...Нещодавно знайшов я та-кого чоловіка. Скромний.Тихий. Та в душі його нуртує гарячий ентузіазм. Алюбов до пісні переплелася з потребою об'єднувати навколо себе таких же небайдужих до співу, радувати зі сцени веселими мелодіями, створювати свято для душі. Це Йосиф Васильович Черевко - керівник чоловічого хору «Голоси Карпат», організованого при Оноківській сільській раді Ужгородського району, якому в січні виповнюється рік.
- У нашому колективі - двадцять хористів, - розповідає Й.Черевко. - Два генерали - Шилов і Дорчинець, десять полковників, два підполковники, двоє капітанів, стільки ж сержантів і один рядовий. Це я, - посміхається Иосиф Васильович. - Сама ідея, треба наголосити, належить сільському голові Вікторові Дмитруку - він відставний армійський полковник, тому й запросив до співу колег-офіцерів, бо й сам любить співати, шанує мистецтво...
- Усі члени колективу, незважаючи на титули й заслуги, - люди дуже дисципліновані, - продовжує розповідь Й. Черевко.- Якщо домовлено, що збір о шістнадцятій, то будьте певні: за хвилину до часу «Ч» усі будуть у домовленому місці. Збираємось на репетиції, як правило, раз на тиждень, а в разі потреби - й частіше... Всі любимо пісню. Нас вона й об'єднала.
У репертуарі - закарпатські народні пісні «Гей, маю косу...», «Динь, динь, білий динь...», «Добре тому коса косить, кому мила їсти носить», а також авторські пісні знаменитого Михайла Кречка - зокрема «Рідна Верховина», ще - «Чом, чом, земле моя...» Знані пісні військової тематики: «Эх, дороги. ..», «Майскими короткими ночами», «Ехал я из Берлина», Журавли»тощо. Соліст хору - полковник Лука Федурця, голосу якого може позаздрити будь-який майстер співу.
«Голоси Карпат» виступали на оглядах художньої самодіяльності району й області, на День визволення Ужгорода від фашистських загарбників, на День місцевого самоврядування у клубі Оноківської сільради, на святі українсько-польської дружби, що проводилося на кордоні у Великоберезнянському районі. У творчих планах цього поважного колективу - нові пісні, й широка географія виступів. І можна впевнено говорити: все, що намітали - творчо реалізують, бо ж і керує ними не просто рядовий, а людина з багатющим досвідом. Иосиф Черевко після здобуття освіти керував українськими народними хорами у Харкові та 8 років на Хустській фетрофільцевій фабриці, а перед тим співав у Закарпатському заслуженому державному народному хорі, також був керівником чоловічого народного ансамблю «Синьогори» Хустського районного будинку культури і хорового колективу на ВАТ «Патент», організовував пісенні фестивалі, конкурси...
Три десятки літу нього педагогічно-викладацького стажу в Хустському та Ужгородському училищах культури. Він нагороджений золотими медалями І і II Всесоюзних конкурсів народної творчості (70-80 роки), лауреат Міжнародного пісенного фестивалю ім. Михайла Машкіна, відзначений почесною грамотою Закарпатської обласної ради.
Але ж найкумедніша нагорода «пристала» до нього на шістдесяті роковини. Наказом «по центральному комітету правоохоронців Закарпаття» за підписом генерала Д. Дорчинця йому присвоїли «високе почесне спеціальне звання «генерал культури» і відтоді «наказано всім» величати Й Черевка не інакше, як «шановний пане культурний генерале!».