Чим жило Закарпаття 12, 24 та 36 років тому

1997 рік, гадаю, ще не стерся з пам’яті людей. Судячи з актуальних пуб­лікацій того часу, за останній зодіакальний цикл нічого в області суттєво не змінилося. Як тоді, так і тепер в краї  гострий конфлікт ужгородської міської та обласної влади. Причому від Ужгорода знову виступає Сергій Ратушняк.  1997-го також набуло гостроти питання політичного русинства. Навіть тему виробництва нелегальної горілки, яка була дуже актуальна 12 років тому, нам знову обіцяють нині у зв’язку з подорожчанням офіційної ціни на спиртне.

На початку 1997 року закарпатська міліція завдала серйозного удару по алкогольних «магнатах» із Тячівщини. Правоохоронці виявили, що етикетки на горілку «Ємна», «Распутін» та інші виготовляли в Ужгородській міській друкарні, а не завозили з-за меж області, як уважалося раніше. «За нашими даними, 1996 року друкарня продала понад 5 млн етикеток», – повідомляв газеті «Фест» тодішній начальник управління державної служби боротьби з економічною злочинністю полковник Михайло Форкош. Крім того, співробітники УБЕЗу кон­фіскували в друкарні готові матриці для друку сигаретних пачок «Marl­bo­ro». Звісно, прикрити весь ринок нелегального спиртного цей успіх міліції не міг, тому тема порушувалася в пресі неодноразово.

Серйозним 1997 року стало й пи­тання політичного русинства. Зокрема, тодішній керівник «Общества подкарпатських русинов» Іван Туряниця щосили намагався удати з себе жертву політичних репресій із боку влади. У 1997 році всі громадські організації повинні були пройти процедуру пере­реєстрації відповідно до Закону «Про об’єднання громадян». Пан Туряниця документи на перереєстрацію до обласного управління юстиції передав, проте оформив їх таким чином, що юристи просто не змогли затвердити перереєстрацію. «Кому це вигідно? – запитував оглядач Сергій Федака, і сам же відповідав. – Лише І. Туряниці. По-перше, тепер він має імідж переслідуваного владою. По-друге, це дозволяє йому представлятися більш престижним титулом «прем’єра тимчасового уряду», ніж просто лідером однієї з багатьох громадських організацій». Зрештою цього ж року Туряницю зняли з посади голови «Общества» самі  члени організації.

Як і нині, громаду області цікавили ціни на нерухомість. Місцеві журналісти писали, що вартість житла в обласному центрі досягло рівня Будапешта й «підпирає дешеві пропозиції Києва». Тодішні ціни, що­правда, нині можуть викликати хіба що заздрість. Так, 1-кімнатна квартира в Ужгороді коштувала тоді від 3 до 7,5 тисяч доларів, 2-кімнатна – 6–12,5 тисяч, 3-кімнатна – 8–25 тис., 4-кімнатна – 15-20 тисяч умовних одиниць.

Проте найгучнішими і найскандальнішими 1997 року були події, пов’язані з персоною Сергій Ратушняка. Спочатку його запідозрили в тому, що мер міста поранив когось із вогнепальної зброї. «Наприкінці січня в Ужгороді почали ширитися чутки про те, що
С. Ратушняк у районі готелю «Закарпаття» пострілами з рушниці «Вінчестер» поранив молоду людину», – інформував читачів «Фест». Факт інциденту підтверджували й правоохоронці, які повідомили, що потерпілий, доправлений у лікарню, заявив, що стріляв у нього мер, проте пізніше від цих свід­чень відмовився.

Також Сергій Миколайович цього року поскандалив із компанією «Кока-кола». Представники світового бренду оприлюднили листа, в якому скаржилися на градоначальника, бо останній не хотів пускати в місто їхню продукцію. За їхніми словами, Ратушняк заявив при зустрічі, що область має такі самі напої власного виробництва (маючи на увазі, очевидно, воду «Rata-cola», яку виробляло одне з його підприємств. – Авт.), звинуватив відому компанію в «отруєнні людей». Також «Кока-кола» повідомляла, що в місті побили водія фірмового автомобіля компанії. Був скандал і навколо Зеленого ринку в Ужгороді, який міська влада хотіла повернути до комунальної власності, з чим, звісно, не погодилися власники ринку, – суд став на бік останніх.

Та найгучнішим став політичний кон­флікт між Сергієм Ратушняком і тодішнім головою ОДА. Гостре проти­стояння зрештою з газетних шпальт вилилося в пікетування облдержадміністрації з вимогою відправити С. Устича у відставку. Проте бажаного результату Ратушнякові всі ці акції не принесли.

 1997-ий ознаменувався приходом на Закарпаття СДПУ (о), що, врешті, надовго прив’язало до краю перифраз «вотчина есдеків». Тоді Віктора Медведчука, який ще не вважався одіозною особою, зустріли прихильно. Медведчук узяв участь у позачергових виборах до Верховної Ради в Іршавському виборчому окрузі й переміг з неймовірною перевагою. За нього проголосувало 66905 виборців із 71057, що взяли участь у виборах. «Народ в іршавському виборчому окрузі та СДПУ (о) – єдині!», – радісно відзвітували тодішні газети. Та радість від цього єднання триватиме в області не так уже й багато часу...

У культурному житті 1997-ий відзначився презентацією в Ужгороді «першої української еротичної комедії» «Декамерон». Показ стрічки відбувся в кінотеатрі «Ужгород», а відкрила презентацію одна з головних героїнь стріч­ки, тодішня «міс прогноз погоди» Руслана Писанка». Глядачі вперше дістали нагоду подивитися на пишні сідниці Писанки, а також оцінити принади іншої зірки українського кіно – Ольги Сумської.

Що ж до спортивного життя, то вболівальники могли порадіти хіба що з перших за часів незалежності успіхів київського «Динамо», яке громило іспанську «Барселону». Вдома ж не тішила ні гра ужгородського «Закарпаття», ні ситуація в команді. Спортивні оглядачі відзначали, що в клубі фінансова нестабільність, а сам він фактично розколотий надвоє. Водночас, з’явилися чутки, що командою зацікавилися російські інвестори. 2008 року також чимало говорили про зацікавлення у найзахіднішій команді України пів­ніч­них сусідів. Проте як 1997-го, так і 2008-го, ці чутки нічим не підтвердилися. Хтозна, можливо, в році Бика в команду нарешті прийде серйозний інвестор і «Закарпаття» позбудеться образливого прізвисько «команда-ліфт», яке дістала через постійні «поїздки» маршрутом «вища ліга – перша ліга»?..

        1985 – ПИЯЦТВУ – БІЙ! 

Рік 1985 – доленосний для Радянського Союзу. Хтось дотепер згадує його з радістю, адже саме ним закінчився т. зв. період застою (зі смертю Костянтина Черненка), а СРСР на чолі з молодим (за мірками Політ­бюро) генсеком Михайлом Горбачовим вирішив «піти іншим шляхом». Проте немало хто говорить про 1985-ий винятково в негативних тонах, зауважуючи, що саме цей рік став початком кінця Радянського Союзу. Не змогли громадяни також пробачити Михайлові Сергійовичу сухий закон – масову боротьбу з пияцтвом, яка розпочалася якраз цього року.

Проте більшість гучних подій 1985-го відбувалася пізніше. На початку ж року країна, й область разом зі всіма, жила звичним життям, як і в усі попередні роки. Цей рік був останнім в 11-й п’ятирічці, тому трудові колективи «активно включалися» в соціалістичні змагання, «брали на себе підвищені зобов’язання». «Колектив ПМК-98 зобов’язується достроково, до дня будівельника, здати 72-квартирний будинок у Мукачеві. Колектив Берегівського консервного заводу зобов’язується освоїти виробництво продукції: яблучно-виноградного напою, соків абрикосового з м’якоттю та вишневого з м’якоттю», – такі обіцянки давали всі підприємства області на сторінках газети «Закарпатська правда».

24 лютого в Ужгороді відбулися вибори до міськради та Верховної Ради Української РСР. «Голосуючи за кандидатів непорушного блоку комуністів і безпар­тійних, трудящі міста продемонстрували гаряче схвалення внутрішньої і зовнішньої політики компартії», – відзвітував офіційний орган Комуністичної партії на Закарпатті. Згідно з даними, які наводить газета, у виборах узяли участь 99,99 % виборців. За блок комуністів та безпартійних віддали свої голоси 99,99% тих, хто проголосував і лише 0,01% були проти. Недійсних бюлетенів виборча комісія не виявила...

10 березня на 74 році життя пішов у ліпші світи Костянтин Черненко. На честь трагічної події краєм пройшли траурні мітинги, а «всі трудящі Закарпатської області глибоко сумували з приводу кончини генсека». Насправді, трудящі вже давно звикли до кончин генсеків. А вже 11 березня партію й державу очолив 54-річний Михайло Горбачов. Те, що «новенький» керманич працюватиме не так, як попередники, стало помітно відразу з публікацій «Закарпатської правди». По-перше, почастішали повідомлення про контакти, зустрічі, переговори лідерів СРСР із державними діячами США. По-друге, практично відразу з’явилося чимало публікацій, спрямованих на боротьбу з алкоголізмом. Так, через місяць після приходу Михайла Сергійовича до влади, в газеті з’явилася стаття заввідділу охорони здоров’я облвиконкому В. Ріш­ка на тему підліткового алкоголізму, при­водом до якої став список із 17 молодих людей, що зловживають спиртним. «КПРС викорінює цю шкідливу звичку», – зауважував головний медик області. Пізніше в газеті стали друкувати імена громадян, яких затримали в нетверезому стані, історії про членів компартії, яких позбавили партквитка за пияцтво. Так, у період із 24 до 30 червня 1985 року було оштрафовано 9 осіб за розпивання спиртних напоїв у громадських місцях, 10 чоловік – за керування транспортом у нетверезому стані. А з 8 до 14 липня правоохоронці затримали 99 громадян, що проміняли прапор комунізму на знамено зеленого змія: зраду оцінили в 30 карбованців штрафу, за спиртний гріх у громадських місцях поплатилося 22 чоловік, за таку саму провину на дорозі затримали 77-х. Паралельно в пресі з’являлися повідомлення про безалкогольні святкування. «Нещодавно наша колега відзначала ювілей. Як відсвяткувати, довго не думали: купили тістечок, фруктових соків. Свято пройшло у веселій та доброзичливій обстановці. Віднині так буде завжди!» – такі нехитрі тексти мали дати зрозуміти радянським громадянам, що дозвілля можливе й без алкоголю.

Міжнародне життя 1985 року ви­рувало навколо Нікарагуа. Так багато про цю центральноамериканську кра­їну, влада якої воювала в громадян­ській війні проти повстанців-контрас, яких підтримували США, закарпатські читачі, напевно, не читали ніколи. «У Вашингтонского корыта опять вакансия открыта. В бессильной злобе «контрас» тупо визжат в милитаристский рупор», – поетично коментувала газета відкриття радіо «Голос Америки» в сусідній із Нікарагуа Коста-Ри­ці.

1985 року виповнилося 40 років Уж­городському державному університету. На цей час «дітище радянської влади», як назвав виш тодішній ректор Володимир Лендєл, розрослося до чималих розмірів. Діяли 62 кафедри, 11 факультетів, навчалося 9,5 тисяч студентів, працювало 560 викладачів, 100 співробітників науково-дослідного сектору. За 40 років  діяльності УжДУ виховав 31 тисячу спеціалістів у різноманітних галузях.

Успішним роком став 1985-ий для закарпатського спорту. Насамперед стараннями берегівської жіночої команди з гандболу «Бактянка». Районний колектив, головною зіркою якого була олімпійська чемпіонка й чемпіонка світу Ніна Гецко, вперше у своїй історії вийшов до вищої ліги чемпіонату СРСР. Та попри перемогу у пер­шій лізі спочатку була загроза, що берегівок до «вишки» не пустять через те, що існувало обмеження на кількість команд від однієї республіки. У вищому дивізіоні на той час уже грали 4 українські колективи. На щастя, федерація гандболу це обмеження зняла...

        1973 – ЗА ТЕНГЕРИЦЮ!    

1973-ій – один із років правління Леоніда Брежнєва, тобто епохи, яку пізніше назвали «застоєм». Відчувається застій і по закарпатській пресі цього року. Левова частка «Закарпатської правди» присвячена не місцевим подіям, а рішенням компартії СРСР, звітам із сесій, виступам партійних діячів усіх рівнів, поїздкам за кордон Брежнєва та інших членів Політбюро, а також інформаційній війні проти США. У цей період закарпатці, як і всі громадяни Радянського Союзу, «висловлювали палку підтримку народові В’єтнаму».

Незважаючи на те, що час Микити Хрущова, який найперше асоціюється з вирощуванням кукурудзи, давно минув, пропагують цю культуру не менш затято. У третій рік 9-ї п’ятирічки, який усі називають не інакше як вирішальним, на зростання врожаїв тенґериці кинуто всі сільськогосподарські й пропагандистські сили. Досвідчені кукуру­дзівники зустрічаються з молодими колегами, діляться секретами зростання врожайності. Райони обіцяють її виростити набагато більше, ніж раніше. (Ір­шавський район присягає зібрати 80 центнерів із гектара, Берегівський – 70, Тячівський – 55...) Всього ж під культуру виділили понад 10 тисяч гектарів землі.

 1973 року відбулися соціаліс­тичні змагання між Ужгородом і Мукачевом. Перемогу віддали обласному центру, оскільки «мукачівці не виконали планів і зобов’язань із реалізації продукції, підвищення і темпів росту продуктивності праці та деяких інших показників». Також ужгородці стали кращими за показниками виробництва товарів народного спожитку. Натомість мукачівці досягли ліп­ших успіхів у виконанні плану капіталовкладень, введення в експлуатацію житла, ремонту житлового фонду. Однак цього для загальної перемоги виявилося замало.

Рік характеризується боротьбою зі світовим сіонізмом, що відображається на шпальтах «Закарпатки» статтями на кшталт «Справжнє обличчя сіонізму». Автори малювали читачам страшні картини, як сіоністи заради порятунку власних життів жертвували фашистам сотні й тисячі євреїв. Також велася активна боротьба з «опіумом для народу». Областю курсували атеїстичні бригади, що складалися з лекторів, які «відкривали» людям очі в найвіддаленіших селах області. У пресі ж існувала атеїстична рубрика, де друкували антирелігійні матеріали, спогади сучасників про священиків, всіляке богохульне віршування. Цікаво, що гнів закарпатських атеїстів був спрямований насамперед не на віру, а на служителів культу.                                                                                                   

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати