У закарпатській Ізі плетуть і лікарі, і вчителі, і священники...

Коли я приїхала на Хустщину, там якраз активно проходив так званий збір «урожаю» лози. Колись у селі 36 гектарів земельних паїв, де ріс верболоз, було розділено між населенням. Ті, у свою чергу, продовжили його вирощувати. І от саме в такий час – наприкінці жовтня -- селяни гуртом збирають лозу. Відтак варять, сушать і цілу зиму плетуть. Причому, кожна родина тут вміє створювати справжні шедеври. Населення працює цілий рік, не покладаючи рук: узимку плетуть, навесні садять, влітку продають, а восени – заготовляють ресурс. А на ізянських містках чого тільки не побачиш: різноманітні кошики, крісла, стільці, столики, ящики, вази, скриньки...

Конкуренція потужна, але кожен вміє справедливо «боротися» за свою копійчину. Багато ізян їздять з виробами до Києва, Львову, Чернівців, Одеси... Кажуть, там легше спродати.

Купуючи готовий виріб з лози, ми рідко замислюємося, скільки мозолів зазнали ті руки, котрі сплели його. Але, глибше занурившися у будні ізян, стає зрозуміло, на скільки дорогою є копійка, виручена за простий кошик. Тому я попросила жительку села Василину Ярмакович поділитися своїми щоденними «секретами» лозоплетіння.

- На Закарпатті добру лозу біля річок вода вимила, - розповідає жінка. – Тому щоосені я рушаю на Івано-Франківщину за верболозом. В’яжу його у снопи і «попутками» везу додому. Ось лише кілька днів тому вернулася. Ну, а вдома лозу три години варимо, щоб м’якшала і біліла. Від неї руки повністю чорніють, - жаліється. – Тоді зчищую від шкіри і кладу сушити. Немало наших за вербою їздять і на Львівщину, і на Чернівеччину.

Зварена лоза має сохнути кілька днів, у залежності від погоди. Потім селяни верболоз сортують: розділяють товсті і тонкі прутики – і лишають, щоб трохи відійшов. У середині грудня починають плести. Та не кожна родина у селі береться виготовляти, скажімо, меблеві гарнітури. По-перше, у тому є свої секрети, по-друге, треба мати міцну руку, щоб перегинати товсті прути, а по-третє, треба мати й досвід такої роботи. Тому переважна більшість селян виготовляють простіші речі: тарілки, вази, кошики. Щоправда, на такому й заробиш не багато. Коли вироби сплетені, їх покривають лаком і з першими променями весняного сонечка везуть на продаж

- Я частіше їжджу до Одеси, - каже Василина Ярмакович. – Товар переправляю поїздом і везу. Багато треба витрачатися на оренду квартири, на ринкові збори, на дорогу. Але все ж таки на прожиток лишається.

В Ізі плетуть всі: і лікарі, і вчителі, і навіть священники. Це вже стало доброю традицією і способом заробляння грошей. Так, на одному з містків я зустріла стареньку Марію Щербан. Бабця розповіла, що вже давно не плете, бо сил немає, але зате допомагає племіннику: цілими днями стоїть з товаром біля будинку.

- Та коли я була молодою – такі кошарки плела, -- хвалиться. – Купіть щось від мене, -- обмірює на прощання благальним поглядом.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати