Екс-закарпатець Володимир Вукста сорок днів голодував у морі

Володимир Вукста на острові в Індійському океані поблизу Шрі-Ланки у листопаді 2006 року

48-річний киянин Володимир Вукста керує командою професійних мандрівників ”Еквітес”. 20 січня група повернулася з походу Атлантичним океаном. З-поміж семи членів екіпажу яхти троє — Костянтин Могильник, Андрій Супрун і Володимир Вукста — голодували 40 днів.

— Уважають, що на четвертий день без їжі та води людина помирає. Насправді вона гине від страху, що в неї мало їжі, — розповідає російською Вукста. — Якщо залишається мало харчів, то краще викинути їх та піти на чисте голодування. Я ледве стримувався, коли хлопці їли, а щоби підсилити випробовування, готував їм їсти. Найбільше хотів простої води. Стою на кухні, там пляшка з олією, а в мене єдина думка — перехилити її. Хотілося фруктів, салатів. Згадував усе, чого недоїв у житті. Перед очима була мама, яка бігала за мною з ложкою каші чи супу.

Володимир виріс на Закарпатті в селі Доманинці Ужгородського району. В Києві сам знімає однокімнатну квартиру на Лісовому масиві. На книжкових полицях —  кілька видань Біблії. Вукста православний християнин. На голові бандана (хустина. — ”ГПУ”) зі вшитою молитвою ”Да Воскреснет Бог”.

— У переддень від’їзду отримали благословення у нашого духівника. У Києво-Печерській та Почаївській лаврах замовили молебень. Всі 40 днів в океані була ідеальна погода, вітер у корму. Правда, від сильної качки не могли заснути, просто валилися з ніг. В останні дні мріяли побачити землю, лягти і поцілувати її.

Питаю, чи схвалюють рідні його захоплення.

— Мама Віра Миколаївна дуже переживає: ”Нашо то ті треба, вшетя кортить криста крижом, лиш би дома не сидів?” — каже русинською.

Володимира з 5 років кличуть Голтісом.

— Дітьми любили фільми про індіанців, кожен мав якесь прізвисько: Швидка Нога, Пильне Око. А до мене причепилося Голтіс — казали, що я схожий на якогось Голтіса. Не знаю, що воно означає. Якось із другом Владіком пішли у ліс по гриби і заблудилися. Так зраділи! Вже мріяли, як будуватимемо шалаш, як будемо смажити гриби, коріння. Це ж така романтика! Але трохи поблукали, вийшли на пагорб, звідки побачили село. Після того простір почав манити мене. Я був дуже худенький. Мама давала гроші на морозиво, я їх складав і купив собі книжку ”Анатомія”, як порадив вуйко Мітьо. Я плавав, віджимався, лазив по деревах, закаляв тіло. У 12 років дуже відрізнявся від своїх однолітків. Соромився роздягатися, купався в кущах.

Вукста важить 87 кг, жилавий. 1998-го з чотирма друзями створив ”Еквітес”.

— Спочатку мріяли попасти в команду Кусто. Якось із Костиком Могильником їздили по Криму. Я запропонував створити команду, щоби самим знімати фільми і писати книги про подорожі. Тепер кожен із нас професійно знімає відео і фотографує, водить джип, літає на пароплані, пірнає з аквалангом, розуміється на медицині.

В Африці команда була кілька разів.

— Люди там довірливі, наче діти, не мають заздрощів і ревнощів. У племенах нас приймали як рідних, годували салатами, фруктами, кашами. Вождь племені пригостив нас як дуже дорогих гостей нутрощами козла. Для них їсти нутрощі — це дуже почесно. Відмовити ми не могли. Врятували коти, що бігали під ногами. Кидали нутрощі їм.

На кухні у Вуксти баночки з карпатськими травами, шипшиною. Володимир пригощає чаєм із медом. Сім років він прожив у шлюбі з киянкою Іриною.

— Розлучився, бо не достойний її. Я мало заробляв, а Ірина хотіла, аби був багатший, — опускає очі. — 22-річна донька Віліна з мамою живе у Франції. Іра вийшла заміж за француза. Я радий за них.

У 1990-х їздив на заробітки до США.

— Із роботою зразу не склалося. Якось йшов Манхеттеном, а в кишені останні 20 доларів. Переді мною з ”кадилаку” вийшла жінка, з охоронцем несла купу коробок. Я ламаною англійською запропонував допомогти. Вона зраділа, коли дізналася, що я з України, заговорила українською. Назвалася міс Савойко, емігранткою, на Манхеттені мала власний триповерховий офіс. Я зупинився в неї на кілька днів. В її подруги, сестри президента Теодора Рузвельта, боліли суглоби. Я трохи вмів таке лікувати, робив місіс Денкл масажі, навчив правильно харчуватися, плавати різними стилями. Бог допоміг мені вилікувати її. У будинку місіс Денкл жив вісім місяців. Вона пропонувала мені політичний притулок, навіть віллу хотіла переписати на мене. Але я поїхав додому — людина має бути там, де народилася.

 
1960, 21 серпня — Володимир Вукста народився у м. Норильськ Красноярського краю (Росія) у родині офіцера

1986 — народилася донька Віліна

1988 — закінчив Інститут фізичної культури у Києві. Боксер

1990 — поїхав на заробітки до США

2002 — перша подорож команди ”Еквітес” до Занзібару

Два роки працював інспектором з бойової та фізичної підготовки міліціонерів, рік — ковалем

Теги: Закарпаття, подорож, мандрівка.мандрівник.Вукста, Голтіс

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати