— І торік у Карпатах був з родиною. В Україні відвідав уже п’ять міст. Де добре, а де не дуже — казати не буду, бо це не дипломатично. Найбільше подобається в Києві, бо тут живу. Люблю гуляти Хрещатиком, коли на вихідні його перекривають.
Крістер Міккелссон приймає в посольстві на вул. Стрілецькій у центрі Києва. У його кабінеті портрет усміхненої президентки Фінляндії Тарії Халохен. Три прапорці — фінський, український та Євросоюзу — стоять біля телевізора.
— Вот это не можно, — російською з англійським акцентом забороняє фотографувати свій робочий стіл. Посол знає сім мов. Із педагогом учить українську.
— Важко дається, найбільше гублюся в наголосах. Коли треба виголосити якусь промову, то секретарка на листочку розставляє мені їх.
Секретарка розливає каву і виходить. Міккелссон кладе собі два кубики цукру в чашку і довго вимішує його.
— Я вже 22 роки працюю дипломатом. Уперше в Києві побував восени 1988-го з родиною — тоді ми просто подорожували. А 1989-го приїхали на травневі свята. Нам сподобалося, бо місто зелене, парки, багато дєрєв, — цікавиться, чи правильно вимовляє. — Ми тоді їхали тролейбусом і побачили, що в опері показуватимуть ”Мазепу” Чайковського. Я сказав дружині шведською, що треба піти. А якийсь старий чоловік сидів поруч, — киває головою через плече, — і говорив: ”Так, у часи Мазепи було краще”.
Крістер Міккелссон захоплюється історією.
— У мене вдома чотири величезні книжкові шафи. Дружина каже, що це вже занадто. Але книги мені часто дарують. Читаю історію України і Росії. Україна дуже змінилася з радянських часів. Коли купую газету в кіоску, то продавець мені всміхається. А коли був Радянський Союз — такого не було.
З архітектором Еббою Крістер одружений 29 років. Мають 25-річну доньку Улріку та сина Андреаса, 23 роки.
— Коли переїхали до Києва, нам дали будинок на вулиці Лютеранській. На другому поверсі моя резиденція, а на третьому живу я з Еббою. Квартиру облаштували по-фінськи. Перевезли свої меблі. Ми їмо вдома те, що їли у Фінляндії. Різдво святкуємо теж по-фінськи. Найважливіше, щоби на столі була шинка зі свинини, запечена в духовці. Готуємо страви з картоплі. Оселедець — невід’ємна частина столу. Коли працював у Китаї, то оселедці замовляв із Фінляндії.
А в Україні чого бракує?
— Тут не купиш такого чорного хліба, як у Фінляндії. У нас він має менше цукру, печуть лише з борошна, води і солі. Проте українська кухня мало відрізняється від фінської. Но салов, — плескає рукою по ребрах, — у нас нєт! Знаю, що старі фіни їли сало, а сучасні не їдять. Більше вживаємо риби. Я дуже люблю коропа. Вареники з м’ясом у нас називаються пельмені. У нас теж готують червоний борщ.
Горілку пробували?
— Горілка хороша, — киває. — Але з перцем не люблю, лише чисту. Пиво у вас непогане і кримські вина. У нас теж є горілка, називається ”Коскенкорва”, — Крістер Міккелссон записує на аркуші назву напою. — Вона в нас дуже популярна. Без перцю і домішок.
А самогон пробували?
— А це що таке? Горілка домашнього виробництва? У нас таке заборонено. І вона така ж міцна, як горілка?
Телевізор у кабінеті посол Міккелссон не дивиться — погано налаштована антена.
— Я великий любитель футболу, маю сезонну картку ”Динамо”, там грає фін Роман Єрьоменко. На стадіон ходжу із дружиною, як і в драматичні й оперні театри. Ходжу лише в російські, бо українську мову ще важко сприймаю. Треба час, — каже українською.
1957, 27 березня — Крістер Міккелссон народився в Гельсінкі, столиці Фінляндії, у родині банкіра та секретарки
1979 — одружився з архітекторкою Еббою
1983 — народилася донька Улріка; за два роки син Андреус
1985 — отримав диплом магістра з права в університеті Гельсінкі
1987 — працює другим секретарем посольства Фінляндії в Москві
1997 — радник-посланник Фінського посольства в Пекіні
2007, 6 вересня — призначений Надзвичайним і Повноважним Послом в Україні