніші для дротів живлення апаратури. Блукали ми там приблизно годину: отож про масштаби будівлі й говорити не варто.
І ось нарешті ми дістались найвищої точки полонини. Навіть не знаю що сказати... ”Ляпота!” – інше слово ніяк не підходить. Перед моїми очима простягся хребет сусіднього гірського масиву, порівняти який можна із «застиглим драконом». Трохи далі внизу видно ставки рибника та зовсім крихітне тепер село. Камені, що стоять навколо, чорніють від слідів ударів блискавок. Під моїми ногами прірва, яка нагадує про величність та силу природи, і водночас натякає, що я її крихітна, безпомічна дитина...
Все... Так, це все, що я можу передати словами. Інша частина залишиться у моїй пам’яті... А може і у вашій, якщо ви звичайно надумаєте там побувати.
гоцинець 2021-12-29 / 23:36:05
Там мій батько прапорщиком служив і я згадую яка була воєнна частина
Зеновій 2012-04-08 / 20:44:08
Початок будівництва об єкта, я там служив і працював на автокрані. Це був 1985рік. Там дуже гарно.
Тося 2009-03-08 / 15:30:00
Газета щойно родилася.Це молодіжна Закарпатська газета, я її навіть прочитав. Але, на жаль, через систему "Укрпошти" вона не поширюється. Тільки в спеціальних точках поширення й безкоштовно.
Nola 2009-03-08 / 10:45:00
Вот это язык! Редко, в последнее время, доводится читать хорошие статьи, с таким соединением хорошего языкознания и богатого воображения, а еще с задетым нервом. Спасибо за удовольствие!
---- 2009-03-07 / 17:22:00
Хороша стаття....мушу туди поїхати....а що за газета "а5-Закарпаття"? Ніколи не бачив....