У пошуку ворогів

Періоди смут та історичних зламів завжди виносять на поверхню авантюристів, які пропонують легкі рішення і тому здобувають значну популярність, хоча в кінцевому підсумку їх неминуче чекає фіаско. Бо таке протиріччя закладене в самій людські природі, яка базується на тваринних інстинктах, але водночас володіє розумом і душею, що дає можливість не лише пристосовуватися до обставин, а й створювати цілком нові світи, які й називаються цивілізацією.

Якраз останні властивості зумовлюють людський прогрес. Їх мобілізація або, навпаки, деградація в умовах кризи і характеризують її перебіг та наслідки. У зв’язку з цим пригадується класичний анекдот про мавпу і алкоголіка. Підвісили над ними, відповідно, банан та пляшку, щоб вони не могли дістати, і почали спостерігати. Стомившись, мавпа присіла на ящик, що стояв поруч, і задумалася, а алкоголік не переставав підстрибувати. І тут мавпу осі­нило: вона просто пересунула ящик, спокійно дістала банан та й кричить алкоголіку: «Гей, дурню! Чого стрибаєш – сядь, подумай». На що той відповідає: «Тут ніколи думати – стрибати треба!»

В конкретних економічних та по­літичних умовах, коли люди відчувають наближення небезпеки, у них прокидаються інстинкти самозбереження, які практично не відрізняються від тваринних. Приплив адреналіну вивільняє енергію і приводить організм у стан готовності знищити ворога. В той же час він шукає вожака, який би на цього ворога вказав і повів за собою. Така природа будь-якого бунту, який класична література характеризує як «безглуздий та нещадний». Інший варіант – це відсутність вожака, невизначеність ворога або непоборний страх перед ним. Тоді настає паніка, при якій панує принцип – «рятуйся, хто може». В цьому випадку вже йдеться не про збереження соціальних зв’язків, а про виживання окремих особин, які змушені тікати або підкоритися сильнішим конкурентам.

Власне, лише ці два способи реакції на небезпеку притаманні тваринному світу, і вони лежать в основі природного добору. Але тільки людям притаманний і третій шлях інтелектуального поборювання небезпеки, що і стало основою покращення якості життя. Так було винайдено добування вогню, зброя, колесо, сільське господарство, будівництво, медицину, зрештою, цілком нові форми суспільних відносин – гроші, державу, політичні системи і т.д. Однак перебіг подій під час криз, з’ясовування стосунків на владному олімпі настійливо нагадує нам, що ми не так вже й далеко втекли від тваринного світу, бо, крім пошуку ворогів та вожаків, жодної конструктивної ідеї від наших керманичів за останні півроку так і не прозвучало. Крім суто інстинктивної боротьби за територію (власність) та владу, вони ні на що нездатні.

Цьому є цілком природне пояснення, оскільки в результаті попередньої кризи початку 90-х років у нас відбувся відбір еліти не за інтелектуальним, а кримінально-силовим принципом. Надзвичайно ілюстративним в цьому плані є те, що вже згадуваний анекдот в середині 90-х я почув від «нового українця» в цілком іншій інтерпретації. Мова йшла про тих же героїв, але предмети були підвішені на дереві, а остання фраза звучала так: «Тут нєфіг думати, тут трясти треба». І в цьому варіанті показово проглядається зовсім інший контекст, та й справді «нові українці» натрясли достатньо багато. Бо тоді було море безгоспної власності і той, хто замислювався над законами, мораллю, чесністю, залишався у програші перед тими, для кого не існувало жодних гальм.

У нинішній структурі суспільства останні знаходяться переважно зверху. І інших способів вирішення економічних проблем, як забрати і поділити на свою користь, не визнають. Можливо, у них і виникають нові технологічні ідеї, як ото ідея прем’єрки замінити природний газ біогазом, але подаються вони в настільки авторитарно безапеляційній формі, що зводять саму ідею до абсурду. Бо цей клас нових власників не визнає головного – вільної конкуренції, змагальності ідей, рівності перед законом, захищеності бізнесу від свавілля. А все це підмінюється одним критерієм – хто сильніший, той і правий. Власне цим принципом керується нинішній уряд у своїй політиці. Знищити конкурента в газовій сфері, хай це буде інший посередник та вища ціна, але ворог повинен впасти. Так само в банківській, імпортно-експортній та будь-якій іншій сфері. Надавити податковим пресом на тих, в кого щось іще можна забрати, щоб руками уряду роздати іншим за власним вибором, зміцнюючи таким чином популярність і владу. Такі дії лише поглиблюють кризу, виконуючи роль наркотика, яким намагаються заспокоїти смертельно хворого.

Так, вільний ринок не є ідеальною системою, а криза — не суто українська проблема. Глобальна фінансова бульбашка, роздута великими корпораціями, луснула і покрила нечистотами весь світ. Але вільний ринок тому й живучий, бо здатен швидко трансформуватися. І всі європейські та й світові уряди повертаються обличчям до дрібного власника і споживача, розуміючи, що від них залежить основа суспільного здоров’я. Тобто мінімізуються податки, стимулюється споживач одночасно з пошуком нових технологій та жорсткою економією непродуктивних витрат. А у нас навпаки, думають як підтримати великі «свої» монополії, щоб вони, Боже збав, не схудли. Простий приклад – закон про підтримку будівельної галузі. Гроші віддають великим забудовникам, і таким чином вони вже заробили, нічого не створивши. А можна було ці ж гроші віддати на придбання квартир, що одночасно вирішує дві проблеми: полегшує придбання житла і підтримує галузь, стимулюючи будівництво. Як, наприклад, у Німеччині, уряд не віддав гроші власникам автопідприємств, а направив їх тим, хто хоче придбати машину, компенсуючи з державної кишені 2,5 тисяч доларів. Але для нас це надто складний механізм, і в голові, де лише дві звивини – забрати і поділити – він не вкладається.

Ще один показовий факт, який характеризує не лише верхівку, а й стан громадської думки в різних країнах. В умовах глобальної кризи проходили вибори у США. На фініші змагалися дві принципові концепції. Першу представляв Маккейн з консервативними республіканськими ідеями сильної влади, військового і політичного панування Америки і т.д. Іншу – інтелектуал Обама, який говорив про взаємозалежність світу, необхідність пошуку нової системи зв’язків, неконструктивності однополярного світу і т.д. Американці свій вибір зробили.

І українці тепер все частіше говорять про необхідність сильної руки. Але нас цей вибір чекає у ще несприятли­віших умовах власної політичної кризи. І тут для кожного зокрема, і для країни загалом, буде дана відповідь. Чи власні страхи та інстинкти заполонять розум і він піде значно психологічно легшим, але безперспективним шляхом пошуку ворогів і вождя, чи ми зможемо вважати себе інтелектуальною нацією, яка не лише географічно, але й цивілізаційно належить до найуспішнішої частини людства.

Теги: авантюристи, сильна рука

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати