Виправити ситуацію можна. Якщо сильно захотіти. Взяти, для прикладу, таку популяризацію діячів як присвоєння їхніх імен вищим навчальним закладам, школам, бібліотекам, будинкам культури тощо. У нас вона фактично на нулі. А в Одесі навіть філії дитячої міської бібліотеки носять імена визначних одеситів. Читачам легше запам’ятати бібліотеку імені Юрія Липи, ніж якийсь № 38, а заодно -- і земляка вшановують.
Переглянув в Інтернеті список національних університетів України. Так, виявляється, наш закарпатський найстаріший вуз – один із останніх безіменних серед колишніх державних університетів. Всюди вже давно присвоїли імена видатних земляків, популяризуючи вклад своїх краян в науку та культуру.
Київський Національний університет носить ім’я Шевченка, Львівський – Франка, Волинський – Лесі Українки, Чернівецький – Федьковича, Прикарпатський -- Стефаника, Харківський – Карамзіна, Одеський – Мечнікова, Таврійський – Вернадського, Східноукраїнський – Даля, Черкаський – Хмельницького, Дніпропетровський -- Гончара…
Ну чому ми маємо знову плестися позаду всіх на пару з Донецьким та Запорізьким національними університетами ?! У нас що – не було своїх подвижників? Постать Августина Волошина з очолюваною ним Карпатською Україною нині вивчається в усіх університетах та школах. Ось вам бренд, гідний поваги всієї держави!
Видатний педагог, автор десятків підручників, багаторічний директор Ужгородської учительської семінарії та ректор Українського вільного університету у Празі, меценат, культурний та політичний діяч, зрештою мученик за національну ідею, Герой України, який, до речі, планував відкрити перший на Закарпатті університет – чого вам ще треба?
Тим паче, що через кілька місяців широко відзначатиметься 70-річчя Карпатської України. Хтось може зауважити, що в Ужгороді колишня філія МАУПу носила ім’я Волошина. Але ім’я Шевченка якось ділять між собою університети в Києві та в Луганську, а Франка – у Львові, в Дрогобичі і навіть у Житомирі.
Президент Карпатської України належить усім закарпатцям і його постать гідна увіковічнення в назві найстарішого крайового вузу. А там, дивись, через пару років вже би й Августин Волошин з’явився у черговому списку чергового Савіка Шустера.