Українська спелеотерапія зароджувалася на Закарпатті

У відділ охорони здоров'я Закарпатського облвиконкому та й у самі лікарні щомісяця надходило до 30 тисяч листів від бажаючих підлікувати астму та інші недуги дихального апарату. Писали хворі з Камчатки і Сибіру, Прибалтики і Донбасу, інших куточків колишнього Союзу. Зверталися й до професора Михайла Торохтіна, який у той час вже очолював Ужгородський філіал Одеського НДІ курортології. Він - один із тих, хто стояв біля витоків вітчизняної спелеотерапії, був, без перебільшення, громадським "виконробом" на будівництві Республіканської /нині - Української/ алергологічної лікарні. А професор Лідія Верихова у книзі "Спелеотерапія в Росії" /Перм,2000 р./ однозначно стверджує: "Засновником спелеотерапії в Україні та СРСР став професор М.Д.Торохтін".

Незважаючи на свої 84, Михайло Торохтін сповнений планів і задумів. Одні розробки у стадії завершення, інші лиш починає обдумувати. В його активі - близько десятка книжок, у т.ч 5 монографій. Підготував 39 кандидатів меднаук і 6 докторів, має низку запатентованих винаходів. Учасник Великої Вітчизняної війни, Михайло Дмитрович після закінчення Чернівецького медінституту у 1951 р. був скерований на роботу в Закарпатську область. Працював на різних лікарських і керівних посадах у системі охорони здоров'я краю, паралельно займався науковою роботою. Невдовзі став доктором медичних наук, професором. Очолював обласне курортне управління, Ужгородську філію Одеського НДІ курортології, нині він - професор-консультант науково-практичного об'єднання "Реабілітація" МОЗ України /м.Ужгород/. М. Торохтін - кавалер трьох орденів і багатьох медалей, заслужений діяч науки і техніки України, почесний професор Національного інституту здоров'я /Санкт-Петербург, РФ/. Та чи не найбільшим внеском професора Торохтіна у вітчизняну медицину стали дві унікальні алергологічні лікарні у Солотвині. Вони поклали початок новому лікувальному напряму у радянській /і українській/ медицині -- спелеотерапії.

Отож, повертаючись в історію 40-річної давності, кореспондент УКРІНФОРМУ саме Михайла Торохтіна попросив розповісти, як усе було.

- Власне, повоєнна медицина вже знала про позитивний вплив підземного середовища на перебіг захворювань органів дихання людей,- розповідає професор.- Це було помічено, зокрема, у Німечччині, коли люди ховалися від бомбардувань у підземеллях - бомбосховищах, гротах, печерах. Після цього їм ставало легше. У польському містечку Велички /Краківське воєводство/ навіть лікарню відкрили, де людей на певний час поміщали в соляний грот. От і ми задумалися: у Солотвині маємо соляні шахти, то чому б і нам не спробувати? Стали зацікавлювати цією ідеєю керівників області, зокрема тодішнього голову облвиконкому Гарагонича та його заступника Русина.

Результатом стало відкриття при Солотвинській дільничній лікарні клініко-експериментального алергологічного відділення для лікування хворих на бронхіальну астму мікрокліматичними факторами Солотвинських солекопалень /червень 1968 р./. А через кілька місяців наша "туристична група" з п'яти чоловік була направлена у своєрідну розвідку в ПНР. Польські колеги нас гарно прийняли, все показали, розповіли. І ми зрозуміли: справа варта уваги...

А на стіл Василя Русина, тоді вже голови облвиконкому, лягла доповідна записка: "Відвідини нашою групою м. Велички ПНР були дуже корисними, оскільки ми ознайомилися з новою методикою лікування алергічних захворювань доцента М.Скулимовського... Вважаємо, що підземні споруди Солотвинського солерудника за обладнанням, оснащенням та іншими умовами навіть кращі, ніж величківські, отже, лікувальний ефект не мав би бути нижчим..."

Невдовзі і сам Василь Русин відвідав польські Велички. Переконавшись, що ми праві у своїх висновках, став усіляко сприяти здійсненню вагомого проекту. Словом, колесо закрутилося. Керівництво області по-справжньому загорілося бажанням мати диво-лікарню на Закарпатті. У жовтні 1968-го міністерство зобов"язало наш філіал НДІ курортології "розробити протягом першого кварталу 1969 року методику лікування хворих на бронхіальну астму із застосуванням комплексу мікрокліматичних та лікувальних факторів Солотвинських солекопалень". А через два роки, у жовтні 1971-го, з'явився наказ Міністерства охорони здоров'я України про будівництво Республіканської /тепер - Української/ алергологічної лікарні в Солотвині. Обласна лікарня розгорталася у вже наявних там корпусах.

- Отже, вам довелося освоювати фах і будівельника?..

- Так, адже замовником проекту і будівництва був Ужгородський філіал Одеського НДІ курортології, який я тоді очолював. Довелося складати іспит з гірничої справи, щоб стати інженером-маркшейдером. Ну, а спеціальність "виконроба" освоював, як мовиться, на скаку. Як і нині, на будівництві тоді не вистачало коштів, цегли, інших будматеріалів. Часто доводилося "вибивати" навіть у Львові, будівництво лікарень вів львівський трест.

- І доки ви виконували роль "виконроба"?

- Доки обидві лікарні не були готові: обласна алергологічна - на сто місць і Республіканська - на 250 місць /ще 120 чоловік можна було розмістити в підземному відділенні/. Наш філіал допоміг лікарням в укомплектуванні кадрами, налагодженні лабораторного устаткування. Попервах ми займалися і відбором хворих на лікування, але згодом це перебрали на себе згадані лікарні.

- Попит на лікування в Солотвині був величезний /30 тисяч листів-прохань щомісяця/. Звісно, задовольнити всіх їх не можна було. Ви, мабуть, задумувалися над алтернативою лікуванню в Солотвині?

- Результатом цих роздумів і пошуків став винахід камери штучного мікроклімату. Цей спосіб лікування хворих бронхіальною астмою полягає у застосуванні високодисперсного аерозоля хлористого натрію, відтворюваного у спеціальній камері. Простіше кажучи, мені з помічниками вдалося на поверхні змоделювати мікроклімат соляних шахт, тобто підземного відділення алергологічної лікарні в Солотвині. Цей метод швидко набирав популярність, камери штучного мікроклімату з'явилися у багатьох райлікарнях, санаторіях, на підприємствах.

- А далі виник задум установи, яка нині називається науково-практичним об'єднанням "Реабілітація"...

- Кількість місць у солотвинських алергологічних лікарнях була обмежена, отож пролікувати всіх бажаючих там фізично не могли. Трохи розвантажити чергу міг ужгородський аналог солотвинських лікарень, підземні відділення яких заміняли камери штучного мікроклімату. В НПО "Реабілітація", будівництво якого завершилося 1989 року, був стаціонар на сто місць, ще 250 амбулаторних пацієнтів ми приймали щоденно.

До слова, подібний комплекс я збудував і в Тольятті, на Волзькому автозаводі. У нагороду мені поза чергою продали легкове авто.

- Михайле Дмитровичу, вас справедливо називають засновником спелеотерапії на теренах колишнього Союзу взагалі і в Україні - зокрема. Чи є у вас учні, здатні продовжити і розвинути вашу справу?

- Мої учні працюють не тільки в Україні, але й у Болгарії, Німеччині, Польщі, Росіїї... Серед них - доктори медичних наук Павло Горбенко /керівник Національного інституту здоров'я у Санкт-Петербурзі/, Ярослав Чонка /головний лікар Української алергологічної лікарні в Солотвині/, Іван Лемко /керівник НПО "Реабілітація" в Ужгороді/ та інші. Отже, є кому рухати спелеотерапію...

- Тим не менше, обидві алергологічні лікарні в Солотвині переживають нині не кращі часи: їхнім підземним відділенням загрожує підтоплення. Як гадаєте, чи варто рятувати ці медичні заклади? Адже солотвинці вже не єдині у спелеотерапії...

- Справді, у Європі функціонують вже 36 таких "соляних" лікарень, але солотвинські - унікальні і неповторні. У них вдало поєднуються всі лікувальні фактори - оптимальна величина аерозолей, висока іонізація, низька вологість, підходяща температура...У підземеллі польських Величок холодніше, ніж у нас, а це небезпечно для пацієнтів з недугами органів дихання. У російській Пермі також є подібна лікарня, але її підземне відділення розміщене у пласті калійної солі. Словом, солотвинські лікарні треба рятувати, бо це - наше національне надбання. Повторюю: більш ніде медзакладів з такими унікальними лікувальними факторами немає. За сорок років тут поліпшили здоров'я десятки тисяч людей. І нині щодня обслуговують до 600 чоловік зі всіх кінців СНД. Ми не маємо права легковажити лікарнями, де була започаткована вітчизняна спелеотерапія.

- Обласна влада намагається врятувати і Солотвинський солерудник, і обидві алергологічні лікарні - обласну та Українську...

- Так, у червні ц.р. у Солотвині відбулося виїзне засідання обласної ради. Депутати ретельно проаналізували ситуацію у селищі солекопів, просили уряд розробити комплексну державну програму "Солотвино", у якій передбачити приведення території до безпечного стану /це ж стосується і підземних відділень обох алергологічних лікарень/. На жаль, ні програми, ні коштів на здійснення намічених заходів поки що немає.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати