Культурне наШАРУвання

Сьогодні ми хочемо привернути увагу громадськості до проблеми одного з найкращих, а свалявці сказали б найкращого, палаців культури і техніки, які свого часу мало Закарпаття. Мова про колишній красень-палац Свалявського лісокомбінату, який був мрією всього життя директора одного з передових підприємств лісопереробної промисловості України і на будівництво якого пішло понад 2,5 мільйонів рублів.Нині будівля у жалюгідному стані, її довели до майже повної руйнації і останнім часом активно прагнуть «сплавити» за безцінь. Припливти вона має у руки відомого свалявського бізнесмена-політика, котрий давно і міцно сидить у кріслі депутата Верховної Ради…

Віддати мерії… в кишеню Кеменяша

Коли будувався палац культури і техніки лісокомбінату, не те що Свалява, а й чи не весь район брав участь у цьому масштабному задумі. Сюди, як розповідають колишні працівники лісокомбінату, переводились частини їхніх премій, а кожен член колективу повинен був 10 днів без оплати відпрацювати на облаштуванні цього храму мистецтв. Відтак багато свалявчан тут буквально жили – численні гуртки, мистецькі колективи, серед яких навіть народний духовий оркестр, проводили репетиції, охочі до знань користувалися на той час дуже сучасною бібліотекою. Сюди з повноформатними видовищними концертами приїздили зірки радянської естради.

Палац на той час і справді був одним із кращих у країні. Тільки менший із двох залів міг вмістити 350 глядачів, а у більшому, на 800 крісел, була сцена, що крутилася, – таких в усьому СРСР нараховувались одиниці. З розпадом Союзу лісокомбінат-гігант зазнав економічної кризи, пережив багато реформ. Палац культури теж занепав, усе, що можна було розтягували, зникли унікальні гобелени, ручної роботи люстри, а правоохоронці, якщо й ловили когось, то за дрібну крадіжку. З 1995 року споруду взагалі перестали використовувати. Відтоді лісокомбінатівський храм культури досить швидко почав перетворюватися на руїну.

Володимир Станкович, заступник голови Свалявської райдержадміністрації, розповідає, що врятувати будівлю свого часу пропонувала районна влада. У 90-ті, каже, стояло питання про передачу споруди на баланс району, але тоді акціонери не прийняли відповідне рішення.

«Спохватилися» аж у 2003-му, але віддали його не району, а «у комунальну власність територіальної громади міста Свалява та села Драчино». Передали безоплатно – таким чином лісокомбінат ніби позбавляли тягаря, адже бездіяльну “махину” треба було охороняти і якщо не ремонтувати, то бодай утримувати, аби зовсім не розвалилася. Важливо, що в акті передачі був прописаний пункт, де йшлося про зберігання новим власником, себто міською радою, цільового призначення споруди.

 Водночас, цією передачею, як стверджують колишні працівники підприємства, вилучили чималий шматок із ліквідної маси, який могли продати і використати на виплату боргів перед акціонерами та погашення боргів із зарплати. Нині очевидно, що процес передачі будівлі місту вже був першим із низки добре продуманих наступних кроків. Мер Сваляви Іван Ревтій є людиною Олександра Кеменяша, відповідно, більшість міських депутатів — також роблять так, як треба БЮТівському депутатові. Передаючи будівлю на баланс міста, її по суті вже клали до кишені пана Кеменяша. Все інше, як виявилося, — справа техніки.

Класична схема: оренда - копійчаний ремонт - викуп за безцінь 

За весь час, впродовж якого палац перебував у комунальному майні міста, ні зберегти, ні тим більше відремонтувати його влада Сваляви не змогла. І тут на будівлю, в ремонт якої треба вкласти мільйони гривень, знаходиться місцевий орендар. Першого листопада 2006 року фірма «Свалява – міськбуд» (у Сваляві всі знають, що через підставних осіб вона належить пану Кеменяшу) уклала з міськрадою договір оренди строком на три роки. За умовами угоди, фірма зобов’язувалася протягом двох років провести капітальний ремонт будівлі і зробити тут торгово-виставковий центр. Протягом першого року «Свалява-міськбуд» звільнялася від сплати орендної плати, а відтак за перший місяць мала заплатити лише… 2318,7 грн. (за методикою розрахунку 2004 року), а надалі сплачувати з поправкою на інфляцію за попередній місяць.

Вже у січні 2007 року у газеті «Вісті Свалявщини» керівник ТОВ «Свалява-міськбуд» Володимир Дев’ян поділився райдужними планами. Мовляв, перший, найважчий етап робіт з реставрації вдалося подолати, виведено з аварійної ситуації зал, завершується ремонт покрівлі з використанням найсучасніших матеріалів. Йшлося про створення нових робочих місць, серйозні фінансові вливання до бюджету. «За попередніми підрахунками, новинка запрацює ще цьогоріч. Існують усі передумови для такого твердження», — запевняв він.

Проте наприкінці 2007 року, виявилося, що орендар хоче викупити з бідою ремонтовану ним будівлю. І міська влада поспішила йому назустріч. Рішенням сесії від 8 листопада минулого року будівлю колишнього палацу культури внесли до переліку об’єктів комунальної власності, що підлягають приватизації. Причому вартість триповерхової споруди площею більше 5 тисяч кв. м визначено у… 278 тисяч 240 гривень!

Далі у справу втрутилися депутати обласної ради, які подали керівникам правоохоронних органів краю депутатський запит. У ньому йшлося: «Майно оцінено в 278 тис. грн., що становить майже 56 грн. за 1 кв.м. Це в десятки разів менше, ніж реальна ринкова вартість. Отже, мер Сваляви у змові з депутатами від БЮТ хочуть залишити місто без фінансових надходжень, а отже і вирішення соціально-економічних  проблем…» 

Прокуратура району опротестувала рішення сесії міськради про внесення колишнього палацу культури до переліку об’єктів, що підлягають приватизації. Адже пункт «б)» другого абзацу ч.2. ст.5 закону про приватизацію забороняє відчуження об’єктів, «діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей».

Однак з аргументами прокуратури, яка відслідковує законність усіх рішень місцевих органів влади, свалявські депутати не погодились і 21 березня на сесії міськради відхилили протест. Прокурор Свалявського району Ігор Жураківський після цього запевняв, що прокуратура звернеться із заявою про визнання опротестованого акту незаконним, до суду…

Міська влада дуже «темнить»

У квітні минулого року наш колега їздив до Сваляви на інтерв’ю з паном Ревтієм, яке стосувалося виключно проблеми палацу культури лісокомбінату. Інтерв’ю було записане, але з певних причин так і не було опубліковане. Деякі з його витягів колега погодився надати редакції нашого сайту. Відповіді пана мера свідчать або про небажання говорити щиро, або про необізнаність у темі. Хоча з точки зору логіки останнє видається менш імовірним. Завершуємо публікацію частиною того інтерв’ю, прочитавши яке, читачі самі чудово все зрозуміють.   

— … Де зараз майно з приміщення, зокрема 800 стільців із великого залу?

— Питання роботи того об’єкту як клубу було знято ще в кінці 90-х років. Сам лісокомбінат, який ще тоді функціонував і не був банкрутом, за заборгованість передав усі стільці у районний відділ освіти. Тобто тоді було ясно, що там клуба вже не буде. Стільці знаходилися в клубі з того часу до кінця минулого року (мається на увазі 2007 рік — Ред.), попри те, що він затікав, заливався водою багато років. Ми, правда, прийняли відповідні міри і нам удалося їх зберегти. Я думаю, що ті стільці зараз у клубах Свалявського району, в селах.

— Що це за структура «Бізнес-консалтинг», яка проводила оцінку? Де знаходиться? І як вона оцінила, якщо оцінювала, інші об’єкти в Сваляві? 

— Є ж оцінка, яка лягла в основу передачі в оренду Тернопільській академії, а не міськбуду… Чи міськбуду? Я не пам’ятаю... Я ту організацію взагалі не знаю, і за них говорити взагалі не думаю, тому що правильність проведення оцінки не лягла в основу продажу або приватизації. Якщо зараз прийде хтось інший, я готовий через вашу газету запросити на конкурс усі оцінюючі організації, які можуть визначити вартість об’єкту, і, відповідно, та вартість ляже в приватизацію, якщо депутати того захочуть. На сьогоднішній день, наголошую ще раз, об’єкт не приватизований. 

— Тобто він не приватизований, а переданий на рік в оренду і є у списку об’єктів на приватизацію?

— Так (натомість у першому пункті рішення сесії Свалявської міської ради, яке, на моє прохання, надали в мерії, написано: «передати в оренду ТОВ «Свалява-міськбуд» нежитлову будівлю колишнього Палацу культури лісокомбінату по вул. Алексія, 10 в м.Свалява,  загальною площею 5005,4 кв.м., строком на три роки», а в другому пункті «звільнити ТОВ «Свалява-міськбуд» від сплати орендної плати, терміном на один рік» —Авт.).

— Чи було оголошення про здачу в оренду розміщене у ЗМІ?

— Як таке оголошення, що те приміщення здається в оренду, було би абсолютним сміхом. Ну який нормальний чоловік може взяти в оренду той об’єкт і платити ще за це гроші? Якщо б ми, наприклад, зараз сказали: ми даємо в оренду, а вони там говорять про якісь 5 тисяч квадратних метрів, хоч не знаю, як їх нарахували (див. цитату з рішення сесії у попередньому абзаці—Авт.), то фірма б мала платити просто жахливу суму. А наше завдання було врятувати об’єкт. Сьогодні справа продажу, передачі, здачі в оренду — в руках наших депутатів. Якщо мешканці Сваляви через депутатів скажуть: «Не будемо приватизовувати», значить, не будемо. Якщо скажуть приватизовувати, то будемо це робити. Як — аукціоном, конкурсом, з цільовим призначенням, без цільового призначення — все в руках депутатів, а не міського голови…

… У цей момент до кабінету мера Сваляви заходить керівник ТОВ «Свалява-міськбуд» Володимир Дев’ян, в якого уточнюємо вартість уже виконаних ремонтних робіт.

— За весь час ми витратили трохи більше 500 тисяч гривень.

— Яка сума потрібна за кошторисом?

— Аби привести об’єкт до нормального стану, щоб там щось можна було робити, треба біля 12 мільйонів гривень.

— Хто вам поверне ваші 500 тисяч, які ви вклали в ремонт?

— Той, хто купить цей об’єкт. Рано чи пізно, може, хтось його купить. Це з одного боку, а з другого, розумієте, є такі речі, які не вимірюються грошима. Воно би просто-напросто все розсипалося, якби ми не відремонтували дах. Сподіваюся, хоч нащадки нам будуть вдячні… 

— Як прокоментуєте те, що свалявські депутати відхилили протест прокурора району на рішення сесії, звертаюся знову до мера Сваляви?

— Не було ніякого протеста прокурора... Зараз я уточню, запитаю. Може, й був якийсь протест, але ми їх усі скопом відхилили. — Телефонує по мобільному: «Прокурор давав якийсь протест по клубові? Що було в тому протесті? Ага, добре, добре». Значить, так: прокурор оскаржує ні що інше, як те, що ми включили об’єкт до переліку об’єктів приватизації. А це — право органів місцевого самоврядування. Якщо більшість проголосувала «за», то така є гра. А після того що прокурор робив? Викликав усіх депутатів окремо і питав, чи дійсно вони голосували. Я веду аудіозапис засідань сесії, може, мені ще й відеозапис вести?

— Я вам вірю, я прошу тільки ваш коментар стосовно протесту прокурора…

— То його справа, прокурор може опротестовувати, міська рада може відхиляти. І ми відхилили, знову ж таки — більшістю. Там у статті ще було написано, що є інформація з прокуратури, що вона тепер буде подавати в суд. Може, у вас і є така інформація, я її не маю (цитую останній абзац протесту прокурора району, який міська рада відхилила, перед тим, сподіваюся, хоч почитавши, як не вивчивши: «В разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду буду змушений на підставі ч.4 ст.21 Закону України «Про прокуратуру» звернутися із заявою до суду про визнання опротестованого акту незаконним» — Авт.)

— Що думаєте робити далі?

— На сьогоднішній день є відповідна особа, відповідне підприємство, яке має ім’я і зарекомендувало себе меценатським відношенням до того об’єкту. Якщо дане підприємство бачить у ньому якусь фантазію, то я тільки за. Я хочу бачити бажаючого, котрий прийде, заплатить за об’єкт і розрахується з підприємством за ремонт. На сьогоднішній день відкритого бажаючого нема. Якщо є — я радий зустрічі в міській раді. Сам ознайомлю його з об’єктом, розкажу, що і як. І, якщо він захоче стати меценатом і зробити там палац, я буду шапку знімати і сам цеглу тягати. Якщо захоче зробити бордель, я буду проти.

— Давайте не будемо про цільове призначення… Скажіть конкретно, яким ви бачите розвиток цієї ситуації?

 — Згідно з законом, підприємство, яке є добросовісним орендарем, має першочергове право приватизації. Це не означає, що воно це зробить, воно має першочергове право. Якщо добросовісний орендар вклав у об’єкт більше коштів, ніж його балансова вартість, він має право його приватизувати. Але ще раз наголошую: ще ніхто нічого не робив, якщо депутати внесуть пропозицію продати об’єкт з аукціону, я готовий до того.  

— Але ви розумієте, що лише з аукціону? Більше варіантів нема, бо так каже закон…

— Однозначно.

P.S. Наостанок керівник ТОВ «Свалява-міськбуд» Володимир Дев’ян заявив: «Я вам хочу сказати, що об’єкт не приватизований і 99,9%, що я його приватизовувати не буду. На сто процентів не кажу, бо все в житті може статися.» Склалося враження, що Іван Ревтій, м’яко кажучи, був не в захваті від цих його слів «на диктофон».  

Теги: Закарпаття, Свалява, палац, руїна, викуп

10 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати